Цілую міцно, як люблю.
Я зовсім здоровий. Чи не застудилася ти тоді?
Я дуже непокоюсь.
[1906 р., Чернігів.]
Ти несправедлива до мене, дорога: я тебе люблю всіма силами душі, як тільки вмію. Я влаштував так, що нам сьогодні можна побачитися. Я вийду близько 6-ї год. (може, трохи пізніше) на колишнє місце, проти народного дому. Там уже домовимося, де будемо зустрічатися потім. Не сердься.
Люблю й цілую.
17.
[1906 р., Чернігів]
Доброго ранку, Шурочко. (Коли б зараз хоч один маленький поцілунок).
Як це дивно: я відчуваю, що моє життя скоротилося, що живу тільки кілька днів протягом місяця... Лише ті дні, коли бачу тебе. Дні без тебе — це щось таке тужливе, сіре, довге й нудне. Ще — якщо можу писати — убиваю дні. А вчора мені зовсім не писалося; я вчора страшенно тужив за тобою, проклинав своє життя, рвався й метався. Страсно хотілося хоч на хвилинку побачити тебе, хоч здалеку. Ти — моє повітря, без якого неможливо дихати.
Як себе почуваєш? Я ще зовсім не заспокоївся, все боюся, чи не застудилася ти. Відчуваю докори сумління. Напиши. Що ти вчора робила, де була? Для мене такий важкий був учора вечір. Мені було б легше, якби я знав, що бодай тобі було весело й приємно. Коли ми побачимося і де? Мені важко довго чекати, ти ж розумієш це, дорога? Цілую тебе, моє щастя, усю тебе цілую, щоб тобі було добре й тепло від моїх поцілунків.
Твій.
18.
Ми сьогодні побачимось, Шурочко. Як це добре. Чи не можна нам зустрітися сьогодні недалеко від твого дому, біля водопровідної будки, що перед білим мостом? Звідти ми пішли б угору тією вулицею, якою ти пропонувала йти тоді, коли ми звернули в провулок. Пам’ятаєш? Це було в день твого купання. Бачиш, мені в тих місцях після нашого побачення треба бути на комісії, і якщо ми
зустрінемося десь в іншій частині міста, я дуже запізнюся. А комісія та, про яку я говорив тобі, отже повинен бути на ній. Напиши мені сьогодні ж хоч два слова — чи згодна ти зустрітися о 6 1/2 год. (тільки не спізнися дуже, голубко) біля водопровідної будки, а якщо не там, то де? Я вже відчуваю лихоманку нетерплячки, так мені хочеться бути з тобою й приголубити мою кохану, дорогу, добру, безцінну дитинку.
Люблю тебе, голубко. Цілую.
Твій.
19.
[1906 р., Чернігів]
Доброго ранку, Шурочко. Дай губки. А тепер оченята. Цілую.
Як ти вчора дісталася додому? Чи не змерзла, не застудилася? Як спала, що снилося, як сьогодні себе почуваєш? Все це хочу знати, сотні дрібниць, які так єднають людей, створюють атмосферу близькості. А мені хочеться, щоб ми були близькими людьми, друзями. І кожного разу, коли ти словом чи рухом віддаляєш мене від себе, мені здається, що ти зазіхаєш на нашу близькість. Ти кажеш, що я не даю тобі звикнути до мене. Навпаки, мені якраз хочеться створити цю близькість, щоб не страждати від думки, що вона — міраж, що її немає, що замість довіри — у наші стосунки закрадається обережність. Кохана! Кожна зустріч п’янить мене, як весняне повітря, і я безмежно щасливий, переживаючи потім усі деталі нашого побачення. Згадую кожну твою ласку, усмішку, вираз очей — і все радує мене; чую твій голос і відчуваю твоє тепло. Як я тебе люблю! Як люблю тебе, серце моє, моя ти маленька. Цілую й обіймаю. Жду твоїх поцілунків і ласк.
Твій.
20.
[1906 р., Чернігів]
Непокоюся, чи не застудилася ти вчора, мила Шурочко. Чи не промочила ноги?
