Ще як слід не відпочив. Тільки надія побачити тебе втішає мене. А як я хочу бачити тебе, моє щастя, як хочу пригорнути мою дитинку. Чи будеш ти рада бачити мене? (. . . . .)
Сонечко моє, світліше від італійського, привітніше й рідніше. Люблю.
Чому ти не ставиш мені запитань, які тебе цікавлять?
Я охоче відповів би на них, а то боюся, що багато чого не пишу тобі, бо в цю мить не спадає на думку.
Будь здорова, моя мила. Бережи себе, своє здоров’я й не забувай свого чоловіка. Цілую тебе без ліку, серце моє! Ще й ще цілую.
Твій.
208.
Capri. 22.VI 1909 р.
Нарешті я отримав твого листа, дорога моя, а то вже починав непокоїтися. Останні два дні почувався не дуже добре, чомусь боліла грудна клітка, але сьогодні о 9-й ранку вирушив човном у море і катався до 2-ї; це мене заспокоїло, і знову почуваюся добре. Море сьогодні дивовижно гарне, блакитне, з безліччю блискучих срібних зірочок, а біля берегів — золотаво-зелене й бірюзове, наче величезний павич розкрив свій хвіст під скелями. А скелі гарячі, розпечені сонцем, і вода навколо них кипить білою піною. Тепер тут почалися місячні ночі — це якесь божевілля, а не ночі: так усе красиво, якщо цим блідим словом можна передати те, що тут відбувається. Гуляю й насолоджуюся, адже це мої останні дні на Капрі. 27-го вранці виїжджаю до Неаполя, а звідти у Венецію, Відень, Львів і додому. Важко розлучатися з Капрі, а треба.
Питаєш, чим я харчуюся, чи є тут фрукти. Острів славиться фруктами на весь світ. Щодня їм апельсини, які нам подають просто з дерева, з листям на гілках, соковиті, ароматні й солодкі, яких ми не куштуємо вдома. Ласую персиками, абрикосами, сливами, мигдалем (ще зеленим, але від того смачнішим), черешнями. Незабаром буде готовий виноград, але я вже не дочекаюся. Одне слово, фруктів дуже багато. Загалом годують мене чудово, навіть розкішно, крім того подають усе дуже вишукано. За кімнату (розкішно умебльовану, з дзеркалами на повний зріст, м’якими меблями та електрикою) і за повний пансіон плачу всього 2 1/2 рублі на добу. Чистота надзвичайна: щодня змінюють постільну білизну, а рушників для вмивання дають по три на день. Загалом готель чудовий: спокій, порядок, люб’язність і уважність. Про краєвиди з кімнати й говорити годі: з балкона бачу половину острова й море. Чи отримуєш ти мої листівки? Цілую тебе й обіймаю, серце моє. До наступного листа.
Твій.
209.
Capri. 24.VI 1909 р.
Мила! Сьогодні отримав два твої листи — від 17–18 та 19-го. Дякую тобі, моя дитинко. Твої листи приносять мені велику радість. Навіщо ж ти тільки засмучуєш себе й мене думками про розлуку? Навіщо припускаєш, що я можу «захоплюватися жінками»? Адже я тебе по-справжньому люблю, твій образ витісняє всі жіночі обличчя. Я не можу ніким захоплюватися.
Моя енергія в коханні не слабшає ні на хвилину ( ).
Якось ти наснилася мені, я прокинувся й на мить побачив
тебе біля себе. Мене навіть у жар кинуло від радості, я простягнув до тебе руки — але там було порожнє місце. Як би добре
було, якби ти влаштувалася самостійно, як би ми
були щасливі. Не бійся розчарувань, люби й бережи
наше кохання. Любов треба берегти ( ).
Дякую тобі, рідна, за квіточки. Я їх цілував без кінця, ніби тебе, серце моє, моя світла любов. Цілую
тебе гаряче, міцно ( ). Радість ти моя! Хороша.
