Більше нічого не роблю — і навіть не читаю, хоч тут є чудова бібліотека. Втім, збираюся здійснити кілька поїздок по своєму (?) повіту і по сусідньому для різноманітності. Але ці поїздки будуть нетривалі — день або два. Ось і все моє теперішнє життя, бідне на зовнішні прояви й багате на внутрішні переживання. Втім, це для мене звичне явище, що я більше черпаю зсередини, ніж ззовні, що навіть за великої бідності й одноманітності зовнішніх умов — я все ж можу зробити своє життя цікавим, різноманітним, барвистим. Слід зробити тільки внутрішню позику — і все добре. От тільки тебе, голубко, мені бракує. У мене навіть у грудях перехоплює подих при одній лише уяві — яким би це було світлим і радісним спільне життя.
Непокоїть мене, що ти хандриш. Ти, певно, перевтомилася. Я дуже просив би тебе, якщо тільки це можливо, візьми відпустку трохи раніше, ніж ти гадала, не з 1-го липня, а після 20-х чисел червня. Все ж таки ми швидше побачимося — та й ти не так змучишся і розхвилюєшся до відпустки. Гаразд, мила? Відповідай мені з цього приводу. Куди ти поїдеш на літо? Чи вже знаєш, домовилася? Нам обов’язково треба поправитися за літо, щоб при зустрічі було чим похвалитися. Пиши мені, голубко, частіше. Пиши, звісно, про себе. А поки — до побачення в наступному листі. Цілую тебе, кохана, дорога, єдина, серце мого серця. Цілую й цілую. Не забувай мене^^^^
Твій
22.VІ 1908. [Кононівка.] ^
Вибачай, моя голубко, що я не зразу відповів на твого останнього листа: три дні я був у дорозі, їздив на ярмарок у Лубенщину, а звідти в Лубни. Ярмарок цей незвичайний, такого я не бачив. Місце — дике, долинка серед високих гір, порослих лісом, у долинці криничка. Тисячі селян з’їжджаються сюди тільки для того, щоб цілу ніч не спати. Кожне село стає окремим гуртом і цілу ніч співає. Цілу ніч, до самого сходу сонця, співає долина, співають гори сотнями хорів, горять скрізь вогні й свічки на рогах волів. Щось незвичайне. Як побачимось, розкажу тобі про все. Звідти їздив у м. Лубни… дуже гарне місце і цілий день катався по річці Сулі, такій гарній, що важко описати. Верстов 15 проплив водою, а може й більше. Сьогодні знов їду на один день, а завтра напишу тобі довшого листа, бо сьогодні дуже поспішаю. Коні вже стоять запряжені. Голубочко моя, дорога моя дитино! Я так скучив за тобою, що віддав би що завгодно, аби хоч на хвилинку притиснути тебе до серця! Ти зробила мені таку приємність, що хочеш мати від мене українські листи. Пишу їх охоче.
Я, моя дитино, почуваюся добре, здоровий, засмаг, як циган. Ходжу вдень не менше як 8 годин, їм дуже багато, нічого не читаю, окрім газет, живу, як трава. Правда, погода тут погана, дощі, немає мого бога — сонця, а все ж таки своєї програми не міняю. Як то ти там? Чи скоро будеш вільна, чи зможеш провести місяць у Боромиках? Торік ти дуже поправилася там. Гляди ж, щоб і цього року не було гірше. Я, моє серце, виїду звідси 27-го або 28-го до свого знайомого, в село, де пробуду днів 3. Ти пиши мені сюди так, щоб я дістав 28-го, не пізніше. Не забудь написати мені свою адресу на селі, а також — коли ти писатимеш до мене в Чернігів, на яку адресу. Це конче треба нам домовитися тепер, поки я можу дістати від тебе листа. Не забудь же, голубочко. Прости, що пишу цього разу так коротко. Завтра або післязавтра дістанеш від мене знову листа, а зараз їду, коні подали. Цілую тебе міцно, міцно обіймаю свою кохану Шурочку. Ще раз цілую. Пиши про себе. Ну, бувай здорова.
