Замало. Починаю хвилюватися, чи ти здорова, чи нічого не сталося. Мимоволі стаєш недовірливим, коли наше життя так неспокійно тече, вічно щось чуже йому й непотрібне втручається.
Усі чотири дні на Капрі, що я тут прожив, уже минули непогано. Найбільше, три дні поспіль, провів разом із родиною Горького: гуляли, ловили рибу й говорили, говорили без кінця на різні літературні теми. Навіть ходили разом у гості. Я, зізнаюся, трохи уникаю частих відвідин Горького — усе ж таки після них відчувається втома, як після будь-якого нервового напруження. Сьогодні вже не пішов, хоча й отримав запрошення на чай, а це тут дуже спокусливо, адже доброго чаю ніде не дають. Натомість цілий день гуляв, лежав біля самого моря, так що воно бризкало мені на обличчя, піднімався на гори, нарвав букет дроку — цілу кулю запашних жовтих квітів, якими в цю пору вкритий острів. Але, зрештою, добре втомився і тепер, хоч ще тільки 9-та вечора, очі злипаються. Ти, певно, не схвалюєш мене за таке дозвільне життя. Та дай строк — відпочину й візьмуся до роботи. Хочу зайнятися італійською мовою й зробити нотатки своїх вражень від Капрі — можливо, знадобляться для праці.
Минулої ночі ти дуже дивно снилася мені. Ніби я вже повернувся з-за кордону й сиджу на ґанку в бюро. Ти теж там сидиш разом з іншими. Уся в білому, обличчя дивовижно бліде, без краплини крові, а біля вуст дві глибокі болісні складки — видно, що дуже страждала. І коли я глянув на тебе — одразу згадав, що за весь час моєї відсутності я не написав тобі й рядка й зовсім забув тебе; згадав, що раніше строку прийшов на службу, що мій відпуст іще триває. Загалом твій вигляд одразу повернув мені пам’ять, яка геть було зрадила, так що я весь час був ніби в забутті. Дуже неприємний сон. Здавалося б, капрійське сонце й блакитне море мали б стерти враження від нього, а він, як на зло, знову і знову пригадується.
Але переходжу до дійсності. Мене пригнічує, що
я так мало знаю про тебе — чому ти не пишеш? ( )
Адже я написав тобі вже не менше десятка листів, а від тебе ледве два.
Почуваюся непогано, але ще не зовсім добре. Поки прийду до душевної й фізичної рівноваги, мине ще кілька днів. Пиши, голубко. Не забувай, що тебе люблять, тужать, сумують за тобою і кожне твоє слово приносить полегшення. Будь здорова. Цілую тебе міцно, як люблю, і обіймаю ще міцніше.
Твій.
228.
8.VI 1910. Capri. Hôtel Royal, № 29.
Милий Шурок, цілую тебе! Учора отримав твого третього листа і жахнувся: ти уявляєш мене таким хворим, що хоч у домовину клади. Та все ще не так зле, щоб мені навіть любити тебе не можна було. Звичайно, усе мені можна, аби не зловживати. Я, приміром, тепер не п’ю вина й кави, але лише тому, що в моєму готелі вина не подають (це винятковий готель), треба купувати щоразу, а каву я замінив какао, яке тут готують напрочуд смачно. Ось і все. При нагоді питиму і вино, і каву, а любити не перестану ніколи.
Загалом не треба перебільшувати, друже мій. З кожним днем почуваюся краще, бадьоріше, починаю потроху приглядатися й занотовувати враження у записник. Згодяться. Чимало зусиль коштує мені обстоювати своє усамітнення від добрих знайомих, але все ж не завжди вдається. Учора, наприклад, після обіду я думав здійснити прогулянку на
Анакапрі, але мою кімнату раптом наповнили люди, взяли мене в полон і потягли на човен ловити рибу. Провів, утім, час добре, морський вітер освіжив мене.
Температура «в нас» помірна, зовсім не спекотно, у затінку всього 17°, із моря дме легкий бадьорий вітерець. Тепер чудові місячні ночі. Ти не знаєш, що таке місячна ніч на Капрі. Марно описувати. Це казка, це сон, а не дійсність. Загалом краса запаморочлива, і що більше вдивляюся, то більше починаю любити цей куточок землі. Цілком можливо, що я тут востаннє, тож мені дорогий кожен камінчик Капрі. Наступного року, якщо житиму, а житиму я неодмінно, поїду — в Африку, в Єгипет, але вже, звичайно, з тобою. Сам не хочу. Отож знай і готуйся до подорожі.
Щось мене не тішать плани твого братика. Стільки їх було, що я вже втратив віру. Мені й здається, що твоя мама сидітиме на місці, що всі надії на твоє визволення з домашнього полону залишаться тільки надіями, як це вже не раз бувало. Втім, ні, хочеться вірити, що в прийдешню зиму ми матимемо свій дах. Тільки ти, моя голубко, добре обміркуй, напруж усю свою практичність, далекоглядність і вміння та влаштуй так, щоб із одного полону не потрапити в інший, щоб Зіна нам не заважала. Знаю, що важко, але варто постаратися.
Добре, що ти виходиш у світ, гуляєш. Розважайся, серце моє, відновлюй сили, скористайся моєю відсутністю, адже було б нестерпно, якби я тебе не застав, якби наша розлука продовжилася через твій відпуст. Пиши мені, моя єдина, дорога, мила й кохана Шурочко!
Яка бідна людська мова, як мало ніжних слів, які хотілося б сказати тобі. Укладаю всю любов і всю ніжність у поцілунки, які й посилаю тобі.
Обіймаю. Твій.
229.