От зараз хотів щось сказати, але зупинився; мимоволі спала на думку: Шурочка скаже, що я фантазую, що я вигадую — і нічого не пишу. Мені боляче, якщо ти серйозно так говориш. Я, справді, заслуговую більшої довіри. Люблю тебе, моя дорога, щиро й гаряче. Хочеш — вір, не хочеш — не вір. Цілую.
Твій.
21.
[12 квітня 1906 р., Чернігів]
Сьогодні сторічний ювілей нашого поцілунку — Невже
він сьогодні залишиться в спокійному стані на губах
кожного з нас окремо? Сто днів минуло! А мені було
так добре, що якби так тривало сто років — мені б не
набридло, я відчував би ту ж радість, те ж щастя,
що й тепер. З кожного побачення повертаюся буквально
п’яний від щастя — і коли згадую про тебе потім — моє
серце наповнюється таким ніжним почуттям прив’язаності,
дружби, любові, вдячності — і мені ще більше хочеться
цілувати тебе. ( )
Сьогодні проспав після безсонних ночей, тому пишу мало, але цілую багато. Як почуваєшся, серце? Поцілуй мене.
Люблю, обіймаю й цілую до смерті.
Твій.
До суботи!
22.
[Квітень 1906 р., Чернігів]
Розумію тебе, рідна. Твоє горе я переживаю глибше, ніж власне. Ще більше, ніж будь-коли, хочеться приголубити тебе, заспокоїти. Хочу побачитися завтра. Чи не краще на нашому старому місці, адже тепер скрізь сухо. О 6 1/2 годині?
Цілую. Жду відповіді.
23.
[Квітень 1906 р., Чернігів]
Цілую твої губки. Доброго ранку, мила!
Учора мені було так погано, що я не міг вийти з дому й не бачив тебе. Такий день, коли не побачу тебе хоч на хвилинку, я вважаю пропащим днем, ніби викресленим зі свого життя. Я хотів би, щоб такі дні відшкодовувалися частими побаченнями. До речі, я вчора ходив на наше старе місце. Дорога зовсім суха, сухіша, ніж будь-де. Я дуже зрадів, ми знову можемо бути разом на моєму улюбленому, багатому спогадами, місці. (. . . . • .) Коли ж ми побачимось? Я горю нетерплячкою, життя без тебе для мене суцільна мука. Пам’ятай про це, голубко, якщо любиш мене.
Цілую тебе міцно, обіймаю ще міцніше. ( )
Твій.
24.
[Квітень 1906 р., Чернігів]
Нарешті сьогодні побачу тебе! Жахливо скучив. Надія побачити тебе не дає мені можливості зосередити думки зараз і розповідати тобі письмово те, що розкажу при побаченні. Голубко моя ніжна, сьогодні я буду цілувати тебе, сьогодні буду дивитися у твої оченята! Я такий щасливий, що заздрю сам собі.
Отже, на нашому старому місці, за рогом, о 7 годині? Гаразд? Жду вечора з нетерпінням, а поки цілую міцно й сердечно мою голубку.
Твій назавжди.
[3 травня 1906 р., Чернігів]
Добрий день, Шурочко!
Який невдалий для нас тиждень. До п’ятниці всі вечори зайняті. Якби хоч у п’ятницю вдалося! А я вже відчуваю, що довго витримати не зможу. Мені надто важко не бачитися з тобою, моя голубко. Коли вчора ввечері ти сиділа так далеко від мене, я почувався дуже самотнім і нещасним. Тепер це минуло, сьогодні третє число — таке пам’ятне, таке дороге для мене — і я відчуваю, як б’ється моє серце, сповнене гарячим почуттям до тебе, ніжністю, братньою турботою. Чи згадуєш ти кожне третє, як я? Голубко моя, люби мене, думай про мене. Я тільки й живу тобою. Як себе почуваєш? Я здоровий. Дуже проспав сьогодні й ледве встигаю зібратися.
Цілую тебе, серце моє, міцно.
Твій.