Так, ти гарна, добра, мила, жадана. Я завжди тебе
люблю ( ). Писатиму тобі з дороги. Завтра отримаю
твого останнього листа — як важко, що довго не матиму звісток від моєї милої.
Учора ми прощалися з Горьким — він виїхав на тиждень з Капрі. Так шкода, я звик до нього. Усі наші плани, надії на поїздку до Сицилії зруйнувалися через його від’їзд. На прощання ми фотографувалися, не знаю — чи вдасться знімок, бо фотографія аматорська.
(Не знаю, чи писав я тобі, що ми з ним потрапили до синематографа і нас будуть показувати скрізь: кумедно! °-).
Почуваюся загалом добре, шкода лише залишати Капрі, я б остаточно одужав, якби прожив тут іще місяць. Але зате швидше побачу тебе — і це наповнює мене насолодою.
Усі твої листи отримав. Чи дістаєш ти мої листівки? Пробач, що не щодня пишу тобі: мені доводиться відповідати на безліч листів, мої знайомі завалюють мене кореспонденцією, і я змушений довго сидіти за столом; іноді навіть прикро, бо природа манить, хочеться довше й повніше забрати звідси враження. До побачення, серце моє. Тепер уже можна так писати. Цілую й обіймаю тебе.
Твій.
А від програних 1000 поцілунків ти так легко не відкараскаєшся. Я їх не приймаю через пошту: будь ласка, сплати особисто.
210.
28.VI 1909 р.
Пишу тобі, серце моє, у вагоні. Їду кур’єром, вагон страшенно хитає, і не знаю — чи розбереш. Мчуся вже 15 годин, не спав усю ніч, а доведеться ще не спати, бо у Венеції зупинюся лише на кілька годин і потім прямо до Відня. Усе ближче до тебе. Боюся, що дуже втомлюся й приїду додому в поганому вигляді. Ось карлючки пишу, інакше не виходить. Напишу тобі з Відня, а тепер тільки кілька слів. На станціях не можу писати, поїзд мчить як шалений, і лише на великих станціях стоїть 1–2 хвилини. А тут іще тунелі кожної миті. Я тепер недалеко від Болоньї. Завтра буду у Відні: ні, рішуче не вдається писати — така качка. Але я все ж радий, що надсилаю тобі цих кілька рядків, де між рядками прочитаєш, що я тебе люблю, не забуваю й прагну до тебе всім серцем.
Цілую тебе, моя голубко, міцно.
Люби мене. Жди мене, як я тебе жду, з нетерпінням, з тремтінням. Ну, будь здорова. Ще цілую.
Твій.
211.
Відень, 30.VI 1909 р.
Дорога моя дитинко, я вже у Відні, значить близько від тебе. Поки їхав сам, ніяких пригод не було, а щойно зустрівся на австрійському кордоні з росіянами, одразу почалася історія. На першій австрійській станції зустрів я двох росіян — лікаря й одного американського студента — і домовилися їхати разом до Відня. Сіли у вагон і проїхали одну станцію, але на наступній лікар запропонував скористатися зупинкою й чогось випити, бо спрага мучила нас. Увесь день я мчав кур’єром і був без води. Але щойно ми вийшли, поїзд перед нашими очима помчав, забравши нашого третього супутника і всі наші речі. Що робити? Ми навіть прізвища супутника не знали. Довелося три години чекати іншого поїзда й телеграфувати на той, що поїхав, з проханням розшукати росіянина й попросити його зачекати нас у Відні на вокзалі. Надії на успіх було мало. Начальник станції, де ми чекали, теж телеграфував на поїзд, щоб наші речі розшукали й скинули на станції десь по дорозі. Втративши кур’єр, ми мусили робити багато пересадок, ловити поїзди, їхати кружним шляхом, скрізь доплачуючи, тож ця історія дорого обійшлася. Нарешті ми знайшли наші речі на одній зі станцій, але не всі, бо наших речей ніхто ж не знав. Нарешті після тривожної ночі приїхали з великим запізненням до Відня, але й там речей не знайшли. Виявилося, що ми приїхали не на той вокзал, на який прибуває втрачений поїзд. Довелося робити подорож на інший вокзал. Але речі знайшли. Їх залишили у вагоні, і кондуктор узяв із собою, як забуті. Сьогодні я виїду з Відня до Львова, де пробуду два дні. У Карпати вже не поїду, мабуть, бо витратився, отже швидше буду вдома. Годинник уже купив тобі. Вибирала його знаюча людина в знайомій крамниці. Мають бути добрими. На ланцюжок уже не вистачило грошей. Я пошлю їх тобі посилкою (за адресою моїх листів до тебе), вони будуть у коробочці, кришку якої треба висунути з половини верху коробки й підняти вгору. Роби це обережно, щоб не впустити годинника.
