Я пропа-
даю, буквально, без тебе. Не хочу дорікати тобі, але як
було б добре, якби в тебе вистачило сміливості поїхати зі
мною за кордон. Не щогодини, а щохвилини я уявляю
тебе поруч із собою й усе думаю, як би я піклувався про тебе, що показав би тобі,
як ми з тобою ділили б
захоплення й усі радощі прекрасної землі.
Мовчу. Відчуваю, що ти сердишся, і щоб не дати тобі
наговорити мені багато неприємних слів — закриваю твій ротик
поцілунком. ( )
Твій Муся.
14.VI 1910. Capri.
Дорога, мила, кохана моя, як ти стривожила мене своїм болем у грудях! Може, це нервового характеру, а може, й щось інше. У всякому разі, якщо ще не минуло, звернися до лікаря. Прошу тебе про це в ім’я нашого кохання, для мого спокою, нарешті. Бережи себе, голубко; від твого болю і я відчув біль, і тепер у мене болить груди. Цілую тебе в хворе місце, цілую з любов’ю і щирим бажанням допомогти тобі. Але чи допоможуть поцілунки на відстані?
Надсилаю тобі квітку з цілого куща, круглого, гарячого й сонячного, як саме сонце. Я його цілував, подумки цілуючи тебе, моя кохана, моя гарна, чарівна Шурочко.
Щасливий, що часто бачу тебе уві сні й хоч уві сні пестю тебе. Нічого мені так не треба для доброї, радісної роботи й для щастя, як твоїх поцілунків та обіймів.
Не смійся з мене, я говорю правду.
Я, моя дитинко, бережу себе й дбаю про себе, але люди псують трохи мої старання, і часом я відчуваю втому. Рано встаю, уже звик, і коли доводиться пізно лягати,
відчуваю, як це шкідливо. Учора засидівся в гостях. Горький читав мені свій новий твір, веселе драматичне оповідання, а потім розповідав епізоди зі свого життя. Він такий дивовижний оповідач, що я заслухався і непомітно просидів до 1-ї години ночі, а ліг о 2-й. Сьогодні почуваюся втомленим.
Уранці я вирушив на берег моря й, скинувши з себе одяг, ліг біля самої хвилі. Але й тут не мав спокою. З води вийшла дама в більш ніж відвертому костюмі й вигукнула: — Ви такий-то! — подає мені руку й сідає поруч. Я не звик до такої дивовижної інтимності, до такої легкої близькості статей, але тут це прийнято. Виявляється — це та сама полька (польська письменниця), яка так прагнула познайомитися зі мною. Почалися розмови про польську літературу, вона весь час захоплюється моєю книжкою, я скептично ставлюся до цієї екзальтації й мовчу, але виявляється, що дама читала мене добре, як слід, пам’ятає всі речі й вдалі місця. Усе це дрібниця, але найгірше те, що вона просить прослухати її останній твір, а це мені не до вподоби, бо знову сиди в кімнаті й серед людей. Підходить її чоловік, лікар із Герцеговини, знайомимося швидко, як це буває на чужині. Обоє досить симпатичні, молоді. Тут же зав’язується знайомство з англійцем і італійським князем. Загалом, я не люблю випадкових знайомств, бо вони ростуть, немов гриби. До нас приєднується оперний співак, що здійснює концертне турне Європою. Ціле товариство. Найголовніше, воно посягає на мою свободу й усамітнення, яке для мене дорожче за все. Ну, та хай із ними, якось відкараскаюся. Боюся, що мої описи мало цікаві й утомлюють тебе. Ти напиши мені, про що хотіла б знати, тоді я добиратиму теми своїх листів, і вони будуть цікавішими. Голубко моя, не хворій, не сумуй, жди мене, пам’ятай, що все серце належить тобі, дитинко. Цілую тебе. Цілую і цілую.
Твій Муся.
232.
16.VI 1910. Capri. Дорога моя!
Не знаю, що зі мною, але в мене вкрай кепський настрій, насилу навіть пишу тобі. Може, це від утоми, бо я почав приймати сонячні ванни. Лежу роздягнений на березі моря й гріюся, а потім відчуваю втому від надмірної свіжості повітря й сонця. Треба буде зробити антракт. Крім того, сьогодні з дому отримав листа з дивними натяками та звісткою про хворобу сестри. Що за натяки? Може, ти щось поясниш мені. Чи отримуєш ти всі мої листи? Я пишу тобі звідси справно через день, за датами ти можеш визначити, чи не губляться мої листи. За моїм розрахунком ти могла б уже відповісти мені на мій перший лист звідси від 4 червня, а тим часом пошта нічого не принесла мені. Я хвилююся, думаю, уявляю собі бозна-що, а це шкодить мені, серце погано діє від будь-якого неприємного хвилювання.
Напиши мені.
Як ти поживаєш?
Не сердься, що сьогодні я нічого не можу написати тобі цікавішого, не можу зосередитися. Якийсь туман у голові й апатія. Нікуди сьогодні не піду, лежатиму в себе в кімнаті. Я слухаюся твоїх порад, бережу себе, але бувають зовнішні обставини, що незалежно від моїх бажань впливають на мене.
Цілую й обіймаю тебе міцно, моя дитинко.
Наступний лист буде більший і не такий безладний. Не забувай твого.
233.
21.VI 1910. Capri.
Сьогодні, моя дорога, я заспокоївся, отримавши твого листа, з якого видно, що ти дістала мої листи з Капрі. Мені здавалося, що ти їх не отримуєш, що ми відірвані одне від одного, і було мені так кепсько, що я навіть схуд за ці дні, не спав, не їв, узагалі впав у меланхолію та похмурий настрій. Тепер я задоволений і спокійний, тим більше, що твоє здоров’я поліпшується. Перш за все відповім на твої запитання, бо я справді розсіяний і можу знову забути задовольнити тебе.
