к. він не дозволяв мені найменших витрат — екіпажі, кав’ярня, ресторан — усе це він брав на себе. Втім, я йому дуже завдячую, бо побачив багато цікавого, оглянув місто, стародавній храм св. Софії, а особливо сильне враження справила на мене мечеть, колишній храм св. Димитрія. Там такі чудові мозаїки перших віків християнства, такі дивовижні мармурові колони з ажурними капітелями, що я прийшов у захват.
До вечора я запросив Фернандеса до себе на пароплав, на обід, і тільки об 11-й годині ми розсталися. Сьогодні ми пливемо до Афін. Дорогою безліч островів, високих диких скель, подекуди вкритих снігом. Погода чудова, море тихе й осліпливо синє. Відпочиваю. Так добре зробив, що поїхав морем. Шкодую тільки, що тебе немає поруч, моя голубко. Я певен, ти була б задоволена. Пиши мені бодай про те, як почуваєшся, що робиш, чи любиш мене, як і раніше. Я все той самий, твій вірний друг. Живу спогадами про тебе, про твої поцілунки й ласку, і
з кожним днем усе більше, усе сильніше відчуваю потребу в них.
Я здоровий, забув усі застороги, усі поради лікарів. Море мене освіжає й заспокоює. Будь здорова, серце моє, не забувай свого Мусі…
Цей лист пошлю з Афін. Наступний — із Сицилії.
Цілую.
225.
30.V 1910.
Дорогою з о. Криту до Сицилії — пароплав "Ьеуопго".
Мій дорогий Шурок! Як бачиш, я не забуваю тебе, пишу щоразу, щойно з’являється можливість надіслати листа. Цього разу пошлю його з м. Катанья на Сицилії.
Дорогою я зупинився в Афінах, що зачарували мене не тільки сучасною красою, а й античними пам’ятками. Пароплав наш зупинився на рейді. Довелося човном підпливти до Переї, малоцікавого містечка, розташованого на сіро-жовтих голих пагорбах. Афіни зовсім сховані за ними з боку моря. Залізницею за пів години я доїхав до Афін, узяв візника й насамперед вирушив за місто, на Акрополь. Яке ж це чудове видовище! На високій дикій скелі височіє стрункий Акрополь із Пропілеями, Парфеноном, храмом Ніки та іншими чудовими, величними спорудами з античного мармуру, що збереглися й досі. Внизу — храм Тесея, давньогрецькі театри тощо. Вид із висот не піддається опису. Вдалині море, широкий амфітеатр пагорбів і справа все місто, мов на долоні. Просто моторошно ступати ногами по цій землі, яка бачила життя давніх героїв, славетних людей.
Цього почуття я не можу тобі передати кількома словами.
З Акрополя я вирушив оглядати місто — прекрасне, світле, гарне і вже європейське. Сонце тут осліпливо яскраве, білий і жовтий мармур так сяють, що боляче очам. Особливо гарні будівлі університету та академії в античному стилі з доричними й іонічними колонадами, з фресками на золотому тлі на зовнішніх стінах. Багато споруд у стилі бароко. Вулиці (широкі, мощені асфальтом) обсаджені мімозами, улюбленим деревом Афін. Загалом тут чимало садів, а чорні кипариси особливо підкреслюють сяючу білизну будівель. На жаль, у Афінах я провів лише 8 годин, бо пароплав стоїть тут недовго. Наступного ранку, після ряду островів Архіпелагу, ми пристали до берегів о. Крит, до м. Канья. Це знову містечко східного характеру. Будинок над будинком, скрізь мечеті й мінарети, фески, чалми та мальовничий одяг греків-критян. Та ми стояли тут усього 5 годин. Тепер ми у відкритому морі й 48 годин не побачимо суходолу. Перша зупинка завтра об 11 годині ранку на Сицилії, у м. Катанья. Звідти, думаю, зроблю прогулянку до Таорміни, чудового куточка Сицилії. Їхати залізницею всього 2 години, тож устигну. Вночі виїдемо в Мессіну. Але досить про подорож.
Почуваюся непогано, відпочиваю, весь день на сонці, засмаг, сплю не лише вночі, а й удень. Їм багато, бо годують чудово, дають більше, ніж треба. Капітан із люб’язності відвів мені окрему каюту, чим викликаю заздрість пасажирів. Сумно тільки, тужливо без тебе, моє кохання. Якби бодай хвилинку навіть твого не найкращого настрою, я вже був би щасливий. Пиши про себе. Ще 4 дні, і я, мабуть, матиму листи від моєї любої дитини. Не забувай.
Люблю тебе, обіймаю й цілую.
Твій.
4.VI 1910. Capri. Hôtel Royal, № 26.
Дорогий Шурок, я вже на Капрі, як бачиш. Доїхав добре, утомився менше, ніж торік, почуваюся непогано. Тепер пиши вже на адресу Hôtel Royal, № 26.
