Обіймаю, цілую. До побачення.
Твій навіки.
[Осінь 1906 р., Чернігів.]
Як сон, як чарівний сон, проминуло наше побачення й оп’янило мене щастям. Так добре, як учора, мені ще ніколи не було. Я цілу ніч марив тобою, я й досі відчуваю твої поцілунки. Я не можу, не вмію висловити, як я щасливий і як вдячний тобі, моя голубко.
Під ранок мені снилося, що ти нездужаєш, і я прокинувся з тривогою, і досі непокійний.
Напиши, голубко, як твої груди, чи не застудила тебе вчорашня вогкість?
Я здоровий і щасливий. Хочу, щоб ти була такою ж щасливою; вся моя радість буде в тому, щоб зробити тебе щасливою.
Цілую тебе, цілую міцно й без ліку. Обіймаю й пещу. Люблю тебе.
До швидкої зустрічі, моя любов!
Твій.
82.
[Осінь 1906 р., Чернігів.]
Дорога дитинко! Чи отримала ти в суботу мою записку, покладену в рукав? Я просив побачення в понеділок, у вівторок неможливо було влаштувати. Звичайно, в понеділок я був на місці. Спершу мрячив дощик, але о 6 годині встановилася тепла й тиха погода. Тебе не було. 40 хвилин я чекав, стемніло, і я втратив надію побачити тебе. Пішов до твого дому, побачив тільки м’яке світло лампи крізь голубуватий абажур, фіранку й більш нічого. Так здавалося, що у вас мирно, тепло, затишно, а мені туди не можна. І що більше я втрачав надію побачити тебе, то дужче хотілося мені бачити. Що тобі завадило, голубко?
Серце моє, вийди сьогодні. Я вже чекатиму тебе навіть раніше шостої на кілька хвилин. Так тоскно, так похмуро без тебе, сонечко моє.
Що з тобою, як провела час без мене? Хочу все знати. Цілую тебе, моя голубочко, моє щастя. До побачення. Обіймаю й люблю.
Твій.
83.
[Осінь 1906 р., Чернігів.]
Доброго ранку, дорога дитинко. Цілую.
Засмутила мене сьогодні погода. З таким нетерпінням чекав я цього дня — і раптом, уяви собі, може піти дощ. Просто не віриться. На сіру й прохолодну погоду ми не зважатимемо — правда, Шурочко? Але якщо до 6 години піде дощ і швидко не припиниться, доведеться відкласти побачення на завтра. Ти згодна? У мене зникає всяке терпіння. Я хочу цілувати тебе, хочу відчувати тебе поруч — адже якщо жити без тебе — краще померти.
Голубко моя, добре провела вчора час? Здорова?
Я здоровий, але дуже сумую за тобою. Так сумую й тужу, що ніщо не йде на думку, нічого не роблю. Побачимося — розкажу. А поки цілую, цілую і цілую ( ).
Люблю.
Твій.
84.
[24 жовтня 1906 р.]
Я дуже хвилювався, коли не застав тебе в понеділок. Що з тобою? Здорова? Проклята невідомість, і ні в кого спитати. Це дуже важко, Шурочко. Побачу сьогодні? Адже я цілий тиждень не бачив своєї голубки й так скучив, що не ручаюся за себе: можу підійти й при всіх поцілувати. До понеділка я хворів (хоч у неділю міг працювати — і навіть добре, бо мені здавалося, що ти сидиш поруч, а з тобою добре працюється). З понеділка мені краще, я здоровий і хочу бачити тебе. Якщо тобі можна, серце моє, приходь сьогодні о 6 годині. Може, для тебе це рано?
Мучить мене запитання — застану тебе сьогодні, отримаєш ти цю записку, чи доведеться її знищити, як листа до тебе в понеділок?
Якби хоч побачити. Я так скучив, що готовий на стіну лізти. Цілую й обіймаю тебе, моє щастя. До побачення. Любиш мене?
Твій.
85.
