Може бути, тобі набридає, що я так пов’язую своє життя, свої радощі й прикрощі з тобою, моя голубко. Але я інакше не можу: ти для мене найдорожча істота, я прив’язаний до тебе всім серцем і люблю тебе безтямно, гаряче. Мені так хочеться зараз обійняти тебе, поцілувати, приголубити, тебе, мою єдину, мою хорошу, добру
і ніжну Шурочку. Цілую тебе, друже мій, мій добрий товаришу. Люби мене. Я справді заслужив на це своїм щирим почуттям, своєю прив’язаністю до тебе. Люблю тебе, Шурочко. Чекаю твого листа.
Твій.
Здорова ти? Як проводиш час? Чому я не з тобою! Цілую.
Не знаю, чи вдасться мені написати ще завтра.
29.
[10 травня 1906 р.]
Пишу тобі на пароплаві, моя Шурочко, і радію, що сьогодні побачу тебе, хоч на хвилинку, а все ж таки побачу. Скучив страшенно. Увесь час думаю: як там почуває себе моя голубка? Здорова, весела, не сталося з нею чого-небудь? Отримала мого листа? Коли любиш, то тисячі питань приходять у голову й хочеться знати все про кохану людину. Про себе, про чотири дні, проведені далеко від тебе, розкажу при зустрічі. Побачимось, думаю, не раніше п’ятниці (як це далеко!), якщо нічого не завадить нам. Поки скажу тільки, що я здоровий, не застудився, хоча дорога трохи втомила мене. У Києві я був так зайнятий, що ледве встиг забігти до крамниці й купити тобі пряжку. Не знаю, чи будеш задоволена, але кращої я не знайшов, хоча купував у найкращій крамниці, у Рожкова.
Шурочко
Голубко, як я радий, що побачу тебе! При самій лише думці про це до мого серця приливає гаряча кров і хвилює його. Мені хочеться любити тебе всіма силами душі, хочеться, щоб моє почуття було схоже на полум’я, яскраве й велике. Цілую тебе, Шурочко, обіймаю міцно, серце моє.
Твій.
30.
[Травень 1906 р., Чернігів.]
Серце моє, кохана Шурочко! Знову сьогодні ми не зможемо побачитися — заважає вечірнє засідання, на якому, ймовірно, будеш і ти. Може, завтра вдасться? Я ледве стримуюся, мені так важко миритися з усілякими перешкодами. Що з тобою, дорога? Здорова, як почуваєшся — я нічого не знаю про тебе, а тим часом хочу знати все. Я здоровий, трохи болить горло, але це дрібниця й ні на що не впливає. Після безсонних ночей у дорозі я сплю так, що ледве прокидаюся о 9, просто щось неймовірне! Сьогодні проспав і запізнюся на службу.
Пробач, нема коли написати докладніше, але й ці кілька
слів краще, ніж нічого. Цілую тебе, голубочко моя, моє
щастя. ( )
Отримала ти пряжку і чи вдала вона?
Обіймаю тебе міцно, як люблю.
Твій.
31.
[Травень 1906 р., Чернігів]
Доброго ранку, Шурочко!
Коли ж ми побачимося? Чи ти вже не хочеш бачити мене? Я так терпляче чекав, поки мине тиждень, протягом якого, за твоїм бажанням, ми не повинні були бачитися — не набрид тобі проханнями — а тепер іде вже другий тиждень. Мила моя! Я так хочу бачити тебе й розмовляти з тобою, що не можу навіть писати. Коли й де зустрінемося? Почуваюся зовсім кепсько, не можу писати, цілі дні нудьгую: мені бракує тебе. Цілую тебе, серце моє. До побачення,
голубко.
Твій.
[Травень 1906 р., Чернігів]
Доброго ранку, Шурочко. Ну, що ж, мій друже, хай буде так, як ти бажаєш — я терпляче чекатиму дня нашої зустрічі за твоїм призначенням.
