Дуже сумую, вночі бачу тебе, чую твій голос, а скільки разів цілую мою милу! Коли ж, нарешті, отримаю від тебе листа? Важко чекати.
Надсилаю тобі квітку, дику трояндочку, яку я цілував. Будь здорова, моя дорога. Цілую тебе міцно, міцно. Пиши.
Твій.
8-803 ІЗ
Capri. 12 червня 1909 р.
Дорога Шурочко! Напиши мені, чи отримала ти попередній лист (№ 12), бо я кинув його в скриньку не сам, а доручав іншому. Коли ж я одержу звісточку від тебе, серце моє? Ось уже місяць, як я нічого про тебе не знаю. Сьогодні ще не сподіваюся, а завтра не буду читати, навіть якщо щось і надійде, бо завтра о 5-й годині ранку я виїжджаю з Капрі з Гінцбургом (скульптором) на пароплаві до Сорренто, далі електричним трамваєм до м. Кастелламаре (чарівна дорога), звідти їдемо оглядати Помпеї, а з Помпеї — в Неаполь і звідти повертаюся на Капрі. Подорож обіцяє так багато, що я вже сьогодні передчуваю її. Тут два дні дув сірокко — африканський вітер, і було дещо душно, але тепер знову прохолодно й добре. Море змагається з небом у красі, а Капрі — наче хмаринка на небі, ніби пливе морем.
Почав купатися — і дуже задоволений, вода свіжа, бадьора. Перейшов також у інший номер (21), кращий, із дуже гарними краєвидами, і хоч плачу трохи дорожче, зате маю й цю втіху. Сплю при відчинених дверях і вікнах, під сітчастим балдахіном, що захищає від комарів, які летять на світло.
Добряче розледащів, нічого не читаю, хіба що перегляну газети — італійські у себе й російські в Горького. Увесь час на свіжому повітрі, насичуюся й упиваюся красою та пахощами. Я, мабуть, стаю нудним від захоплень, але що вдієш, коли це країна, де навіть куховарка, стоячи біля плити, між однією й другою стравою пише вірші.
Моя мила, кохана дитинко! Пиши мені щодня, адже ти можеш писати лише до 20 червня, бо 27-го вранці я думаю виїхати звідси.
Мені хочеться ще раз побувати у Венеції, яку я так люблю, потім зупинюся на 2 дні у Відні, а якщо матиму час, заїду на 3 дні в Карпатські гори. Лист же сюди йде, мабуть, не менш ніж 7 днів, отже тільки до 20-го ти можеш писати на Капрі. Пиши ж, голубко, про себе. Чи любиш ти мене? Може, ти вже забула мене? Цілую й обіймаю і знов цілую мою милу, кохану дитинку.
Твій.
14.VI 1909 р. Capri.
Адреса: Італія. Italia. Napoli. Capri. Hotel Royal.
Пишу тобі й сьогодні, дорога моя, коротенького листа, бо поїздку до Помпеї довелося відкласти на завтра: Гінцбург не встиг закінчити статуетки Горького. Не можу писати сьогодні більше, бо зараз їдемо на море, а о 7-й годині — обід у Горького. Його родина дедалі більше подобається мені, ми здружилися на чужині, маємо багато спільних інтересів, ведемо розмови на близькі нам літературні теми. Гінцбург надзвичайно веселий, він нас забавляє, зображує кравця, влаштовує цілий цирк, і вечорами ми сміємося до впаду. Я одужую, гуляю, погода стоїть чудова, тепла, але не спекотна, з прохолодним морським вітром. Почалися місячні ночі — це тут ночі безумства. Острів увесь пахне, вночі він такий гарний і фантастичний, що я просто не можу описати це.
А від тебе все немає листів. Це мене так непокоїть і засмучує, що й уявити не можеш. Як подумаю, що ти можеш писати сюди тільки до 20-го (тобто ще 1 тиждень), то стає зовсім сумно.
Може, завтра отримаю листа від моєї милої; який це буде щасливий день. Як я буду цілувати листа!
За мною прийшли й змусили перервати лист. Закінчую. Напишу післязавтра або 16-го. Цілую тебе й обіймаю міцно.
Дай губки, ручки й оченята, мої хороші, гарні, добрі очі. Люблю тебе міцно, серце моє. Ще й ще цілую.
Твій.
204.
Capri 15.VI 1909 р.
Адреса: Італія. Napoli. Capri. Hotel Royal, №21.
Дорога дитинко, я стривожений, не отримуючи від тебе листів. Адже вже міг би дістати принаймні два. Це мене так турбує, що не маю сил багато писати тобі. Чи здорова ти? Чи отримуєш мої листи? Це було б жахливо, якби ти їх не отримувала, якби вони губилися.
Учора ввечері повернувся з поїздки до Помпеї — враження сильне. Ні, не можу нічого описувати, хвилююся, непокоюся й засмучений. Будь ласка, не забувай цього й пиши щодня, адже маєш не так багато часу.
Я здоровий. Якщо сьогодні ввечері не отримаю від тебе нічого, не знаю, що зі мною буде. Як усе це недобре виходить. Підозрюю, що щось сталося з адресою і тому ти мене втратила, не знаєш куди писати. Хіба що написати тобі додому? Доведеться це зробити, якщо ти не відгукнешся.
Цілую тебе міцно. Хвилююся.
Твій.
205.
[16.VI 1909 р., Capri]
Дякую тобі, дорога моя, за твої милі, гарні листи. Я вже отримав два. Тепер я спокійніший, хоча трохи непокоїть мене те, що ти не зовсім здорова. Бережи себе, моє сонечко, адже ти не тільки своя, ти й моя. Мені було так добре читати, що ти мене любиш. Ці слова були для мене чудовою музикою, і весь час усередині щось звучить у мене: вона тебе любить, вона любить, гарна, славна Шурочка. Цілую тебе за це. Я страшенно сумую без тебе, і якби ти тепер була поруч зі мною — мені здавалося б, що я в земному раю. Люби мене хоч трохи, може, це розфарбує нам наше все ж таки сумне життя.