24, вівторок. [Жовтень 1906 р., Чернігів.]
Дорога, мила моя Шурочко!
Я вже одужав і так радів, що нарешті побачу тебе. А тим часом ні вчора, ні сьогодні тебе немає. І найгірше, що я зовсім не знаю, що з тобою, не можу ні в кого розпитати, і це доводить мене до розпачу. Нарешті вирішив написати тобі додому. Усе ж легше, якщо хоч ти знатимеш про мене. Втім, ти могла б, якщо не збираєшся скоро вийти з дому, написати мені на адресу Бюро, з моїм повним титулом по службі, але без прізвища. Тоді я отримав би твого листа на службі.
Що ж з тобою, моя голубко, серйозно ти хвора чи просто недужа? А може, у вас щось неприємне сталося й тримає тебе вдома. Гублюся в здогадах і мучуся.
Я хворів досить серйозно, навіть лежав у ліжку: інфлуенца. Тепер почуваюся непогано, якби тільки був спокійний щодо тебе, серце, і якби хоч на хвилину побачив тебе. Надто довга розлука, надто тривожний настрій. Страшенно скучив. До болю хочу приголубити тебе, почути твій голос, відчути смак твоїх губок. Яка ти дорога мені, моя дитинко, рідна, близька моя!
Щось тягне в ту кімнату, де ти зазвичай сидиш — щоразу, коли бачу порожнє місце, моє серце стискається і мені стає нестерпно сумно. Не можу спокійно працювати. Усі думки з тобою. Увесь час думаю, чи сильно ти страждаєш, чи сумуєш, чи відчуваєш мою відсутність — і так мені хочеться бути біля твого ліжка, утішити, заспокоїти, поцілувати мою ніжну й бідну голубку. Одужуй швидше, Шурочко. Адже я пропадаю без тебе, хвилююся. Хіба ти не хочеш якнайшвидше побачити свого друга, такого близького тобі, кохаючого?
Побачу тебе завтра? Отримаю листа? Пам’ятай, що невідомість дуже тяжка. Якщо довго нічого не знатиму про тебе, здається, захворію від тривоги. Цілую тебе, моя голубочко, серце моє, мила й рідна. Обіймаю від усього серця, щиро й гаряче, як люблю.
Не забувай про мене.
Твій навіки.
86.
Середа. [25 жовтня 1906 р., Чернігів.]
Моя дорога, як я хвилювався весь час, не бачачи моєї сірої шапочки. Мучило нічого не знати про тебе й припускати найгірше. Нарешті не витримав і спитав у Зіни. Виявляється, у тебе інфлуенца. Найважче думати, що це я тебе застудив, моя голубко! Побережися хоча б тепер, лікуйся й швидше одужуй, якщо не хочеш, щоб і я захворів від горя. Я теж почуваюся не дуже добре й, може, доведеться полежати кілька днів. Не хвилюйся, проте, нічого серйозного немає, так, легке нездужання.
А я вже мріяв, що хоч побачу тебе сьогодні. Ти ж знаєш, з яким нетерпінням чекаю я наших побачень, наших милих і дорогих для мене зустрічей, як дорогі й солодкі для мене твої ласки, твій голос, як я п’янію від твого «люблю». Кохана моя! Якби моє почуття, моя прихильність і дружба могли прискорити твоє одужання, як би я був щасливий.
Будь же швидше здорова, серце моє, знай, що про тебе постійно думає твій друг, що тільки для тебе б’ється моє серце.
Люблю тебе, цілую тебе безліч разів. ( )
Не пишу багато, бо хочу сьогодні ж надіслати листа. Пишу його в антракті на службі.
Ще й ще цілую.
Твій.
87.
[Осінь 1906 р., Чернігів.]
