І я
його цілую за це ( ).
Побачимось у вівторок? Ще цілий тиждень майже! Як довго, як безкінечно довго! Але все ж таки побачимось — о 7-й. Якщо запізнюся, почекай. Якщо буде сильний дощ, приходь у середу, наступного дня. Напишу ще раз, якщо вдасться. Будь здорова й весела, моє щастя, моя кохана голубко. Цілую тебе (......) і обіймаю сердечно. До побачення, друже мій.
Твій.
125.
[Червень 1907 р., Чернігів]
Як встало сьогодні моє ясне сонечко? Задоволена вчорашньою зустріччю? Я дуже задоволений, освіжився, і хоч ми вели важкі розмови, про які я потім думав — все ж при спогаді про наше побачення відчуваю глибоку радість.
А ти вчора була не права. Я доведу це тобі при зустрічі.
Сьогодні я підвівся з важким головним болем і почуваюся неважливо. Все ж хочу бачити тебе сьогодні, хоча ти ризикуєш не зустріти мене, якщо мені до вечора буде зле. Але все ж, голубочко, ризикни заради мене, вийди на наше місце й почекай, у крайньому разі пів години. Зроби це для мене, рідна. Звісно, якщо до 6-ї години буде лити сильний дощ (або 6½), то не виходь. Я дуже хочу бачити тебе сьогодні. А поки будь здорова, весела й щаслива нашою любов’ю, як я щасливий. Цілую тебе.
Хочу твого поцілунку.
Твій.
126.
26. VI 1907; Київ.
Пишу тобі, серце моє, дорогою з Києва. Моя поїздка, може й приємна сама по собі, отруюється усвідомленням, що ми не скоро побачимося. Востаннє, коли я бачив тебе,
я так жадібно впивав у себе дорогі риси твого обличчя. Я дивився на тебе, а ти й не підозрювала і не бачила мене, бо я дивився на тебе з сусідньої кімнати, схований сусідом.
Голубко! Наше останнє побачення було таке коротке й таке сумне, що й досі в мене стискається серце. І я весь час думаю — з чим повернуся — з перемогою чи з поразкою, повернуся чи твоїм фактичним, чи номінальним чоловіком. Непокоїть мене, що досі не отримую листа з Катеринодара. Може, він чекає мене у Славуті.
Як ти почуваєшся, моя кохана дитино? Заспокоїлися твої нерви? Їздила ти в Боромики (так, здається?). Збираєшся туди на час відпустки? Я нічого не знаю про тебе, а тим часом хочеться знати кожну дрібничку. Напиши мені, Шурочко, зараз, як отримаєш цього листа, напиши докладно: чекатиму твого листа з нетерпінням.
Я виїхав з дому страшенно втомлений, з головним болем. Щоправда, закінчив свою роботу й здав на пошту — і дуже задоволений, що нарешті виконав свою обіцянку.
Тепер кілька днів намагатимуся жити суто тваринним життям — повітря, сонце і відпочинок. Навіть читати не буду. Хочу, щоб і ти пожила таким життям, поправилася, заспокоїлася, щоб не довелося знову бачити на милому личку тіней утоми. Як же я тебе люблю, моє серце! Чим була б моя доля без тебе! І так хочеться мені бути коханим тобою. Люби ж мене, дитино.
У Києві я пробуду тільки кілька годин, від пароплава
до поїзда, а завтра вранці — у Славуті. Пам’ятаєш мою адресу?
Славута, Волинської губ., Фомі Мих. К[оцюбинському] для мене.
Повідом свою адресу в першому ж листі, а поки цілую, цілую
і цілую гаряче, сердечно й люблю мою дитинку так само палко,
як завжди ( ).
Твій.
127.
2 липня 1907, Славута.
Твій лист, дорога Шурочко, це поки що єдина радість, яку я отримав по приїзді сюди. Тут мені не щастить: погода весь час стоїть жахлива, безперервні дощі, холод, і, незважаючи на красу навколишньої природи, доводиться нудьгувати в кімнаті. Але це було б не так важливо,
коли б не прикрість, що чекала на мене в Славуті. Нарешті я отримав листа від свого знайомого, якого так нетерпляче очікував, але не з Катеринодара, а з-під Дрездена, з лікарні д-ра Лямана. Пише, що лікується і повернеться додому не раніше середини вересня. Обіцяє тоді щось зробити для мене й улаштувати в Катеринодарі. Таким чином сумно загинули мої надії на швидку ліквідацію того важкого становища, у якому перебуваємо ми обидва. А я так мріяв про наш затишний куточок, про те, що кожного дня, кожної хвилини ти будеш поруч зі мною, моя мила, моє єдине щастя! Тепер знову доводиться чекати, а мені, повір, так важко миритися з цим, так тяжко й гірко. Тепер з кожним днем мені дедалі важче стає розлука. Але не сумуй дуже, кохана. Чим більше страждаєш, тим більше насолоди принесе щастя, тим ціннішим воно буде. А воно буде, я в цьому певен.
Отже ти була неподалік мене в мить мого від’їзду. А я й не підозрював, що ти так близько, і думки мої були зовсім не на воді, а на Петербурзькій вулиці в незнайомій, але дорогій мені кімнаті.
