Люблю тебе, моє щастя, моя ніжна голубко. До побачення.
Цілую.
Твій.
11 жовтня. [1903 р., Чернігів.]
Моя дорога. Ти сьогодні отримаєш удома листа від мене поштою. Що з тобою було? Чи здорова ти? Я хотів би хоч на хвилинку побачити тебе сьогодні, біля пам’ятника Олександра III (позаду пам’ятника), о 6 годині. Якщо тобі не можна сьогодні — якось дай знати. Сьогодні ми домовилися б, коли зустрінемось і де. Я здоровий.
Цілую тебе міцно.
Твій.
190.
20.ХІІ [1903 р., Київ.]
Вітаю тебе, моя дорога, моя кохана зі святами, обіймаю й гаряче цілую та бажаю від усього мого серця (яке стало твоїм) якомога більше щастя. Живу надією ще раз передати тобі свої побажання разом із поцілунком під час зустрічі в понеділок. Так короткою була наша остання зустріч, так хотілося й хочеться весь час бути ближче до тебе, ніби твої пестощі й поцілунки викликали в мені жагу, яку тільки ти можеш угамувати. Хочу бачити твоє миле, дороге обличчя, хочу читати твої очі й пити твої поцілунки. Як багато доброго, заспокійливого в потиску твоєї руки, як добре мені, коли чую твій голос, як я щасливий і гордий, що ти моя. Ти моє щастя, кохана, і без тебе холодно, сіро, тоскно й нецікаво.
Думаю про тебе і хочу, щоб тобі завжди було добре, щоб ти весело провела свята, щоб була здорова й весела. А я все ще не можу видужати. У дорозі почувався дуже зле, учора цілий день теж, і тільки сьогодні почуваюся краще. Правда, мені не дають помічати мого нездужання, бо я оточений такою масою цікавих, чимось визначних людей, що, буквально, мені не дають перепочити. Загалом — я задоволений, це освіжає, зміцнює інтерес до життя. Сьогодні знову чекає безперервна вервечка побачень, зустрічей, розмов і, хоч зараз тільки одинадцята година й я тільки-но підвівся, треба їхати, чекають. А все-таки я із задоволенням пишу тобі ці кілька слів і здається мені, що бачу твої очі й твою усмішку. Це мене підбадьорює. До побачення, серце моє, голубко моя мила. Підстав свої губки, очі й чоло. Дай свої ручки — цілую їх. Люблю тебе, не забувай мене й люби. До побачення в понеділок, а якщо щось завадить — наступного дня, ще наступного і т. д. Обіймаю.
Твої.
ЧГЧ ♦ 191.
19.V 909. Львів. 58
Мила, дорога дитино моя! Увесь час мучила мене неможливість побачити тебе ще хоч перед від’їздом: я застудився, підхопив бронхіт, а холодна погода тримала мене в кімнаті. Тепер, коли ми далеко одне від одного, будемо втішати себе й підтримувати бодай листуванням. Принаймні я потребую такої підтримки. Сьогодні вже третій день, відколи я за кордоном, і ці дні, як і весь час, поки я не виїду з Австрії, найбільш виснажливі. Річ у тім, що я, на жаль, користуюся тут великою відомістю, і зі мною так носяться, мене весь час оточує така маса людей, що я розгублений і втомлений. Тим не менш почуваюся не дуже зле (фізично), певно тому, що ніколи звертати увагу на себе, і якщо ти прочитала в минулому суботньому №
"Київської думки" нотатку про мою хворобу, то не тривожся, бо репортер перебільшив (постарався). Поки не приїду на місце, писатиму тобі коротко, ти вже змирися з цим і не сердься. Зате з місця писатиму часто й більше. Не можу ще дати тобі своєї адреси, а тим часом так хочеться мені мати від тебе, моє сонечко, хоч слівце: воно підбадьорило б мене, зв’язало б обірвану нитку.
А ти, голубко моя, пиши мені про все, найбільше, звісно, про себе й не забуваючи навіть дрібниць, бо вони доповнять мені уявлення про твоє життя.
Хотів би дещо описати тобі зі своїх вражень і спостережень, а тим часом у сусідній кімнаті вже чекають на мене (власне ти змушуєш їх чекати, бо я ж не можу покинути листа, серце моє миле).
А все-таки мушу. Цілую, цілую й обіймаю тебе, моя
мила, кохана, жадана. Не забувай. Люблю.
Твій.
23.V 909. Відень.
Дорога, мила дитино! Знову пишу тобі коротко: геть не дають мені жодної змоги зосередитися й усамітнитися. Учора й сьогодні я оточений масою людей; посли Віденського парламенту вшановують мене обідом — словом, почуваюся ніяково й утомлююсь. Думав завтра їхати в Італію, але настільки стомився, що пробуду тут ще один день. Завтра знову обід, який улаштовують для мене німецькі журналісти. Моя книжка німецькою мовою*'3 створила мені відомість серед німців, з’явилося багато рецензій і статей.
А знаєш, голубко, з яким би задоволенням усе це я проміняв би на один твій поцілунок, на один потиск твоєї руки. Найкращі хвилини моєї подорожі — коли можу думати про тебе. Тішить мене, що післязавтра я буду вже сам, зі своїми думками про тебе. Як ти тепер живеш, думаєш про мене, любиш мене? (Таке перо, що навряд чи прочитаєш мого листа). Цілую тебе, серце моє, люблю й обіймаю.
Дорогою зі Львова до Відня я заїжджав у Краків. Усюди так зі мною носяться, що якби мав марнославство, міг би й загордитися.
Не приховую, що мені приємна така увага до мене, але вона мене настільки хвилює й утомлює, що я майже не сплю. Тим не менш, нервове піднесення таке велике, що почуваюся не зле, можу багато говорити (доводиться) й добре ходити.