Не знаю, як і подякувати тобі, моя голубко, за поцілунок: він одразу оживив мене й одразу все навколо мене повеселішало. А сьогодні вранці я знову в розпачі. Якщо дощ завадить нашому побаченню — не знаю, що зі мною буде — так скучив за тобою. Серце моє! Не зважай на погоду. Якщо вдень навіть буде дощ, а о 6—6½ дощу не буде — приходь, моя радість. Мені страшенно, до болю, хочеться бачити тебе. Нам іще чекає розлука на місяць — не будемо її подовжувати. Отже — до побачення. Мила, хороша, добра моя! Яке блаженство буде поцілувати кохану, чудову мою голубку! Я сам собі заздрю.
Ми помінялися ролями. Раніше ти була соньком, а тепер я. Сьогодні встав о 9 годині — давно вже траплявся такий скандал!
Обіймаю тебе, моє серденько, цілую тебе, моє дороге щастя. Люблю тебе, моя голубко. До побачення. Хочу чути твій голос, хочу дивитися на тебе.
Твій.
[1906 р., Чернігів.]
Шурочко! Я не хочу, щоб ти мала до мене ворожі почуття. Мені від цього боляче. Мені хочеться бачити тебе щасливою. З власного досвіду знаю, як мало щастя випадає на нашу долю за все життя — і мені так щиро хотілося б зберегти, оберігати для тебе ті щасливі миті, про які ти згадуєш. Хай би хоч коханій істоті було краще. Серце моє! Мені дуже хочеться поговорити з тобою, заспокоїти тебе. Ми повинні побачитися сьогодні ж. О 6½ годині на тому ж місці, добре? А може, тобі знову не можна з якоїсь причини? Тоді признач сама, але прошу тебе, дорога, не відкладайте надовго, не змушуй мене мучитися, якщо тільки хоч трішечки любиш мене.
Я дивитимуся на тебе, моя кохана, моє сонечко! Дивитимуся, хоч би всі очі перетворилися на очі Леської. Адже це моя єдина радість за весь день. Цілую тебе й обіймаю міцно, як люблю. Хороша моя Шурочко, рідна, близька! Люблю.
Твій.
89.
[1906 р., Чернігів.]
Серце моє, ти пишеш такі милі листи, що приводиш мене в захоплення. Мені здається, мені ніколи не вдалося б написати тобі так тепло й гарно, як це робиш ти. Люблю тебе за це, мій дорогий друже, моя маленька й безмежно кохана дитинко. Я вважаю себе дуже щасливим, маючи такого доброго друга, знаючи, що для мене б’ється й живе таке любляче серце. Цілую твої руки. Дякую, що пам’ятаєш про мене. Мені так хочеться бачити тебе, і я вже живу надією обійняти тебе у вівторок на нашому старому місці (6 год. 45 хв.). Чекатиму з нетерпінням цієї дорогої для мене зустрічі.
Я не застудився й ніби фізично здоровий. Але часом нерви дають про себе знати. Неможливість часто бачити тебе, вимушена розлука й невдоволення такою роздвоєною життям, яким тепер доводиться жити мені, — усе це часом страшенно виснажує мене — і в цьому моя хвороба. Адже я просто не можу жити без тебе. Усі мої думки, усі почуття мої десь далеко, біля тебе, моя єдина. Я тільки й відпочиваю, коли буваю з тобою. Жодна логіка, жодні переконання не можуть заспокоїти мене й стримати почуття, яке нестримно рветься до тебе, моя голубко. Я часто заздрю твоєму спокою, твоїй здатності чекати. Я не можу чекати. Я люблю тебе понад усе на світі. Цілую тебе, дорога. Обіймаю.
Твій.
90.
[1906 р., Чернігів.]
Не знаю, як ти, Шурочко, а я дуже задоволений останнім побаченням, дуже щасливий був під час побачення й переживаю його навіть тепер. Ти була така мила, коли сміялася. Узагалі, ти мене все більше й більше чаруєш. Попри відстань, ти весь час зі мною. Усю ніч знову снилася: наче я шукав тебе в усіх твоїх знайомих, був двічі в твоєму домі, але щоразу тебе не застав, ти саме виходила
перед моїм приходом.