1.
(Березень 1904 р., Чернігів.)
Не гнівайтесь на мене — я винний лише в тому, що кохаю Вас гаряче й щиро. Якщо ж Ви все ж таки вважаєте мене винним, я готовий будь-чим заслужити Ваше прощення, тільки не гнівайтесь. На знак того, що не сердитесь, гляньте на мене.
Підніміть же Ваші очі, дорога, кохана!
2.
[Березень 1904 р., Чернігів.]
Я більше так не можу. Я остаточно змучений невідомістю — пробачили Ви мене чи ні. Мені дуже прикро, що не стримав спалаху свого почуття, — але почуття моє щире й глибоке. Якби Ви захотіли вислухати мене, якби дозволили мені зустрітися з Вами будь-де, — я розповів би Вам цілу поему, або, якщо хочете, драму про те, як я Вас покохав.
Я певен, що тоді Ви поставилися б до мене інакше, ніж тепер. Не мучте мене, дайте відповідь, напишіть бодай кілька слів: невідомість гірша за найстрашнішу дійсність.
Не мучте ж мене.
3.
[20 березня 1904 р., Чернігів.]
Ви фатально помилилися. Але оскільки Ви вважаєте моє добре почуття для себе образливим, я ніколи більше не дозволю собі нагадувати Вам про нього й навіть про власне існування.
4.
[Грудень 1905 р., Чернігів.]
Не витримую й пишу Вам. Адже я не можу ні побачитися з Вами тут, ні поговорити. А тим часом, якби Ви знали, як мені це потрібно, яку потребу я відчуваю бачити Вас, чути Ваш голос, бути поруч із Вами. Іноді мені здається, що Ви мене ненавидите й уникаєте — тоді я намагаюся не потрапляти Вам на очі. Інколи ж здається, що таке велике й сильне почуття не може й не повинно зникнути безслідно. Як мені хочеться поговорити з Вами!
Але я у Вас нічого не прошу. Я повністю віддаю себе на волю Вашого доброго серця. Захочете — відповісте мені, не захочете — не відповісте.
Якщо Вам неприємно, що я пишу, розірвіть цей клаптик і не відповідайте. Я більше не буду надокучати.
5.
[Грудень 1905 р., Чернігів.]
Спасибі Вам, дорога, кохана (дозвольте так Вас називати!). Чи не могли б Ви завтра о 6 1/2 години на довгому бульварчику, поруч із садибою Шрага? Якщо ні, то де й коли? Я хотів би швидше. Може, вийдете до телефону, коли я там буду, і передасте відповідь?
6.
[Січень 1906 р., Чернігів.]
Я не знаю, як просити в тебе пробачення, моя дорога, моя єдина. Але мене застали зненацька. Я знав, що піду сам, та коли виходив, мені сказали: «я йду з тобою на засідання» — і я був позбавлений волі, не встигнувши навіть попередити. Що я пережив у ту мить, як мені було прикро й боляче, не буду тобі розповідати. Тоді я найбільше думав про тебе, про те, що ти чекаєш мене й невдоволена, що бог знає що можеш подумати про мене. Не сердься ж, голубко, на мене, прости: я перемучився не менше за тебе. Тепер треба влаштувати так, щоб подібні випадки не повторювалися.
Але як би не була важка така тривала розлука з тобою, я все ж безмежно щасливий, знаючи, що ти мене любиш.
Це таке величезне, таке яскраве, захопливе щастя, що я буквально п’яний від нього. Ти мене любиш! Ти моя! Я можу цілувати тебе, пестити, чути твій голос, бачити твої чудові очі, любити тебе й віддати тобі своє серце безроздільно. Я відчуваю, що в мені щось співає, щось окрилює думку, очищає почуття. Мені хочеться всім людям крикнути в обличчя: я щасливий! І я ледве стримуюсь.
