Черні
Моя голубко! Я весь час хворів і поки боюся виходити на холодне повітря. Тепер мені вже краще. Побачимося краще не раніше четверга, на старому місці й у той самий час. Якщо не в четвер, то наступного дня і так далі. Як ти, голубко? Цілую міцно й обіймаю. Дуже скучаю.
Твій.
306.
[IX 1912 р., Чернігів.]
Дорога моя дитинко! Так не поталанило нам. Я й досі почуваюся недобре й боюся виходити на холод, але все ж мені краще. Дуже скучив за тобою, мила, так скучив, що не знаходжу слів, щоб висловити. Хочу побачити тебе якнайшвидше, але раніше понеділка не наважуся, та й то, якщо не буде такого холоду. Приходь у понеділок о 5 год. 45 хв. на те місце, де ми домовилися побачитися востаннє. Якщо з якоїсь причини не зможеш, то у вівторок там же і в той самий час. Болісно хочу бачити тебе. Цілую тебе й люблю. Як ти? Але ж ми все розповімо одне одному при зустрічі. Ще цілую.
Твій.
307.
19.Х [1912 р., Чернігів.]
Пишу, а коли кину листа, не знаю. Ось уже 3 тижні не виходжу. Усякі хвороби чіпляються до мого, ослабленого довгою недугою, організму й не пускають мене виїхати до Києва, де думаю лягти в лікарню. Через 2—3 дні, незважаючи ні на що, поїду до Києва. Окрім фізичних страждань, безсоння, астми та інших «принад», мучить мене неможливість надіслати тобі листа, дізнатися щось про тебе. Я навіть не знаю, виїхала ти чи ще вдома, не знаю, коли виїдеш і як писати тобі. На всякий випадок кину в скриньку 2 листи одночасно: цей — на твоє ім’я і другий на ім’я подруги з проханням передати або переслати тобі за адресою. А ти напиши мені (в м. Київ, Головний поштамт, Хрещатик, до запитання, мені), повідом свій адрес, якого, на жаль, я не взяв у тебе під час зустрічі. Коли вже не щастить, то не щастить.
У Києві я переходжу під нагляд лікарів — друзів, добрих фахівців, які обіцяють поставити мене на ноги. Я, певно, до твого повернення додому теж буду вдома і постараюся побачитися з тобою.
Як твоє здоров’я, голубко, як поживаєш? Чи не забула ти ще мене? А я тільки й думаю про тебе. До побачення. На всякий випадок напиши мені й місцевого листа (до запитання, пред’явнику поштової розписки №170) та повідом свою теперішню адресу. Цілую міцно.
308.
19.Х [1912 р., Чернігів.]
Одночасно кидаю листа і на твою адресу: якщо один не дійде до тебе, то, може, другий буде щасливішим.
Я писав тобі про свої невдачі, про те, що вже 3 тижні не можу вийти на повітря, що моя хвороба розлучила мене з тобою, і я жахаюся, що нічого не знаю про тебе, навіть не знаю, де ти і куди тобі писати. Через кілька днів (2—3) я неодмінно виїду до Києва, у лікарню, де мене лікуватимуть лікарі-спеціалісти, мої друзі. Тож напиши мені про себе (повідом свій петербурзький адрес) у Київ (Хрещатик, Головний поштамт, до запитання, мені) і ще, на всякий випадок, місцевого листа, до запитання, пред’явнику поштової розписки №170. У цьому листі також повідом свій адрес, щоб ми нарешті могли бути на зв’язку. До твого приїзду з Петербурга я, певно, теж буду тут і постараюся побачитися з тобою, а тепер частково радий, що ти мене не бачиш — так я схуд і змінився. Не забувай мене, я впевнений, що все буде добре й усі тимчасові негаразди минуть без сліду, аби тільки ми кохали одне одного. Цілую тебе міцно. Бажаю веселої поїздки. Ще цілую.
309.
1 листопада 1912. Київ.
Нарешті, дорога моя, моя радість, отримав я вчора ввечері твого листа з Петербурга. Він пролежав тут майже 5 днів, а я не міг його отримати, а чому — зараз побачиш, щойно почну розповідати все по порядку.
Виїхали ми з Чернігова, здається, в один день, 21-го, у неділю. Я тільки пароплавом. Почувався настільки погано, що довелося взяти окрему каюту 1-го класу, та все ж доїхав із труднощами, промучившись від астми, кашлю й болю всю ніч. Зупинився я в готелі й одразу запросив на консиліум трьох відомих лікарів. Мучили вони мене понад 2 години, оглядали, вислуховували й дійшли висновку, що всі мої хвороби походять від поганого серця, надто перевтомленого й не бажаючого працювати. І всі разом наполягали, щоб я обрав для лікування не приватну лікарню, а університетську клініку. На щасливий збіг обставин, там саме тепер цікавляться серцевими хворобами — і проф. Образцов, і його асистент Стражеско — от тільки потрапити туди важко, рідко буває місце. Однак мої друзі-лікарі влаштували мене в клініці, і на другий день після приїзду до Києва я туди переїхав. Спершу розмістили мене в одній кімнаті з іншим хворим, що було неприємно (вільної кімнати не знайшлося), але через три дні перевели мене в чудову, світлу, зовсім окрему кімнату. Щойно мене оглянули в клініці, одразу поклали в ліжко — і ось уже 9 днів лежу пластом, не наважуючись вставати, а скільки ще доведеться провести в ліжку, не знаю. І тут кажуть, що серце у мене дуже погане, але обіцяють його поправити.