Жду не діждуся, коли нарешті приїду на місце й зможу повідомити тобі свою адресу.
Знову заважають. Прощаюся. Цілую міцно, люблю ще дужче. Дай губки.
Твій.
193.
Відень, 24 V 909.
Дорога Шурочко, маю вільних 15 хвилин і користуюся ними, щоб написати тобі хоч кілька слів. Насамперед цілую. Тебе, мабуть, цікавить, як я почуваюся. Сьогодні — чудово, виспався й бадьорий. Це вперше після виїзду. Вечір провів досить "шалено" на Пратері (парк на кілька верст із розвагами для народу), катався на американських гірках — аж подих перехоплювало, а жінки неймовірно верещали. Підіймався на колесі високо над містом, був на грандіозному балу віденської прислуги й віденського найну (дуже цікаво) і взагалі провів вечір дуже цікаво.
Сьогодні ж відпочиваю — хіба що обід із журналістами мене втомить. Завтра вранці виїду до Венеції й напишу тобі звідти. Вибрав я дорогу через Земеринг — чудові краєвиди, яких я ще не знаю. У Венеції, Флоренції, Римі та Неаполі зупинюся, щоб відпочити й освіжити враження. На Капрі приїду, певно, до 1 червня й звідти писатиму тобі частіше й більше, а тепер прости за стислість і уривчастість, часто мимовільну. Надсилаю тобі 3-й лист, а ти повинна не лінуватися й одразу написати мені багато.
Можливо, тебе щось цікавить, тоді став запитання, відповідатиму. Як твоє здоров’я, нерви, чи добре проводиш час? У мене весь час перед очима ти на нашій останній зустрічі. Відчуваю твої обійми, смак поцілунку. Голубко, люблю тебе безмежно. Моя ти.
Дзвінок. Гості. Перериваю, цілую й обіймаю. Люби мене.
Твій.
23 травня 1909. Венеція.
Пишу тобі, дорога Шурочко, на площі Св. Марка. Учора виїхав із Відня. Цілий день їхав чудовою, новою для мене дорогою, через Земеринг. Така краса — гори зі сніжними верхівками, що важко описати. Прибув учора ввечері, об 11 1/2 годині, виспався й сьогодні милуюся найоригінальнішим містом. Зараз беру гондолу й вирушаю в подорож каналами.
Чому тебе немає зі мною? Думкою ділюся з тобою враженнями, надзвичайно багатими, бо сонце сяє, а при сонці Венеція чарівна. Почуваюся добре, бо бережу себе, не перевтомлююся, вночі сплю, їду тільки вдень, що дає можливість милуватися дорогою. Дуже допомагає знання мови, почуваюся як удома.
Усюди дивлюся для тебе годинники, але кажуть, що найкраще купити їх у Відні. На зворотному шляху куплю, бо знову заїду у Відень. Завтра виїжджаю у Флоренцію, де пробуду теж 1 день, а потім — у Рим. Писатиму бодай короткі листи, щоб ти не хвилювалася. Тут така безліч гарних, небачених у нас речей, що, здається, усе купив би, якби не російська митниця й необхідність за все платити мито, іноді більше, ніж у 10 разів, дорожче за саму річ. Як шкода, що в мене мало часу й не можу описати тобі своїх вражень. До наступного листа! Чи здорова ти? Важко нічого не знати про тебе. Цілую так міцно, як люблю.
Твій.
195.
27 V 909. Флоренція (Firenze).
Знову пишу тобі, дорога, коротко. Не сердься. Ці зупинки на один день, по суті, виснажують, бо хочеш якнайкраще використати час і більше побачити. Я зовсім відмовився б від них, якби не вагався порушити дану собі обіцянку не їздити вночі. А щойно зробиш перерву на ніч, хочеться лишитися ще й на день. Сьогодні, втім, не дуже вдалий день для мене, бо якийсь місцевий святковий день і всі музеї зачинені. Я хоч і бачив їх уже, а все ж прикро. Втішаюся хіба тим, що все місто — суцільний музей. Скільки тут антикваріату, скульптури, пам’яток. Крім того це "прекрасне" місто — la bella Firenze, місто квітів, садів і вродливих жінок.
Почуваюся добре, подорож здійснюю з усіма можливими зручностями, а все ж хочу швидше на Капрі, до моря, на справжній відпочинок.
Не ділюся з тобою враженнями — а їх безліч — не вистачило б ні часу, ні місця в листі. При зустрічі розповім. Думаю, втім, що з місця відпочинку мої листи будуть змістовніші, не такі уривчасті. Пишу з дороги головним чином для того, щоб ти не була без вістей від мене, не хвилювалася, знала, що я як і раніше люблю тебе, думаю про тебе. Чи будеш ти писати мені часто? Я дуже хотів би, щоб ти використала час і писала частіше. Як себе почуваєш, що робиш, серце моє. Пиши, люби мене й цілуй, як я тебе люблю й цілую.
До побачення. До наступного листа. Усе одержала? Це п’ятий. Ще цілую.
Твій.
196.
30.V 909. Рим.
Дорога дитино! Учора не міг написати тобі, бо приїхав лише о 5 годині й відразу пішов оглядати старожитності. Я так люблю й навіть знаю Рим, що він приносить мені насолоду. Все в ньому чарує — старовина й сучасність, — так усе тісно пов’язане з минулим, що на кожному кроці бачиш тисячолітню культуру. Що стосується самого міста, то можу з упевненістю сказати, що знаю його краще за Чернігів. Устиг оглянути старожитності й уже побував у двох музеях — Ватиканському й Капітолійському. Після обіду влаштовую собі прогулянку садами й околицями — і все, що можна зробити за півтора дня, — буде зроблено.