1) Ніякого жаху в очах від Мессіни я не помітив. Враження, щоправда, було інтенсивне, але коротке, при цьому я знав, що подібні поштовхи Мессіна переживає мало не щотижня. Чому ти думаєш, що я не пережив би стільки нових відчуттів, якби ти поїхала зі мною? Ми пережили б їх разом.
2) Ванни мені можна приймати, і я вже почав купатися в себе в готелі. Ванна є в моєму коридорі.
3) На пошту ходити мені не доводиться, бо поштову скриньку маємо в готелі, ще одну — за дві хвилини від готелю; пошта — за п’ять хвилин ходи. Я лише раз був на пошті, де заявив, щоб листи до запитання надсилали мені в готель. Тут усі установи надзвичайно акуратні й уважні. Поштові службовці, раз побачивши мене на пошті, вже запам’ятали й вважають своїм обов’язком навіть вітатися при зустрічі.
4) Острів Капрі невеликий, але на ньому могло б розміститися з десяток таких міст, як Чернігів. Поселення тут два: Капрі й Анакапрі, населення обох налічує 5 тисяч. Але культура тут, як у столицях: електрика, крамниці, екіпажі, бруковані вулиці (навіть кращі, ніж у столичних містах, бо тут цілковита відсутність пилу). Залізниці, звісно, немає, бо острів маленький, але підйомна залізниця (фунікулер) від пристані до Капрі все ж є. Усе це елегантне, як іграшка. Загалом життя тут влаштоване не лише зручностями, а й повним комфортом, небаченим у Росії. Завдяки тому, що населення невелике й культурне, кожен, хто живе на Капрі більше тижня, стає відомим усьому місту. Тут уже знають, що я письменник, а для італійців письменник (scrittore) — щось святе, тому мені вклоняються й тепло вітають навіть незнайомі люди. Правда, як це незвично, якщо порівняти з нашими звичаями?
Здається, на всі питання відповів. Тепер розповім тобі про грандіозну риболовлю, влаштовану Горьким спеціально для мене. О першій ночі рибалки закинули в море, на дно, на глибині 600 аршин, вірьовку з гачками. Вірьовка така довга, що лягла на дні на протязі 5–5 ½ верст. О 6-й ранку ми вже були на морі — на трьох величезних баркасах. 10 рибалок і наша компанія почали витягати вірьовку. Море спокійне, як дзеркало. Спершу стали траплятися морські зірки, їжаки, летючі риби — ластівки, та ось видно, як сріблястою змією щось звивається у воді, і скоро витягають морського вугра, заввишки більше мого зросту й завтовшки у дві людські ноги. Він б’ється і тремтить, але його оглушують залізним гачком і кидають у човен. Потім знову тягнуть рибу-чорта, всю червону й дивну, схожу на Мефістофеля в червоному плащі. Потім знову вугри, риба-чорт та інші дивовижні велетенські риби. Нарешті починають траплятися невеликі, аршина по півтора, акули. Ми тягнемо вірьовку безупину вже цілих 4 години й завантажуємо човен рибою, причому одна дивніша й барвистіша за іншу. Нарешті вірьовка рветься — щось важке її порвало. Довго мучаться рибалки й витягають чудовисько-акулу завдовжки у 3 ½ аршини, вагою 9–10 пудів. Вона жива, лише не може звільнити рота від гачка й увесь час намагається перекинути човен. На неї накидаються, б’ють залізом, але вона обливає нас бризками, важко дихає й розкриває пащу з трьома рядами зубів, у якій легко вмістилися б дві людські, навіть дамські, у модних капелюшках, голови. Найдивовижніше в акули — це очі: величезні, без зіниці, зелені, яскраво-зелені й самосвітні, мов коштовний камінь. Вони здаються такими глибокими, що з одного ока можна було б бачити інше. Уявляю, який жах відчуває риба, що зустрічає її, бачачи сяйво цього ока в морській глибині. З акулою десятеро людей не можуть впоратися, її поранили, але вона жива. Її нарешті прив’язують вірьовками в човні, обмотують канатами, й ми пливемо далі. Шість годин витягали вірьовку, увесь баркас навантажений рибою. О 12-й годині заїхали в грот і в дикій обстановці первісних людей улаштували сніданок. Співали пісень, пили вино й святкували перемогу над акулою, прив’язаною до човна, як полонянка. До 7-ї години вечора повернулися додому після цілого дня, яскраво проведеного на морі. Потім я вирушив до Горького на обід, їв акулу (тут їх їдять) та вугрів і просидів до опівночі.
Чудесна була риболовля! Боюся, що я втомлюю тебе довгими листами й тому закінчую, хоч міг би ще й ще писати. Дякую тобі, дорога, за фотографії. Мені так приємно було побачити тебе. Дозволь затримати їх на кілька днів.
Самопочуття тепер поліпшилося, а було неважне. Люди стомлюють мене листами, доводиться багато часу витрачати на кореспонденцію. Будь здорова, не забувай мене, пиши частіше, хоч кілька слів. Не турбуйся про красу листів, як це роблю я. Напиши, чи дістала ти цього листа. Цілую й обіймаю мою голубку міцно й сердечно.
Твій Муся.
М. Коню (> м її з її к її Гі на пляжі о. Капрі
23.VI 1910. Capri.
Два дні не мав я від тебе листів, Шурочко, але сьогодні неодмінно отримаю.