[4 травня 1906 р., Чернігів]
Дякую тобі, мила, за втіху. Але я все-таки сумую, сумую страшенно, тужу й не знаходжу собі місця. Мені бракує тебе — а без тебе я просто мучуся.
У п’ятницю тобі знову не можна, а в суботу я, можливо, виїду у справах до Києва й пробуду там до 10-го. Знову не побачимось. Я вже боюся пропонувати тобі, у мене немає надії на твою рішучість, але все-таки скажу: голубко, поїдьмо до Києва разом. Проведемо разом день-два, нап’ємося щастям, поживемо повним життям!
Якщо в тебе зараз немає грошей — у мене вистачить на нас обох. Адже які можуть бути рахунки між нами? Голубочко, мила, хороша, дорога моя, погодься.
Але ні, я знаю, що мої надії марні, що розсудливість візьме гору — і в результаті я тужитиму в Києві, як зараз тут.
Як ти себе почуваєш, дорога? Учора ти виглядала втомленою, не зовсім здоровою. Чи мені здалося?
Я здоровий, хоча 8—9-годинне щоденне сидіння втомлює.
Відповідай мені, серце моє. Мені так хочеться, щоб ми були щасливі! (......) Обіймаю тебе. Щастя ти моє!
Твій.
27.
[5—6 травня 1906 р., Чернігів]
Цілую тебе, дорога Шурочко! З нетерпінням чекаю твого відповіді. Хоча надії у мене мало. Ну, а раптом! Ото була б радість, ото було б щастя! Як би я був тобі вдячний, моя дорога!
Якщо ти погодишся, то нам потрібно буде хоч на хвилинку побачитися, щоб домовитися.
Якщо ні — доведеться побачитися після мого повернення. Тоді ти скажеш мені, коли тобі зручніше. Ти вчора не вмерла з нудьги? Я ледве залишився живий. Просто жах!
Пробач, що сьогодні пишу дуже мало, я так поквапився, що не встиг. Я здоровий, тільки дуже сумую. Гостей моїх чомусь немає досі. Як тобі живеться? Нервуєш? Я згадую тебе не тільки під час грози, а щодня.
Я думаю про тебе, цілую тебе, милуюсь і щасливий, що ми належимо одне одному. Цілую тебе, голубочко. Люби мене. Я люблю тебе від усього серця. Більше не вмію. Ще цілую мої оченята.
Твій.
28.
7 травня, неділя, 5 год. дня. [Київ. 1906 р.]
Мила моя Шурочко!
Я був упевнений, що сьогодні отримаю від тебе листа, але ось уже вечір, пошту рознесли, а я нічого не отримав. Може, завтра вранці буде щось для мене і хоч трохи втішить мене. Я й досі не можу змиритися з тим, що я тут сам, а не з тобою. Як би добре було разом! Нікого знайомого досі не зустрів, дуже може бути, що й тобі ніхто зі знайомих не трапився б, і ми були б самі, розумієш — самі, щасливі, закохані, радісні й пили б життя повними ковтками, а не нишком.
Життя з тобою мені здається таким повним, таким прекрасним. Але що ж, пізно мріяти, сталось — і я один тужу за тобою. Дорога була нудною, сьогодні майже весь день дощ, тужливо й самотньо. Швидше б назад, швидше б побачити тебе, моя радосте. Адже тільки там і добре, де ти, де милі оченята, твої гарячі поцілунки й ласки.
Сьогодні всі крамниці зачинені — нічого не встиг зробити. Хотів хоч у вітринах подивитися пряжки для пояса, але все зачинене. Завтра постараюся знайти підхожу. Передам я тобі покупку не в руки, щоб не викликати розмов і не давати поживи для спостережень, а опущу разом із запискою в парасолю.
Я здоровий, хоч і не веселий. З горя (так, з горя!) йду ввечері в театр на «Діти сонця». Гастролю є тут Коміссаржевська — кажуть, вона дуже хороша в деяких ролях. І знов прикро, що ми не разом дивимось її, знову задоволення не повне.