Знову наші думки збіглися, коли ми вчора писали одне одному, і ти відповіла на моє запитання раніше, ніж прочитала його. Ти сумніваєшся в міцності мого почуття. Ось тобі найкраща відповідь на ці сумніви: ми настільки злилися духовно, що наші думки передаються на відстані. Шурочко, не сумнівайся в мені, зрозумій краще моє почуття. Недостатньо любити як людину, як друга, товариша — це буде не любов, а дружба. Недостатньо любити лише за те, що предмет любові іншої статі. Це буде чуттєвість, швидко минаюча, але не любов. І тільки злиття обох цих почуттів в одне гармонійне ціле — дає любов. Я тебе так люблю: душу і тіло. І якщо ти хочеш, щоб щодо тебе я зберігав щирість, не вимагай, щоб я роз’єднував те, що гармонійно злитo. Не вводь мене у вузьке русло, у якому я не міг би вміститися зі своїм повним почуттям.
Любов — як квітка — її треба вміти зберігати, берегти. Бережімо ж наше почуття, любитимемо одне одного повним почуттям і відкиньмо всі сумніви.
Цілую тебе, моє щастя, серце моє миле.
Твій.
33.
[Травень 1906 р., Чернігів]
Добрий день, моя голубко. Учора для мене був справжній празник. Коли я прочитав, що ти щаслива, я так зрадів, ніби моє щастя збільшилося вдвічі, і весь день відчував я радісне почуття. Будемо любити одне одного без сумнівів, без роздумів, від повноти чистого серця. Хіба ми не маємо на це права? Ти багато страждала, я теж немало — і ось, коли прийшла світла радість — чи будемо ми отруювати її роздумами про наші права? Наше право — любляче серце. Якщо воно любить — значить так добре, так треба.
Голубко моя ласкава! Щойно побачив тебе. Але цього мені мало. Сьогодні я повинен бути у твоїй стороні й о 7 годині буду проходити повз твій дім. Я був би дуже щасливий, якби побачив тебе хоч на хвилину. Але якщо тобі з якоїсь причини не можна, мій друже, то я почекаю до завтра, потерплю вже, але все ж таки сьогодні пройду повз твій дім.
Цілую, обіймаю і знову цілую всю мою милу, так гаряче й пристрасно, як тільки можу й хочу.
Твій.
34.
[Травень 1906 р., Чернігів]
Моя ти чарівна! Зараз ти здаєшся мені такою прекрасною, такою безмежно ніжною й доброю, що кров живіше рухається в моїх жилах і я більше, ніж будь-коли, хочу обіймати й цілувати тебе. Усю ніч ти снилася мені, усю ніч ми були разом, задоволені, щасливі, радісні. Ми кудись їхали, ми разом милувалися з вікна вагона молодими полями й червоними маками. Ми були одні, в купе.
Так було добре, що коли я прокинувся, я відчував на губах останній твій поцілунок. Ну, що ж, хай це сон, хай і не скоро збудеться те, що снилося — я був цілком щасливий уві сні і весь ранок перебуваю під враженням цього щастя.
Якби ти знала, Шурочко, що я переживаю, як ти мені дорога, ти ніколи — розумієш — ніколи не наважилася б сказати: «ти мене не любиш», як це ти зробила на нашому останньому побаченні. Ти знала б, що я тобою тільки й живу, тільки й думаю про тебе. Учора, наприклад, я страшенно тривожився, як твоє горло, чи не заболіло? Мені хочеться швидше побачити тебе, моя голубко, я хочу бачити тебе радісною, здоровою, щасливою. У цьому — моя радість. Я почуваюся добре, учора весь день працював.
Цілую й обіймаю тебе, моє життя. Люби мене.
Люблячий твій.
35.
[Травень 1906 р., Чернігів]
Доброго ранку, Шурочко!
Не хвилюйся, моя біла голубко, я нічого не маю проти тебе, мені нічого тобі прощати. Адже якщо й трапиться тобі сказати щось таке, що мене на мить засмутить, я намагаюся швидко забути, бо розумію, що ти це робиш з любов’ю. А які ж рахунки між тими, хто кохає одне одного.
