(А, може, тобі краще?). Але що ж робити. Буду чекати дня нашого побачення з великим нетерпінням — і тому щойно тобі полегшає — зараз же повідом мені. Завтра я не зміг би, у мене засідання. Постараюся писати тобі більше, але не завжди це можливо. Часто щось заважає. Ти це сама добре знаєш, бо й сама лише інколи пишеш довгі листи. Не бентежся, що ми не дуже багато розмовляємо на побаченнях. Треба влаштуватися так, щоб побачення тривали довше — тоді буде час поговорити. І не тільки довше, а й частіше. Ми дуже рідко бачимося. Мені це важко приймати. Будь же здорова, моє серце, моя мила голубко, цілую тебе всю сердечно й міцно.
Твій.
66.
[Серпень 1906 р., Чернігів.]
Шурочко, мила! Чому ж ти нічого не пишеш мені? Адже ти обіцяла повідомити, коли побачимось. Без тебе сумно. Цілую тебе міцно, моя північна квіточко. Чекаю тебе й поцілунку.
Субота 0-е [вересня 1906 р., Чернігів.]
Пишу на всяк випадок, хоча дуже сподіваюся побачити тебе сьогодні, моя дорога дитинко. Ніяк не можу змиритися з думкою, що ти серйозно хвора. Втім, я нічого про тебе не знаю — і це доводить мене до розпачу. Якщо й сьогодні не побачу (у четвер тебе даремно чекав) — треба подумати, як отримати від тебе вісточку — може, напишеш "до запитання"; але чи зручно тобі посилати листа, передаючи через чужі руки? Замучився страшенно, ледь не плачу, ночами без упину думаю про тебе, а якщо задрімаю — ти мені снишся. Що з тобою, чи страждаєш, чи не захворіла небезпечно — ці запитання переслідують мене постійно: я сиджу вдома, нікуди не виходжу. Здоров’я моє — так собі, було б не зле, якби не хвилювався. Та моє здоров’я — дрібниці; от якби ти була здорова. Голубко, хай тобі надасть сили моє чисте й сильне почуття до тебе. Зігріваю й пещу тебе поцілунками, моє щастя, моє життя. Люблю тебе. Будь здорова. Може, в понеділок побачимось?
Твій.
Якщо не застану в понеділок, прийду у вівторок, четвер, п’ятницю і т. д. — хочу бачити тебе!
68.
[Вересень 1906 р., Чернігів.]
Як я радий, що нарешті бачу тебе! Почуваюся добре. Чи не можна побачитися завтра, хоч на годинку, дорога? У неділю мені навряд чи вдасться. Я вийшов би завтра о 6 годині на наше попереднє місце. Відповідай.
69.
[Вересень 1906 р., Чернігів.]
Добрий день, моя чудова!
Дякую тобі за твої милі листи. Вони мені не тільки не набридли, а кожен з них просто чарує мене, я готовий цілувати кожне твоє ніжне слово.
Все, що ти пишеш, я зберігаю у своєму серці, а папір віддаю найпочеснішій і найгарнішій смерті — спаленню.
Почуваюся щось не дуже, здається трохи застудив бік, але це мине. Болить голова.
Завтра я повинен бути здоровий, а якщо й не буду, то твої ласки повернуть мені здоров’я.
Думав, думав — як владнатися з записками — і не знаю. Чи не можна було б тримати їх у тому комірчині, що в головних сінях, де архів? Я досліджу сьогодні комірчину, зроби це й ти, а завтра домовимося. Будь здорова, моя голубко, люби мене. Цілую тебе всю. Обіймаю.
Твій.
До швидкої й такої бажаної зустрічі.
70.
[Вересень 1906 р., Чернігів.]
Дякую тобі, мій добрий друже, за твою турботу про мене. Мені сьогодні краще, ніж учора, голова й бік майже не болять. Якщо сьогодні о 7 годині не буде дощу, побачимось. Якщо навіть дощ ішов раніше й було сиро — це дрібниці, ми все одно побачимось, аби не під дощем.