Дуже втомився після двох безсонних ночей, але тепер виспався й бадьорий. Тут страшна погода: дощ, вітер. Сиджу вдома, не можна вийти.
Як ти, моя мила? Чи здорова? Чи радієш нашій зустрічі так, як я? А я тільки й думаю про тебе. Поки що цілую й
обіймаю ( ). Люблю тебе, моя мила голубко, серце
мійого серця. Обіймаю й обіймаю.
Твій.
2.VII 1909 р. Львів.
Дорога моя дитинко, я вже зовсім близько від тебе. Приїхав учора й думав сьогодні їхати далі, але після безсонних ночей вирішити не спати ще дві ночі — непрактично, тому залишився тут і поїду тільки завтра, тож буду, значить,
у Ч[ернігові] в неділю або в понеділок ( ).
Тут зі мною знову носяться й боюся, що перевтомлять. Люди, люди й люди! Вирвав хвилинку до себе, щоб написати тобі хоч кілька слів.
Почуваюся загалом непогано, наскільки може бути добре людині після закордонних залізниць і ряду безсонних ночей. Недобре мені тільки в тому сенсі, що я знову відрізаний від тебе, а так звик уже отримувати твої листи. Тобі краще: ти частіше маєш вісті про мене.
Як ти мене зустрінеш?
Чи любитимеш? Може, я тобі не сподобаюся, такий чорний, засмаглий? Хто знає? ( . і^/. . ) Я напишу тобі на місці, коли й де зустрінемось. Може, ще з Києва отримаєш листа, а може, не встигну написати, за що не сердься. Я буду там від поїзда до пароплава, а мені треба приготувати й надіслати тобі посилку. Хвилююся, чи буде твоя подруга тоді вдома, чи не виїде, чи отримає твою посилку, чи не поїде кудись. Попередь її, будь ласка, що якщо вона отримає посилку, то це для тебе. Крім годинника, ти знайдеш там ще дещо.
Погода тут увесь час жахлива: холод, дощ, вітер. Після Капрі — це дикість, з якою важко змиритися. Як там у вас? Перервали мене, і я почав писати не те, що хотів. Кличуть обідати. Будь здорова, серце моє, моя голубко, хороша дитинко. До побачення, до побачення, Шурок. Цілую твої губки. Дай ручки. Люби мене. Люблю.
Твій.
213.
4.VII 1909 р. Київ.
Нарешті я в Києві, дорога моя, завтра буду вдома, але якщо не прийду на службу в понеділок, не хвилюйся, я, може, відпочину день після дороги. Щойно надіслав тобі посилку на адресу твоєї подруги. Якщо б вона збиралася виїжджати, попроси, щоб залишила доручення на отримання посилки. Я не хотів би, щоб посилка поверталася до Києва, це створило б незручності й навіть прикрощі.
Якщо ж подруга вже кудись виїхала, напиши їй, щоб надіслала засвідчене доручення. Ну, я так радий, що нарешті побачу тебе скоро. Коли — напишу. Поспішаю, і тому не пишу більше.