Я далі беру від Капрі все, що можна. Здійснюю прогулянки — спочатку морем, тепер сушею — знайомлюся з островом. Щойно повернувся з великої подорожі — був на найвищій точці острова, на Монте-Соларо. Спершу піднімався крутою дорогою на візникові до Анакапрі, а звідти дві години дерся на гору. Утомився добряче, але зате побачив чудовий краєвид: навколо море, в один бік до Африки — вдалині Калабрія, весь Неаполітанський залив із прибережними містами, острови. Тут відчуваєш себе на острові відрізаним від усього світу. Що вище піднімаєшся, то природа стає оригінальнішою. Деревовидні папороті й дрок, дикі троянди — білі й червоні, дрібна хвойна рослинність, а на самій вершині — руїни фортеці. Учора оглядав руїни вілли Тіберія, який жив тут за часів Христа. Сюди з Юдеї прискакав гонець сповістити Тіберія, що Христа розп’ято. Руїни збереглися, видно величезні зали, лежать мармурові колони, мозаїка підлог у цілості, а на стінах частина тиньку з фарбою.
Я якось так безладно описую тобі свої враження, а ти не допомагаєш мені, не розпитуєш. Почуваюся добре, тільки думаю трохи скоротити й залишити стомливі прогулянки. Буду скромніший. ( )
Чекаю з нетерпінням листів від тебе, бо вони приносять мені велику радість. Пиши щодня, не забувай мене. Адже ти можеш писати лише до 21 червня. Цілую тебе, моя голубко, люблю міцно й обіймаю теж міцно.
Твій.
206.
18 червня 1909 р. [Capri]
Дякую тобі, дорога моя: сьогодні я отримав третій твій лист. Що це тобі не щастить, серце моє: то нога, то око, то застуда. Бережися, голубко, будь здоровою до мого приїзду. Я теж стаю дедалі розважливішим: не роблю великих прогулянок, не втомлююся. А донині грішив: усе забуваєш, що приїхав лікуватися, все думаєш, як би більше побачити. Почуваюся добре; якщо й не погладшав, то принаймні зміцнів і краще ходжу.
Ти хочеш, щоб я писав тобі про все, але всього так багато; ось хіба описати тобі, що росте на Капрі. Передусім, тут безліч виноградників. Виноград звисає з високих жердин і дає чудову тінь. Між виноградом — великі апельсинові й лимонні дерева, на яких тепер висять стиглі плоди. Мигдаль, рожкове дерево, інжир, черешня та ще плоди, яких ти не знаєш. Гранати тепер у цвіту, а на солодких каштанах і оливках безліч зелених плодів. З диких рослин найчастіше зустрінеш евкаліпт, пальму, кипарис, лавр, сумах, італійську тополю й пінію. У садах і в дикій природі цілими гаями ростуть велетенські кактуси (опунції) заввишки у 2–3 людські зрости, що тепер цвітуть жовтими квітами. Чудові африканські й американські агави, вищі за людину; на скелях квітнуть мирти, дикі білі та червоні троянди, ломонос, гліцинія й усякі плющі та ліани. Чимало сріблястого полину килимом покриває скелі й дихає ароматом. Велетенський дрок золотими, палаючими на сонці, кущами звисає зі скель, деревовидна еуфорбія і каперці теж скрізь. Але найкраща квітка на Капрі — невідома мені блакитна квітка, що сидить великими букетами в зморшках скель. А все залите червоними маками. Вілли обвиті квітучою гліцинією й трояндами, а в садах стільки червоної герані, що іноді здається — горить острів. Усього я не можу перелічити, є багато чудових рослин, яких я не бачив раніше. Але з цього можеш зробити висновок, що за рослинністю це справжній рай. Іншим разом опишу щось інше. Голубко моя, я їду через Відень, бо вже маю зворотний квиток і заїхати туди — одне задоволення. Цілую тебе міцно. Люблю тебе.
Твій.
207.
Capri. 20.VI 1909 р.
Дорога дитинко, сьогодні отримав твого четвертого листа. Дякую тобі. Прикро, що ти не отримала мого листа в той день, коли сподівалася, але, мабуть, пошта затримала. Я пишу тобі через день. Навіщо ти засмучуєш себе й мене всякими сумнівами щодо нашого майбутнього? Звісно, ми обоє не знаємо, що з нами буде, але ж ми кохаємо одне одного — а це вже багато. Не журися, голубко, вір, я тебе безмежно люблю.
Учора мене спіткала маленька прикрість. Після сніданку я пішов гуляти, а тим часом надійшов лист від Горького, яким він запрошував послухати свою нову повість. Чекали мене, чекали та не дочекалися, і я потрапив лише на кінець читання. Повість ця зветься «Літо», з життя російського села останнього часу й, кажуть, дуже вдала. Я засмутився, але Горький утішає мене тим, що скоро надішле її мені, адже її вже друкують. А все ж прикро. Потім ми пішли з ним на вечір до відомого вченого-астронома, німця Мейєра, де нас частували співом якоїсь співачки та німецького художника Руданова, але все це було з опери «затули вуха», і була така нудьга, що всі мухи на Капрі передохли. Тоді ми дременули, і решту вечора провели в Горького, жартували, співали й сміялися. Повернувся додому о 2-й годині ночі й сьогодні ходжу сонний. Голова болить. За тиждень покидаю вже Капрі, і це так прикро.