Я радію зустрічі з тобою, як дитина. Більшої прихильності, ніж до тебе, важко уявити.
Учора провів увесь час удома, читав і лежав, так нездужав. Але все вже майже минуло, і я зовсім одужаю, щойно ти мене поцілуєш. Ти вмієш робити це так гарно. Ні про що зараз не розпитую тебе, моя голубко, адже ми побачимося. Я лише цілую й обіймаю тебе до швидкої зустрічі. Кохана моя, серце моє! Цілую ще.
Твій.
71.
[Осінь 1906 р., Чернігів.]
Кохана! Пробач, сьогодні не пишу багато, не встиг. Зате сьогодні побачимось — і одна думка про це приносить мені величезну радість. Якби ти тільки була здорова! Боюся також дощу.
Чекай мене о пів на сьому або за двадцять сьома. У будь-якому разі постараюся прийти сьогодні раніше, щоб не простудити тебе після заходу сонця, коли стає холодніше й вологіше.
Зацілуй мене сьогодні до нестями. Люби мене, моя голубко хороша й ніжна моя дружинонько. День сьогодні здаватиметься мені безкінечним. Цілую й обіймаю.
[Осінь 1906 р., Чернігів.]
Ні, моя мила Шурочко, я не серджуся на тебе. Не думай також, що я образливий. Я зовсім не образливий — і якщо ображаюсь, то тільки тоді, коли бачу, що мене хочуть образити. Але ж ти, моя мила, хороша, кохана й любляча, не можеш мати наміру образити мене. Не соромся висловлювати свої думки, не обдумуй кожної фрази з остраху завдати мені прикрощів. Це зовсім даремно. Я за щирість у наших стосунках — і повір мені — не можу бути настільки дріб’язковим, щоб чіплятися навіть до необережної фрази. Які можуть бути між нами рахунки! Я так сильно люблю тебе, що якби ти й справді образила мене, я не міг би сердитися на тебе, а найбільше постарався б переконати тебе, що ти неправа, або визнав би себе винним і гідним покарання. Мені смішна завжди дрібна амбіція, і цим гріхом я не страждаю.
Пишу тобі небагато, бо в листі все одно всього не скажеш, а водночас є потреба сказати тобі бодай слівце, моя дорога, сказати, що люблю тебе й тужу за тобою. Якщо я тебе довго не бачу, маю таке відчуття, ніби втратив зір. Все довкола здається похмурим і нецікавим. Мене робить щасливим лише твоя присутність, я живу тільки думкою про тебе, моя Шурочко. Ти наповнюєш мене світлом і теплом, ти одна примиряєш мене з життям. Люблю тебе за це. Хочу твого щастя. Цілую тебе, моя хороша.
Твій.
73.
[Осінь 1906 р., Чернігів.]
Моє серденько, не сумуй, не тужи. Згадуй частіше, як тебе люблять, пам’ятай, що в ту мить, коли тобі сумно, десь б’ється серце, повне співчуття й любові до тебе. Я тебе втішаю, а мені самому часом буває нестерпно. Я маю непереборну потребу в спілкуванні з тобою. Мені так важко це вимушене самотність, що я, здається, готовий усе кинути напризволяще й утекти з тобою куди-небудь без оглядки.
Але поки треба нам опанувати себе. Постараймося винагородити себе годинами побачень, будемо пити щастя повними ковтками. Мила моя голубко! Зараз ти стоїш переді мною — така прекрасна, така мила, добра, шляхетна, вся осяяна почуттям — і мені хочеться цілувати твої руки, твої ноги, дивитися на тебе й молитися на тебе. Як я люблю тебе!
Здорова ти? Нічого не сталося з тобою? Я здоровий, день провів так безбарвно, що нічого про нього сказати не можу. Узагалі я міг би сказати, що все моє життя пішло всередину, що я більше живу тобою, ніж собою.
Завтра побачимося! Яке це щастя. Чекаю з гарячим нетерпінням. А поки цілую тебе так гаряче, голубочко, радосте моя, кохана Шурочко. Люби мене.
Твій.
74.