Щось сильне й могутнє захопило мене — і я нікому не дозволю відняти в мене моє щастя, так дорогою ціною, з такими жертвами здобуте. Моя мила, моя дорога, моя ти безмежно добра й лагідна голубко! Як я тебе люблю! Я весь тремчу, промовляючи ці слова. Як я хочу, безумно, болісно хочу зараз бачити тебе, чути биття твого серця, відчути бодай маленьку ласку твою, ще раз почути, що ти моя. Треба, щоб ти ще сьогодні, хоч на мить, хоч на хвильку подарувала мені щастя. Нехай я знаю, що ти не сердишся на мене, дорога.
Як би нам улаштувати листування? Може, можна класти листи у визначене місце? Адже передавати їх при всіх не зовсім зручно. Поміркуй.
Коли ми побачимося? Адже я довго не витримаю. Відчуваю, що не можу. Адже я цілі роки чекав. Напиши мені.
Цілую тебе. Цілую гаряче, пристрасно й відчуваю смак твоїх поцілунків.
Серце моє, дорога моя, люблю тебе безмежно.
Твій.
(Січень 1906 р., Чернігів.)
Шурок! Хоч сьогодні й холодно, але все ж не так немилосердно. Хочу побачитись із тобою хоч на годинку, хоча б на пів години. О 6-й годині чекатиму тебе на нашому колишньому місці, ближче до тебе. Я не хочу, щоб ти робила таку довгу подорож, як під час останніх побачень.
Ти не встигнеш відповісти мені сьогодні — і тому я все одно прийду на наше місце, незалежно від того, вийдеш ти сьогодні чи не зможеш вийти. Цілую тебе. Люблю гаряче. До побачення!
Твій.
[Січень 1906 р., Чернігів.]
Не можу, щоб хоч подумки не поцілувати свою Шурочку. Щоранку я щодня бажаю тобі доброго ранку, на ніч — спокійної ночі. Ти наповнюєш моє життя так, як сонце в полудень повітря. Шурочка подумала б те-то, Шурочка сказала б так-то і т. ін. Завжди й усюди Шурочка, моя дорога, така хороша, світла. Мені так добре усвідомлювати, що ти мій друг, вірний і щирий. Мені здається,
що хоч я ще мало знаю тебе, але я тебе відчуваю, і це осяяне почуття замінює досвід. А все ж таки мені хочеться частіше бачити тебе, моя голубко. Я тільки й відпочиваю душею, коли бачу тебе. Не сердься, що я так часто пишу: мені хочеться перекинутися з тобою бодай словом. Цілую тебе, серце моє, любов моя, голубко моя.
Твій назавжди.
9.
[1906 р., Чернігів]
Так і не отримав учора від тебе нічого. Хоч би слівце. Може, сьогодні щось буде для мене. Мені важко без тебе, нестерпно, мила, добра Шурочко. Дні здаються такими сірими, безбарвними; ночі — тривожними, зі снами. Коли ми побачимося, голубко?
Мене палить моє кохання, мені так хочеться цілувати тебе, обіймати, притискати до серця.
Цілую тебе, моя радосте.
Твій.
[1906 р., Чернігів]
Дякую, дорога, за твою доброту до мене. Учора я повернувся від тебе дуже щасливим. Одне тільки не дає мені спокою: чи не застудив я тебе. Я б ніколи не простив собі цього. Як ти себе почуваєш? Заспокой мене, Шурочко. Коли йдеш на побачення — хочеться так багато передати, багатьом поділитися. Але за такий короткий час встигаєш тільки пригорнути (у цьому я відчуваю страшну потребу). Хотів сказати тобі вчора, що і я тебе ревную. Ревную до всіх тих, з ким ти проводиш вечори, читаєш, розмовляєш. Подаруй мені хоч один такий вечір. Мені дуже хочеться читати разом, поговорити. Я помічаю, що у нас є багато спільного в смаках, уявленнях, думках.
Щоразу, коли я роблю таке відкриття, я страшенно радію; адже ми стаємо від цього ближчими, немов ріднішими.
Коли й де побачимося? Я горю нетерплячкою. Довго не бачити тебе — для мене мука, та ще й нестерпна. Люби мене й думай про мене. Я завжди з тобою.