От я — так не раз боюся, чи не набридає, чи не втомлює тебе моя любов. У ній є щось дуже гаряче, палке, непокійне, щось поривчасте й таке, що охоплює мене всього беззастережно. Боюся, що тобі не подобається таке почуття, що ти, мій північний квіточок, хотіла б, можливо, чогось спокійнішого, тихішого. Напиши мені — як ти ставишся до характеру мого почуття?
Серце моє, любов моя світла, коли ми побачимося? Мені здається, що пройшла вічність відтоді, як я цілував тебе. Цілую тебе. (......) Серце моє!
Твій.
36.
[Травень 1906 р., Чернігів]
Цілую голубку. Добре спала? Чи не заважала гроза? Здорова, чи любить мене моя маленька донечка?
Я майже всю ніч слухав грім і зливу. Заснув лише вранці й прокинувся о 9 1/2 — Ледве встиг написати тобі хоч кілька
слів ( )• Ми повинні бути щасливими. Зробити тебе
щасливою — яке це добре! Цілую тебе. Отже — увесь тиждень я не поцілую тебе! Втішаюся тим, що під час побачення ти сама захочеш надолужити мою втрату. Цілую, обіймаю, люблю тебе, моє щастя. До побачення!
Твій.
№ Десни не знайшов, голубочко моя.
37.
[Травень 1906 р., Чернігів]
Здрастуй, мій друже! Як ти перенесла грозу? Дуже нервувала? Я весь час думками був з тобою, весь час заспокоював тебе, пестив, дбав, щоб моїй милій було краще. Доїхав я дощу, а вже вдома, під дощем, милувався грозою.
Як це дивно, голубко! Коли ти висловлюєш мені свої сумніви, коли в твоїх стосунках я помічаю ніби недовіру до мене, мені чуже почуття досади й роздратування, я, навпаки, помічаю в серці приплив найніжніших, найдобріших почуттів до тебе, мені шкода тоді не себе, а тебе, мені хочеться, щоб ти була щаслива. Якось моє я, мої інтереси відсуваються кудись далеко, і я думаю про тебе.
Учора весь день я був зайнятий, але все ж таки жив тобою.
Чи не можна нам побачитися завтра? Якщо не завтра, то в середу? Гаразд?
Цілую й обіймаю, а люблю більше за все на світі.
Твій.
38.
[Травень 1906 р., Чернігів]
Голубко моя, я так соромно проспав сьогодні, що ледве встигаю написати тобі два слова. Передусім цілую й дякую за вчорашню записку, якій я дуже зрадів. Ще раз цілую за неї. Я здоровий, голубочко, голова не болить, працював. Сьогодні хочу бачити тебе, якщо дозволить погода. Якщо ні, то завтра. Тоді все розповім і поцілую, як хочу, а тепер прощай, серце, і люби мене так, як я тебе.
Твій комік.
[Травень 1906 р., Чернігів]
Цілую й обіймаю тебе, моя дорога, щастя моє, сонечко моє ранкове! Усі ці три дні я провів дуже кепсько. Завтра, коли побачимось, розповім у чому річ. Увесь час думав про тебе, тільки й жив тобою, серце моє. Якщо можна ще сильніше любити, то мені здається, що моє почуття, моя прив’язаність до тебе збільшується з кожним днем.
Не тривожся, утім, думаючи, що зі мною сталося щось дуже неприємне. Ні, все це дрібниці, вже все скінчилося. Думала ти про мене хоч раз, моя дитинко? Я хотів би поселитися у твоєму серці й зігрівати його любов’ю до мене. Я вірю в наше щастя й мені хотілося б, щоб воно було найяскравішим, найсильнішим, найбільшим. Побачу тебе сьогодні! Ця думка вогнем зараз пробігла в мені. Якби можна було поцілувати. Цілую тебе хоч заочно, моя мила, радість моя, любов моя, хороша, дорога, кохана. Люблю тебе безтямно.
Твій.
40.
[Травень 1906 р., Чернігів]
Доброго ранку, моя мила! Ц ілую.