[Осінь 1906 р., Чернігів.]
Ні, дорога, сьогодні краще не побачимось: сиро, і я боюся за твоє горло. Побережися. Чому ти не фотографувалася? Мені це дуже прикро. А я радів, що матиму твою світлину. Цілую міцно.
[Осінь 1906 р., Чернігів.]
Як прикро! Ти нездорова, йде дощ — ніякої надії на побачення! Але я не нарікаю. Буду чекати й під час першої зустрічі зацілую тебе зовсім. Напишеш сьогодні, як твоє горло? Ти боялася вчора заразити мене? Ах, ти моя мила дівчинко! Я нічого не боюся. Думала ти про той час, коли ми будемо разом — і коли нам доведеться доглядати одне одного, нехтуючи будь-якими небезпеками?
Ти невдоволена, що я не пишу про своє здоров’я. Це буває тому, що пам’ятаєш про нього тільки тоді, коли воно погане, а як одужав, то й забув.
Чому ти вчора не фотографувалася? Чи ти відкладаєш це до того часу, коли ми фотографуватимемося лише вдвох, без сторонніх? Мені все ж таки шкода.
Навіщо ти лякаєш мене, що скоро всі дізнаються про наші побачення? Я цього не хочу. Це було б дуже неприємно.
Коли ж ми побачимось? Я хочу, щоб ти сама призначила, бо іноді виходить так, що я призначаю тоді, коли тобі не зовсім зручно, а ти делікатно поступаєшся мені.
До швидкої зустрічі, моя радість, щастя мого життя, моя ніжна голубко!
Цілую тебе без ліку…
Твій.
Клади записки в рукавички, я теж буду, так зручніше.
76.
[Осінь 1906 р., Чернігів.]
Як ти себе почуваєш, дорога Шурочко? Так важко не знати про тебе. Пиши мені частіше, я страшенно тужу за тобою. Цілую тебе, моя мила, моє серце. Пиши.
Коли побачимось? Цілую ще раз.
[Осінь 1906 р., Чернігів.]
Дякую, мила. У суботу о 7 годині буду. Поки що цілую й дякую тобі. Серце моє, моя голубко.
Твій.
[Осінь 1906 р., Чернігів.]
Не сердься, моя голубочко, рідна моя, що замість листа пишу сьогодні лише кілька слів: я ледве встигаю зібратися, так заспав.
Хочу сказати тільки, що я здоровий, люблю тебе й міцно цілую. До побачення. Сьогодні о 6 годині. Якби тільки не завадив дощ!
Цілую й обіймаю, й люблю.
Твій.
79.
Субота. [Осінь 1906 р., Чернігів.]
Дорога, мила Шурочко! Сонечко моє ясне! Мені бракує тебе, і все тут. Побачу я тебе сьогодні? Хоч би на хвилинку. Пишу тобі сьогодні лише кілька слів: хоча ми домовилися на четвер, але мені в цей день незручно. Тобі ж, здається, все одно — і тому прошу тебе, дорога, приходь у середу о 7 або о 7½. Чекаю нашого побачення з нетерпінням. Ти виглядала веселою. Чи мені здалося?
Здорова ти? Я почуваюся дуже кепсько, втомлений, поганий настрій. От хіба ти оживиш мене, коли побачимося, але це ще не скоро — цілих 4 дні.
Пробач, що пишу мало, все мені заважають, та й зайнятий сьогодні. Цілую тебе, голубко, без ліку. Люблю міцно й сердечно, як і завжди.
Твій.
80.
[Осінь 1906 р., Чернігів.]
Пробач, моя дорога, я сьогодні ледве встигну написати тобі кілька слів: до мене зранку прийшли у справах і забрали весь час.
Мені хочеться тільки спитати тебе, як твоє здоров’я, чи не болить грудка, чи добре спала, моя мила? Думаєш про мене, любиш?
Я здоровий, але сумую без тебе. Сумую й тужу з тієї миті, коли приходжу з побачення додому, і так до наступного побачення. Хвилююся вже за завтрашнє побачення — чи вдасться, чи буде погода.