Хоч це не зовсім правда: уже три дні, як я потроху працюю: переглянув переклад свого оповідання для журналу "Заветы" і перевірив коректуру своєї нової речі ("На острові") для "Літерат.-Науков. Вістника". Утомився страшенно від такої легкої роботи, робив безліч перерв, але все ж таки закінчив. "На острові" піде в січневому числі. Тепер черга за різними діловими листами (а їх чимало). Здається, я писав тобі про те, що виходжу зі "Знання" і друкуватиму наступні томи в Москві, у "Видавництві письменників". Там умови набагато вигідніші, і мене дуже просять увійти до цього видавничого гуртка. Нещодавно дуже люб’язно писав Вересаєв. От і доведеться збирати оповідання, розкидані в різних російських журналах, деякі замовляти для перекладу, вступати в переписку зі "Знанням", із перекладачем тощо. Уже шкодую, що погодився.
Учора пізно ввечері завітав до мене один із моїх лікарів — Стражеско, найбільший у Києві фахівець із серцевих хвороб, і заявив, що приїхав тільки задля мене (у них тепер терапевтичний з’їзд і вчора ввечері була зустріч лікарів та концерт, а Стражеско — секретар з’їзду і доповідач). Він залишився мною задоволений, знайшов, що серце працює дуже добре і пообіцяв до нового року дозволити мені поїхати. Якщо, звісно, не буде ускладнень.
Як бачиш, я своєю персоною зайняв увесь лист, а тим часом мені хотілося б розпитати тебе про тебе і твої справи. Обов’язково напиши мені все про себе. На свята ти повинна веселитися, брати хоча б ті розваги, які дарує чернігівське життя. Петербурзькі втіхи, мабуть, уже розвіялися, тож слід замінити їх місцевими. Ну, будь здорова, серце моє. Я ще сподіваюся написати тобі до Різдва. Цілую тебе й обіймаю та люблю мою голубку, мого доброго, хорошого друга, мою дорогу дитинку.
Ще цілую. Будь здорова. Твій.
22.XII 1912. [Київ.]
Щось немає мені відповіді від тебе, мій милий Шурочку. Здорова ти? А, може, ти не отримала моїх двох останніх листів? В одному з них я просив тебе не писати мені пізніше 20 грудня доти, поки я не повідомлю тебе, бо з 23 у мене будуть наші (В. І. і хтось із дітей).
Останніми днями почуваю себе трохи гірше: погано сплю, немає апетиту і часом відчуваю втому серцеву. Може, це через те, що понад два тижні мені не давали серцевих засобів. Звичайно, такий метод лікування добрий, треба привчати серце до самостійної роботи, не вічно ж мені лікуватися, але, мабуть, я ще не можу вважатися цілком вилікуваним і треба було стежити, коли прийти серцю на допомогу, щоб воно весь час трималося на належній висоті. А лікарі й не встежили, тепер у них з’їзд, при тому Образцов — організатор його, а Стражеско — читає свої доповіді й секретарює. У клініці нікого немає. Один турок забігає на кілька хвилин, але ж він мене не лікує. І все ж змушений був виписати серцевий засіб, який, напевно, допоможе мені. Мені дозволили ходити по кімнаті. Питання ж про те, коли я поїду додому, — досить неясне. Можливо — на новий рік, можливо пізніше. Потім інше, складніше питання. Мені необхідно виїхати до весни на південь. Я весь час думаю про Єгипет, але є одне серйозніше утруднення: мені не можна їхати самому, про це говорять усі мої лікарі. А вдвох — неймовірно дорого, не по кишені. Тепер я збираю довідки про Батум і Сухум (там теж тепла зима) і якщо виявиться, що клімат там прийнятний, поїду туди. Втім, остаточно ще нічого не вирішую. Якби була весь час така зима, яка стоїть тепер, можливо, я ризикнув би нікуди не їхати. Така прикрість: обіцяли пустити мене вчора на засідання журі з присудження премій за проєкт пам’ятника Шевченку — і не пустили. Хоча, судячи з газет, конкурс був невдалий.
Голубко! Невже я не отримаю від тебе листа ні сьогодні, ні завтра і не знатиму, як ти себе почуваєш? Моя мила, як я хочу зазирнути в твої очі, поцілувати їх. Адже я вже забуваю смак твого поцілунку. Так, чорні дні настали для нашого кохання, але я відчуваю, що все ж моє серце їх витримає — і наше почуття анітрохи не постраждає, а, може, навіть загартується. Як ти думаєш? Напиши мені про це.
Бажаю тобі веселих свят. Пам’ятай, що я раджу тобі веселитися: горя й так багато, треба перемагати його веселістю й бадьорістю. Цілую міцно й без кінця. Люблю, серце моє.
28.XII 1912. [Київ.]