Твій комік.
Коли береш відпустку? Коли поїдеш з дому в село? Чому ти не описала мені розмову з Д[ядичен]ком? Ще цілую. Не забувай мене.
169.
25.VI 1908. [Кононівка.]
Добридень тобі, моя голубко. Учора дістав твого 4-го, а по-твоєму 5-го листа і дуже дякую тобі, серце. Як твоє здоров’я? Ти мене тривожиш, щось ти дуже часто почала хворіти. Я теж схопив бронхіт (легкий) — увесь час така прикра погода, холод, дощ, не важко застудитися. Проте нічого, швидко поправлюся, бо сьогодні показалося вже сонце.
Коли ж я побачу тебе, своє любе сонечко, від якого мені буде і тепло, і радісно? Приїду я додому 3-го або 4-го і якщо ти ще до того часу не виїдеш, то можемо побачитися. Чи зможеш ти прийти в суботу, п’ятого, о 6 год.? Коли б був дощ, то в понеділок, 7-го; відпустка кінчається в мене 7-го.
Турбує мене, як ми будемо листуватися. Чи встигнеш ти дати мені свою адресу? Бо ти ще сама не знаєш, куди
поїдеш. Чи їздила вже в Боромики? Дуже недобре сталося, що наші відпустки припали не на один місяць. Тепер пропадає в нас ціле літо. Не знаю, як це тобі, а мені буде важко.
Чи тобі не важко читати українські листи? Може вже перестати?
Зробив перерву, ходив по полю і мені трохи полегшало. Не так болить голова після сонячної ванни. Я так люблю сонце, що готовий цілий день пектися на ньому, а тут, як на злість, воно все за хмарами, та ще й ворог мій — вітер.
Як приїду додому, то сяду за роботу, а тут відпочиваю. Крім того, я так тужитиму за тобою, моя дорога, що в роботі, може, знайду розраду та забуття. Тяжко мені змиритися з тим, що це літо ми не бачитимемось аж два місяці.
От зараз сталося погано: поки я писав листа до тебе, чоловік поїхав на пошту (забув зайти) і цей лист піде завтра, значить ти дістанеш його аж у суботу й дивуватимешся, чого я так довго не пишу. Досадно.
Серце моє кохане, на цей лист я вже не дістану від тебе відповіді, бо в той день, як ти його дістанеш, мене тут уже не буде. Нової адреси подати не можу, бо сам її не знаю. Мій знайомий45 буде проїздити через нашу станцію і за телеграмою я виїду на вокзал, сяду в один поїзд із ним і поїдемо до нього, а там пробуду так недовго, що твій лист не встигне дійти туди. Чи дістала ти попередній лист від 22 чи 21-го? Мала б дістати його у вівторок або в понеділок.
Ну, будь здорова, моє сонечко, щастя моє дороге. Цілую тебе міцно, люблю тебе без краю. Обіймаю і пригортаю ще.
Твій Комік.
170.
30.VI 1908. [Кононівка.]
Дорога моя дитиночко, пишу тобі звідси останнього листа — короткого на цей раз. Скоро побачимось. Сьогодні я виїду звідси, а вдома буду 3-го. Коли ми побачимось? Я дуже просив би тебе — зроби мені велику приємність — подаруй мені п’ятницю вранці. Не йди того дня на службу, а так об 11 годині ранку будь на тому місці, де ми зустрічаємося. Не знаю, чи ти зробиш це для мене, але я прийду в п’ятницю об 11 годині ранку і буду чекати на тебе. Невже я чекатиму й не діждусь? Це ж не така велика жертва з твого боку — пропустити один день служби.