Серце моє! Ти хочеш знати, чим я займаюся, що думаю, як себе почуваю. З того, що написав раніше, ти можеш судити про мій настрій. Хочу якось заспокоїтися, та не можу. Такий тяжкий рік випав, стільки неприємних переживань, що я не можу заспокоїтися, хоч дуже прагнув би цього й силоміць відганяю від себе невеселі думки. Фізично почуваюся краще, все-таки відпочинок, голова не так стомлена. Хотів трохи відволіктися від думок і поїхати до того приятеля, до якого їздив і торік, але його, мабуть, немає вдома, бо нічого не відповідає на мій лист. Якщо нікуди не поїду, пробуду в Славуті до 7 липня, а потім додому. Пиши мені так, щоб я отримав тут твого листа не пізніше 7-го — інакше може вийти неприємність із пересиланням листів зі Славути до мене. Після 7-го пиши "до запитання М. Н.". Постараюся писати тобі частіше, а ти описуй мені, як живеш. Чим більше знатиму про тебе, тим легше буде переносити таку тривалу розлуку, таку томливу паузу.
Часто наодинці — а я тепер шукаю самотності — намагаюся відновити в пам’яті всі подробиці наших побачень — і якби ти знала, як я подумки пестю тебе, як гаряче обіймаю, цілую й пригортаю до серця! Як мені дорога кожна рисочка милого личка, як я люблю ці оченята, губки, ручки мої милі.
Ні, я тебе люблю безумно, Шуро! Пиши ж мені, дитино, і люби хоч трохи свого бідного друга — він, справді, заслужив це своєю щирою прихильністю.
Що це з О. Д.? Навіть не можу уявити собі причини її гніву. Вона, здається, з тих, що все життя грають у гру, в якій говориться: "а я всім невдоволена".
До наступного листа, голубко. Чекаю від тебе бодай словечко
і поки обіймаю й цілую ( ).
Твій.
128.
Липень 1907, Славута.
Дякую тобі, моя радосте, за милий лист із села, який я отримав тільки вчора вночі, повернувшись від знайомого, з села. Два дні провів я у свого приятеля, польського поета, що приїхав з Варшави на літо у своє маєток. Хоч серед сільських розваг мав я задоволення від укусу бджоли під око, проте провів час дуже приємно, на свіжому повітрі в розмовах про літературу.
Чекав телеграми сьогодні від свого друга з Крем’янця, але не дочекався і тому не поїду в Крем’янець, а зате завтра вирушаю до одного дуже симпатичного українського письменника й громадського діяча Марковича. Намагаюся відволіктися від сумних думок і хоча б трохи заспокоїти нерви, освіжитися. Не знаю, чи вдасться мені це і наскільки. Однак роблю, що можу. Повернуся в суботу вранці — і того ж дня їду з дітьми до Києва, а звідти додому. Як би мені хотілося отримати від тебе листа ще тут, але було б дуже прикро, якби твій лист прийшов у Славуту після 7-го, бо тоді при пересиланні додому може статися неприємність. Про твою зустріч на пошті з В[ірою] І[устинівною] чи про щось подібне я здогадувався ще після отримання другого листа від тебе, і ось чому: обидва листи з поштовим штемпелем від 28 числа мали б прийти в один день, тим часом твій лист я отримав днем пізніше. Це мене дуже здивувало, і я підозрюю, що він побував у руках В. І. Інакше чим пояснити запізнення, а також
те, що після цього В. І. перестала писати мені, а надсилає листи на ім’я сестри. Опиши, голубко, як відбулася ваша зустріч, при ній ти кидала в скриньку листа — взагалі все, як було. Я краще знаю В. І. і думаю, що вона здатна на все; могла навіть за допомогою оплачуваного чиновника передивитися листи у скриньці — адже це можливо.
Ну, та хай; як сталося, так і буде. Мені тільки тяжко переносити вічну підозрілість і стеження.
Тут весь час ідуть сильні дощі, сиро, холодно, загалом у плані прогулянок і відпочинку не пощастило. Втім, і тобі не дуже весело в селі, як видно з листа, але за певної самостійності й уміння відсунути від себе неприємні елементи ти могла б відпочити й поправитися, чого я так щиро бажаю. Чи отримала ти два мої листи? Боюся, що звідси цей лист буде останнім, бо завтра вирушаю в глухий куточок губернії, та й у гостях важко буде писати листи. Може, вдасться написати після повернення до Славути в суботу, не знаю. У будь-якому разі не хвилюйся, якщо кілька днів не отримуватимеш від мене листів. Напишу з дому, а ти пиши мені часто "до запитання М. Н."
Тут від туги рятує мене твоя фотографія, мила, гарна й кохана голівка, яку, боюся, зіпсую частими поцілунками. Я дуже вдячний тобі за те, що ти мені дала свою картку.
Будь же здорова, моя мила Шурочко, не дуже нудьгуй, поправляйся і приїжджай до Чернігова здоровою й повненькою. Не забувай, що я люблю тебе більше за життя, більше за все на світі. Цілую й обіймаю й душу тебе, моє серце. Голубко.
Твій.
129.
12 липня, четвер. [1907 р., Чернігів.]
Серце моє! Щойно отримав твого третього листа, такого милого, хорошого, що світліше стало від нього на душі. Я надіслав тобі зі Славути два листи, але другого ти ще не отримала. Боюся, що я дарма занепокоїв тебе в останньому листі, бо всі мої підозри виявилися марними. Тож заспокойся і не писатимемо більше про це.
Ти маєш рацію, моя голубко, я не відпочив як слід, а головне,
не заспокоїв нервів, а тепер, до того ж, дуже тужу за тобою,
Ще, здається, ніколи не хотілося так бачити тебе і цілувати, як тепер — а кожен твій лист, приносячи радість, ще більше ятрить тугу.
Усі мої думки навколо тебе, і я чекаю — не дочекаюся, коли, нарешті, побачу тебе і подивлюся, наскільки ти поправилася. Гляди ж, не розчаруй мене! Радію також, що приїхала твоя подруга, тільки ти краще не розповідай їй про наші стосунки.