Дорога Шурочко! Як ти, моя дитинко, провела свята? Веселилася? Здорова? Мені не пощастило. Я весь час нездоровий шлунком — і все від ліків, що збуджують діяльність серця, але розладнують шлунок, викликають нудоту, головний біль і загалом погане самопочуття. От і сьогодні не спав усю ніч, голова тріщить, нудить, нічого не можу їсти, а професор утішає, що все добре, всі об’єктивні ознаки свідчать на користь здоров’я, а на суб’єктивні не радить звертати уваги. І завжди Образцов утішає мене (дуже слабо) тим, що і він не спав, що і в нього з серцем кепсько, гірше в багато разів, ніж у мене. Попри втішання — усе ж таки не збираються відпустити мене на новий рік, доведеться сидіти тут мало не до 8 січня, 5 січня приїде за мною В. І. і забере мене додому (якщо, звичайно, все буде благополучно). Просто не знаю, як і берегтися. Найчастіше відчуваю нудоту, не можу їсти, худну і не сплю. Я, мабуть, дуже набридаю тобі описом своїх хвороб, але зараз вони наповнюють моє одноманітне життя. Адже працювати не можу. Спробував трохи попрацювати, але втомлююся. З першої книги "Літературно-Наукового Вістника" почав друкувати своє "На острові"; річ ще не закінчена, але мене так просили, що я, всупереч своїм правилам, вирішив дати першу половину в січневому числі. Крім того, переглянув і виправив переклад свого оповідання для "Заветов". Не пам’ятаю, чи писав я, що дальші томи своїх оповідань російською мовою друкуватиму не в "Знании", а в московському "Видавництві письменників". Мені зробили звідти порівняно вигідну пропозицію ("Знание" дає 25 коп. з кожної проданої книжки, а "Видавництво письменників" — 40 коп.). Вересаєв, який там редактор, написав мені дуже люб’язного листа. Крім того, у "Знании" немає господаря (обидва живуть за кордоном), і вся справа ведеться конторником досить безладно, від чого я несу матеріальні збитки. Знову розписався про видавничі справи, а мені потрібно місце, щоб поцілувати тебе міцно й обійняти свою дорогу дитинку. Чи любиш ти мене? Я тебе дуже. Ще цілую.
Твій.
323.
30.XII 1912. [Київ]
Цілую й обіймаю тебе, дорога Шурочко, і вітаю з новим роком. Більше ніж собі бажаю тобі здоров’я й доброго самопочуття, а нам разом (мені важко відокремити себе від тебе) — щасливішого року, ніж був минулий. Дай же ще твої губки й ручки, хай їх поцілую з такою любов’ю й повагою, які відчуваю в серці. Бажаю тобі зустріти новий рік щасливо й весело. Не хочеться мені засмучувати тебе (та й ти не засмучуйся, нема чого), але здоров’я моє дуже нерівне. Ряд підйомів і падінь, і немає певності, що все налагоджується. За останній тиждень втратив 8 фунтів ваги, хоча мені не дозволяли цього робити. А все від того, що серце працює несправно й викликає всілякі розлади, погано харчуюся, а подеколи й зовсім не можу нічого їсти, погано сплю (наприклад, минулої ночі). А тим часом мої відвідувачі вважають, що я поправився і виглядаю непогано. Втім, і мій песимізм викликаний, здається, більше безсонною ніччю та головним болем після неї.
Найгірше, що я не знаю, коли мене відпустять. Раніше обіцяли на новий рік, а тепер це відкладається на невизначений час. Ні, я таки рішуче поговорю з професором, що він думає, і хоча за твоєю порадою сам не наполягатиму на швидкому виході з клініки, але все ж хочу знати свою долю. Ти, мабуть, позіхаєш, читаючи мої листи з лікарняним настроєм. Потерпи, дружечку. Скоро я зміцнію тілом і душею й буду набагато веселішим. Хоча, здається, я тільки в листах скаржуся, а в розмовах бадьоріший.
Читаю без кінця, а ще частіше, ще в більшій кількості пишу листи. Здавалося б, відійшов я від своїх кореспондентів, але завдяки газетам, які чомусь навіть мій адресу повідомили, мені пишуть, крім знайомих, і незнайомі бездіяльні люди, а я повинен усім відповідати. Правда, я пишу всього кілька слів подяки за добрі побажання, але цих побажань досить багато, і моя кореспонденція мене втомлює. Тим більше, що пишу я лежачи, а це незручно. Чи отримала ти мій лист, надісланий позавчора? Напиши мені побільше про себе й про все: ти ходиш вулицями, щось бачиш, зустрічаєш знайомих і багато знаєш. Не забувай мене. Цілую тебе міцно, моя зіронько, моя кохана Шурочко. Пиши. Ще цілую.
Твій,
324.
2.I 1913. [Київ.]
Дякую тобі, дорога, за лист від 30-го. Я його отримав учора ввечері, все ж на новий рік. Чи отримала ти обидва мої листи? В останньому я вітав тебе з новим роком. На всякий випадок ще цілую й обіймаю гаряче. Не запрошував я тебе приїхати на свята тільки тому, що це
тобі було б незручно. ( ) В. І. збирається,
здається, на Водохреще, тобто 4—5. От і не могли ми зустрітися. Але я все ж таки не втрачаю надії побачитися з тобою тут. Річ у тім, що після Різдва стан мого здоров’я погіршився. Нічого особливого, але все ж я весь тиждень не встаю з ліжка. Серце закапризувало, перестало справно працювати, звідси всілякі розлади: безсоння, дієта й інші прикрощі. 31-го проф. Образцов уважно оглянув мене й заявив, що він наполягає на залишенні мене в клініці на невизначений час. «Я не впевнений у Вас. Цей ряд погіршень не дозволяє мені зі спокійною совістю відпустити Вас. Я хочу поставити Вас на ноги — залишайтеся в клініці, поки я сам не заговорю про Ваш виїзд». Що мені було робити? Звісно, погодився. Таким чином — питання, коли й куди я поїду взимку, залишається й для мене неясним. Передбачав я поїхати до Єгипту, але одному мені не можна їхати зараз, після такої тривалої хвороби, а удвох неможливо, надто дорого. Адже я вже пів року нічого не заробляю, а тільки витрачаю на лікування.
Можливо, що поїду на Кавказ — у Сухум або Батум (мені здається, що я вже писав тобі про це). Дорога дешевша, і відвезе мене, найімовірніше, хтось із домашніх.