Коли не буде тебе в п’ятницю, то побачимось у суботу о 6 годині, або (як буде дощ) — у понеділок о 5 1/2 годині. Добре? Я вже писав тобі про це, чи дістала? Останнього листа дістав від тебе, не турбуйся. А листа з 17, де ти пишеш про Д[яди-ченка], я чомусь дістав тільки 27-го. Де він пролежав — ніяк не можу здогадатися. Чи ти здорова, голубко? Чи перестала боліти голова? Я трохи застудився, кашляю. Тут така погана погода, холод, що не важко було застудитися. Який я щасливий, що скоро побачимось. Не хочу навіть писати, краще все розкажу, як побачимось. Цілую тебе міцно, міцно. Люблю тебе, моя квіточко. Цілую ручки.
Твій.
171.
16.VII 1908. [Чернігів.]
Дорога дитино, четвертий день, як тебе не бачу, а здається, минула ціла вічність. Я все ще живу враженнями останніх зустрічей, усе ще відчуваю тебе і твої ласки.
А мені не зовсім добре останнім часом: зуби болять і не дають спокою, особливо вночі. Сьогодні знов іду до лікаря. Розпух і знівечений.
Як ти, голубко, доїхала, як улаштувалася, чи задоволена, чи не заважає тобі публіка? Пам’ятаєш обіцянку дбати про себе й одужати? Я чекаю від тебе великих успіхів, гляди ж.
Щоб хоч якось забутися й не тужити, узявся до роботи.
Ще не пишу, але впорядковую свої канікулярні записи й, щойно зуби дозволять, зараз сяду за стіл серйозно46. Так хочеться мені, щоб річ вийшла вдалою, що я задовго до початку роботи хвилююся. Взагалі — кожна моя робота вистраждана, приносить мені більше прикрості, ніж радості, й часом я дивуюся, навіщо пишу? От, може, ти внесеш нове, радісне почуття в мою роботу, може, ти прикрасиш не тільки моє життя, а й творчість. Коли б швидше!
Зараз у мене вирує службова робота — і це добре: неспокійно й багатолюдно, забуваєш біль. Я все пишу про себе та про себе, а тим часом постійно думаю про тебе, моє серце; хочеться мені знати всі дрібниці твого життя, як почуваєшся, що робиш. Пиши мені про все, що стосується тебе.
Кожна дрібниця для мене цінна й цікава — і я всьому заздрю, що тебе оточує.
Пиши мені на бюро (адресу знаєш). Пиши так: поточна статистика, панові статистику, завідувачу відділу поточ. статистики, прізвище, звісно, не потрібно. Зміни тільки почерк і, якщо це можливо, вживай конверти простіші, не дуже вишукані. На таку адресу можеш писати доти, поки я не зміню її. Я постараюся писати частіше. А ти не забувай мене, пиши й люби. Коли отримаєш цього листа — поцілуй мене подумки, це принесе мені велике задоволення.
Не сердься, що пишу олівцем і поспіхом. Сьогодні перебуваю в дуже незручному становищі. Тут так тісно, що сидять тепер поряд зі мною й треба ховатися, щоб не помітили, про що пишу. Голубко моя, дорога моя, серце моє любе, люблю й цілую й обіймаю тебе сердечно. Не забувай мене.
Твій.
172.
19.VII 1908. [Чернігів.]
Добрий день тобі, серце моє. Одержала ти мого листа? Життя тече так одноманітно, так, по суті, бідно на ефектну обстановку, що й розповісти нічого. Я більше живу внутрішнім світом, складним і тонким, який часто не піддається зображенню такими грубими засобами, як слово, — і в цьому моя драма як белетриста. Вічні конфлікти між внутрішнім багатством і зовнішньою бідністю. Мені здається, що коли ми будемо разом, ми швидше зуміємо долучити одне одного до нашого внутрішнього, глибоко прихованого світу. І тоді ми будемо багатші обоє.
Чекаю з нетерпінням вісточки від тебе. Як ти влаштувалася, краще чи гірше, ніж торік? Чи здорова, весела моя голубко, чи купаєшся, не нудьгуєш, читаєш? Усе це дуже мене цікавить і за кожне слівце буду вдячний і поцілую його.
Я, моя дитино, здоровий. Лікую зуби, купаюся, гуляю.