Цілую, обіймаю, люблю.
Твій.
[1906 р., Чернігів]
Серце моє, дорога моя! Усі ці дні в мене був такий кепський, важкий настрій, що я не міг працювати. Нікуди не ходив, не гуляв, не писав. Усі вечори просидів у себе в кабінеті за книжкою. Не писав тобі про це, не хотів засмучувати тебе, серце моє. Але потім подумав: адже справді, їй треба знати, що зі мною, добре мені чи погано, — і наважився. Учора ходив на редакційне засідання в редакцію «Десни». Нудьга була страшна, компанія строката, занадто велика, громіздка. Сьогодні знову в мене засідання — загальні збори членів каси. Я радий, що хоч насильно мене відірвуть від себе, від тяжкого настрою. Чому ти не спиш ночами або спиш мало? Мене це непокоїть. Що з тобою, Шурочко мила? Напиши неодмінно, інакше я непокоятимусь. Ми обоє думаємо, що писати про себе нецікаво, завжди тільки хочеться знати про інше. Дорога моя, єдина, кохана! Цілую тебе від усього серця, міцно-міцно, як люблю. Ще раз цілую мою дитинку.
Твій.
Ще не знаю — чи піду в понеділок на концерт.
[1906 р., Чернігів]
Доброго ранку, Шурочко. ( )
Я радий, що мені вдалося вчора побачити тебе хоч на мить. Учора ти була така гарненька, очі блищали, тобі так личить біла блузка, ти була дуже й дуже цікава, і я подумки цілував тебе. Але часом у мене серце розривалося від думки, що я сиджу не з тобою, не з тобою ділюся враженнями, не бачу тебе, не дивлюся в очі. Це страшно мучить, і я ледве стримую себе. Почуваюся дуже кепсько. Розлука діє на нерви гнітюче. Не журися, проте, мила. Я намагаюся володіти собою, і хоч це дорого коштує, але все ж удається.
Ти задоволена концертом? Я задоволений. Продумане, талановите виконання. Завдяки добрій грі я міг слухати й насолоджуватися не стільки виконавцем, скільки авторами творів.
До побачення, кохана, мила, добра, друже мій хороший. Цілую тебе й обіймаю від усього серця. Люблю тебе безмежно.
Твій.
13.
[1906 р., Чернігів]
Я тобі вчора зробив боляче, мій дорогий Шурок? Пробач, я не знав, що ти зробила собі щеплення. Навіщо виходиш на повітря? Не ризикуй. Якщо в тебе підніметься температура, не виходь, серце, з дому, а то я дуже непокоїтимусь. Дякую тобі за поцілунок. Здається, я б не витримав, пішов би у вашу кімнату й поцілував би тебе при всіх. Моя мила, дорога, цілую тебе. Люблю.
Твій.
Страшенно сумую без тебе, моя Шурочко.
14.
[3 лютого 1906 р., Чернігів]
Як ти себе почуваєш, дорога? Чи можемо ми побачитися сьогодні (о пів на восьму, на колишньому місці)? ( ) Я, хоч знав, що вчора тебе не побачу, все ж у звичний час пішов на наше місце. Думав, розвію якось свою тугу на місці, сповненому дорогих спогадів. Але вийшло ще гірше: без тебе це місце пустельне, нудне й зовсім мене не втішило. Напиши мені, моя кохана, як твоя рука й чи можемо побачитися сьогодні. Якщо сьогодні тобі не можна, то коли. Чекаю на тебе з нетерпінням. Цілую міцно мою милу Шурочку, моє життя. Люблю.
Твій.
15.
[1906 р., Чернігів]
Я сьогодні не можу, голубко моя, побачитися з тобою. Несподівано в мене зайнятий вечір. Страшенно прикро й важко. Зате завтра, якщо ти згодна, постараюся відшкодувати тобі й собі за сьогоднішній день. Пробач, серце моє, за такого короткого листа.