Я зайняв кімнату на першому поверсі, без сходів, прекрасно вмебльовану, велику й світлу, з окремою терасою на море, прикрашеною бамбуковими кущами, агавами та квітами. Тераса мармурова й така простора, що я гуляю по ній, а після обіду ніжуся в зручному розкладному кріслі. Але ці зручності ще дужче змушують шкодувати, що я сам, що тебе немає поруч. У дзеркалах вічно відбивається одна й та сама моя вже набридла мені постать. Але загалом я задоволений готелем, хоч плачу цього року дорожче — на 17 коп. на день (краща кімната). Годують настільки добре, смачно, гарно й гігієнічно, що кращого годі й бажати. Тут усе чудово: усі вигоди, електрика, ванна, чистота й спокій. Гадаю, що відпочину й поправлюся. Тут прохолодно, часто йдуть дощі, але Капрі в повному цвіті й розкошах. Оглянув близькі знайомі місця й пішов до Горького. Тут мене зустріли, як рідного. Ми так довго цілувалися й обіймалися, що навіть набридло. Боюся, що це знайомство трохи порушить мій спокій — у Горького гостює письменник П’ятницький і ще один грузинський літератор. Сьогодні я обідаю в них. Ось мої перші враження. Тепер розповім про два дні, проведені в Сицилії (останній мій лист ти отримала з Катанії). У Катанію ми прибули о 7-й ранку. Я одразу об’їхав місто, побував у знаменитому парку Villa Bellini й оглянув собор, де похований композитор Белліні, його пам’ятник, руїни давньогрецького театру, побував і в новому, і в старому місті, а потім на вокзал і залізницею поїхав у Таорміну, куди треба їхати 2 години, а потім ще 1 годину візником. Дорога весь час захоплива: з одного боку Етна, з другого — море. Усюди потоки застиглої лави різних часів, але здебільшого старої, обробленої й суцільно засадженої апельсиновими та лимонними деревами, що ніби хвилею вкрили всі береги. Якраз ішов збір лимонів, і повітря було насичене їхнім ароматом. У садах цілі гори лимонів, усюди лунали пісні робітників. Проїхавши 5–6 станцій, я вийшов на ст. Giardini-Taormina, пообідав по-сицилійськи з чудовим місцевим вином і сирами, узяв екіпаж і поїхав у гори, все вище й вище дорогою, що петляла, на кожному повороті відкриваючи нові величні краєвиди. Усюди безліч дорогих готелів, де проводять зиму американці, німецький імператор та інша, пробач за вираз, пиха. Таорміна справді один із найпрекрасніших куточків Сицилії. Тут я оглянув руїни грецького театру — величезна й прекрасна споруда віком понад 500 років, далі готель S.-Dominico, переобладнаний з католицького монастиря, з чудовими залами, різьбою, мармурами, садами та стародавніми картинами. Це не наші ченці, брудне, неосвічене плем’я, а культурні люди з дивовижною любов’ю до мистецтва й старовини. Намилувавшись досхочу, я поїхав назад і о 7-й годині був уже на пароплаві до обіду. Після обіду весь вечір провів у Катанії, цікавому своєрідному містечку, другому після зруйнованої Мессіни. О 12-й годині ночі ми відпливли в Мессіну, а о 7-й ранку вже були там. Яка картина! Все життя не забуду. Усе місто — руїна. Вулиці завалені камінням і всяким мотлохом, під яким і досі поховано 40 тисяч людей. Усюди стирчать розколоті стіни, готові впасти на голову, оголюючи внутрішні частини будинків із залишеними меблями й посудом, із фіранками на вікнах, картинами й оздобами. Деякі будівлі — купи уламків, де дивовижно спресовано каміння, дошки, речі, людей. Нині тривають розкопки. На горах сміття сидять вартові. І ось бачиш, як вартовий устає й віддає честь: це відкопали людське тіло. При мені витягли якусь жінку. Спершу з-під каміння відокремили голову й поклали в таз. Потім одну руку й другу. Потім витягли сорочки, а тоді напівзогнилий тулуб. Я вже не дивився. Пішов далі, вулицею-кладовищем. Та раптом — жах. Земля затремтіла під ногами, руїни захиталися, пролунав тріск. Землетрус. Він тривав мить, секунди 3–4, але люди заніміли. Минуло — і все по-старому. Я думав, що вже кінець мені. Уперті люди будують поряд із зруйнованими будинками смішні двоповерхові дерев’яні хатини, живуть у них і торгують. На вулицях рух, але в очах у всіх жах, жінки в глибокій жалобі; чоловіки всі в чорних краватках. Після огляду руїн я вирушив у нову Мессіну, збудовану за старою, на краю міста. Усі будинки зведені на пожертви різних народів і являють собою низку маленьких одноповерхових дерев’яних хатинок, тонких, без вікон і незручних, що нагадують коробки з-під макаронів. Як тут живуть, як не сваряться в цій тісноті, де чути, що робиться й говориться в десятого сусіда — не знаю. Селище нагадує наші військові поселення: усі хатини одного типу, витягнуті в одну лінію, як солдати на навчанні. Їжу готують надворі, на жаровнях. Тіснота й скупченість. О 5 годині вечора ми відпливли в Неаполь, бо почалася буря. Усю ніч хитало неймовірно, на пароплаві стояв стогін і плач. Я не боюся морської хвороби, і буря внесла в мою подорож лише приємну різноманітність. Але досить на сьогодні, я, певно, замучив тебе довгим листом, хоча про побачене міг би написати ще багато. Як бачиш, я не боявся нових країв,
на відміну від наших пасажирів, і тому побачив більше, ніж інші.
Голубко моя! Сьогодні я отримав два твоїх листи, від 22 і 27 травня. Дякую. Твоя турбота про мене дуже мене зворушила. Я дорожу твоєю любов’ю й тебе теж люблю від усього серця. Послухаю всіх твоїх порад, а ти виконай моє прохання: не нудьгуй, розважайся, користуйся літом, але все ж пиши мені. Я дуже тужу за тобою. Бережи своє здоров’я. Цілую тебе тисячу разів і обіймаю міцно й гаряче, мій єдиний друже. Ще й ще цілую.
Твій.
227.
черв. 1910. Capri, Hotel Royal, № 26.
Дорога дитинко, я щось перестав отримувати листи від тебе. Було до запиту тільки два — і більше нічого.