10.VI 1910, Capri.
Дорогий Шурок, сьогодні отримав твого листа від 5-го. Як повільно йдуть листи! Пишеш, що відповідаєш на мого листа з Афін, а це, хто знає, як давно було і скільки вже листів я написав тобі відтоді!
Боюся, що мої листи мало дадуть тобі цікавого, особливо з Капрі. Тут у мене теж небагато вражень, принаймні я намагаюся, щоб їх було якнайменше, і для цього уникаю товариства, хоча це вдається мені з труднощами. День свій я влаштовую (якщо вдається провести його нормально) так: встаю о 7-й або пів на восьму, снідаю й зараз же вирушаю гуляти. Лежу десь над морем або піднімуся на височину, у мальовничий куточок, лежу, насолоджуюся, думаю, часом записую у свій зошит спостереження над природою, зрідка читаю. Тут у мене під рукою розкішна бібліотека (у Горького). Так минає час до пів на першу, коли сніданок. Після сніданку пишу листи (це дуже важкий обов’язок, бо крім листів, які мені хочеться писати — саме тобі — доводиться відповідати знайомим. А вони знайшли мене й тут, тож щодня пишу не менше п’яти). О 3-й годині знову вирушаю вже в далеку прогулянку, години на чотири до обіду. Після обіду знову гуляю, потім о 10-й чи пів на одинадцяту йду спати. Проте цей нормальний спосіб життя, найбільш корисний для мене, часто порушується запрошеннями в гості. Загалом чекають цікавих гостей, про яких напишу тобі. Здоров’я моє поступово поліпшується, я вже краще ходжу, менше задихаюся.
Навіщо ти пишеш, що мої враження віддаляють тебе від мене? Мені це неприємно. Адже серед моїх вражень, якими б вони не були насиченими, ти, невдячна, усе ж завжди й усюди займаєш перше місце. Це вже поганий песимізм у тебе; він дійшов до того, що ти почала сумніватися, чи захочу я бачити тебе після повернення додому. Погано, Шурок. Я, здається, нічим особливим не провинився перед тобою і не заслужив такого прикрого припущення.
Отак. І знову не дали закінчити листа. Прийшли й потягли на море ловити рибу. Уяви собі — і я рибалю. Спершу мені було соромно підсікати рибу, що клює, їй це боляче, а тепер розохотився і входжу в азарт. А риба тут! Ми збираємо букети, а не рибу, настільки вона яскраво, дивовижно строкато й казково забарвлена. Після риболовлі поїли юшки й засиділися до півночі. Література, література і література. Мій господар готелю сердиться, що я десь обідаю не в нього. Завтра або післязавтра Горький читатиме мені свою нову п’єсу, яку він написав для німецького театру. Цікаво.
Напишу тобі. У нас із ним налагоджується тісна дружба, ми
подружилися. ( ) Цілую тебе, моя голубко,
моє єдине щастя, кохана моя Шурочко.
Твій Муся.
230.
12.VI 1910. Capri. Hôtel Royal, № 26.
Вже два дні немає від тебе листів, дорога моя. А вони якраз найбільше знадобилися б мені, бо вже другий день у мене кепський настрій. Не хочеться нікого бачити, не хочеться гуляти. Добре знаю, що все це мине, що знову я буду насолоджуватися природою і гарними людьми, але зараз погано, тоскно й похмуро. Твій лист одразу б підняв настрій, але його немає. Справді, я думаю, що я більше люблю тебе, якщо тільки можна зробити такий висновок із порівняння кількості отриманих і надісланих листів.
Рекомендую собі терпіння, але залишаюся в поганому настрої. Учора мене кликали на Анакапрі, на свято Івана Купала (S.-Giovani), яке тут влаштовують дуже урочисто, декоративно, з носінням грубо розмальованих ідолів, із безліччю квітів, музикою, процесіями, співами та іншими атрибутами релігійних урочистостей італійців, які бачать у релігії насамперед забаву, розвагу. Але я не пішов, залишився в себе в кімнаті, наодинці з книжкою. Сьогодні теж нікуди не хочеться, хіба що силоміць витягнуть. А тягнуть. Сусід по готелю — учений доктор — кличе на якийсь сеанс дивовижного гіпнозу; якесь польське сімейство з Герцоговини, дізнавшись моє прізвище, прагне познайомитися зі мною, бо це мої шанувальники, які читали мене в польському перекладі, і пані все ахкає від захоплення та просить познайомити з нею. Та хай їм бог. Нудно. Найбільше мене приваблює перспектива роботи. Хочеться зробити якнайбільше записів, зібрати якнайбільше матеріалу, адже все це знадобиться. Я в цьому сенсі — Плюшкін. Усе хочеться зібрати цілу купу спостережень. Але для цього потрібні спокій, душевна рівновага, а її все нема й нема.
Одна зустріч із тобою, один твій поцілунок, одне слово — «люблю» — ах, як би я ожив, як посвіжішав би! Хоч пиши частіше. Дивно: я тільки-но приїхав, а вже мрію про повернення. Ще не знаю — поїду чи в Стокгольм, чи в Карпати
( ) — і туди, і сюди кличуть, хочеться побувати і там, і там,
але це несумісно, бо шляхи різні. Порадь.
Ти моя розумнице, ти завжди добре радити вмієш, якщо захочеш, звісно.
Як ти поживаєш, моє щастя, хоч би одним оком глянути.
Коли береш відпустку й куди їдеш?
Ти нічого
не пишеш про свої плани — і це мене засмучує, друже.
Досадно буде, якщо твоя відпустка збіжиться з моїм поверненням, тоді розлука триватиме, а це нестерпно.