Щодня мене відвідує проф. Образцов, його помічник Стражеско, ординатор Рафієв (турок), останній 2 — 3 рази на день, і ще 2 моїх знайомих лікарі. Таким чином, я більш ніж забезпечений медичною допомогою. Мої літературні заняття вперше, здається, стали мені в пригоді, бо тут усі пишаються, що в них лікується письменник — і всі, починаючи з прислуги, сестри милосердя й закінчуючи професором, безмежно уважні до мене й добрі, мені навіть ніяково, так піклуються про мене, вигадують (суперечачи клінічним правилам) різні страви, доглядають за мною тощо. Тут дуже дешево; я плачу лише 3 рублі на добу за все (лікарі, ліки, догляд, їжа й навіть білизна). Самопочуття в мене краще, уже 4 ночі трохи спав і хоча на шостий день перебування тут втратив у вазі 13 фунтів (I), мене заспокоюють, що це добре, бо майже зовсім зійшли набряки ніг. Тепер мене напувають молоком та йодом. Щодня з 3-ї до 6-ї — у мене прийом гостей. І кого тільки не буває! Знайомі й незнайомі. Приносять книги, увесь стіл завалений, квіти, троянди, японські хризантеми всіляких кольорів — перетворили кімнату на квіткову крамницю. Я вже сміюся: добре іноді хворіти, коли тебе так пестять. Але все це, звісно, я охоче проміняв би на можливість хоч разочок побачити тебе, хай навіть у незручних умовах, поцілувати, притиснути до серця і з новими силами взятися до роботи. А працювати якраз і не можу — відчуваю загальну втому. Ось чому я не міг також отримати тут твого листа: лежу. Нарешті знайшов людину, якій довірив отримати листа. Ти відповідай мені зараз за попередньою адресою (Хрещатик, Головний поштамт, до запитання), розрахувавши так, щоб лист надійшов сюди не пізніше 9—10, бо 10 приїде на кілька днів В[іра] І[устинівна], і буде незручно отримувати при ній. Сподіваюся, ти встигнеш, адже лист іде сюди, здається, днів 4, не більше. Тільки відповідай одразу ж, як отримаєш мого. Утомився. Важко писати більше. Пробач, що описував найнудніші у світі речі — хвороби, але цим листом я ввів тебе в курс свого життя, а тепер писатиму про щось цікавіше.
Якщо любиш мене, голубко, не хвилюйся за мене: мені вже значно краще й я сподіваюся швидко одужати та побачитися з тобою. Будь ласка, веселися в Петербурзі, скільки можеш, і за себе, і за мене. Мені буде приємно думати про це. Скоро напишу знову, а тепер міцно від люблячого серця цілую й обіймаю. Люблю.
Твій.
310. А
4.XI 1912. Київ. Університет, клініка.
Дорогий мій, коханий Шурочку! У газетах пишуть, що здоров’я моє поліпшується, і цього разу новини досить правдоподібні. Мені справді краще, моя голубко. Астма майже залишила мене, апетит поліпшується, і я з гордістю повідомляю лікарям, що випиваю до 7 склянок молока на день. Серце спокійніше й охочіше приймає дрібні радощі життя: промінь сонця у вікні, букет квітів, принесений друзями, людську ласку й увагу. А на відсутність останнього я не можу скаржитися. Усі так ніжно, з такою увагою ставляться до мене, не шкодуючи ні часу, ні коштів навіть, що я весь час почуваюся ніяково й готовий часом провалитися крізь землю. А все ж лікарі тримають мене в ліжку, забороняють хвилювання, рухи — усе, чим проявляється життя. Починаю потроху спати. Працювати ще не можу, але багато читаю. Знайомлюся з новим для мене письменником Джеком Лондоном, американським Горьким, який працював чорноробом на золотих копальнях в Алясці. У нас Лондону зробили рекламу Андрєєв і Купрін і, на мою думку, зовсім даремно. Це письменник типу Брет-Гарта, тільки без його таланту й поетичності. Часом йому вдається написати вдале оповідання, цікаве своєю екзотичною обстановкою, але в романах він нудний, одноманітний. Навколо мене лежать новинки книжкового ринку, і я передчуваю багато приємності від знайомства з ними. Хочу скористатися також університетською бібліотекою й почитати з ботаніки та зоопсихології, бо останнім часом я зовсім відстав у цих улюблених мною науках. Не думай, однак, що я збираюся лежати тут усю зиму. Як тільки дозволять мені встати з ліжка, вирушу додому — і за роботу. Планів щодо поїздки на південь поки що не маю, якось важко мені тепер уявити, що буде. У будь-якому разі ми побачимося ще не раз після нашого повернення додому.
Чи отримала ти мого першого листа звідси, в якому, між іншим, я просив тебе негайно відповісти за тією ж адресою, тобто Київ, Головний поштамт, Хрещатик, до запитання, мені, так розрахувавши, щоб твій лист був тут 9, 10, не пізніше. Потім ти зробиш перерву, поки я не сповіщу тобі. Постараюся писати тобі частіше, хоча за моїм почерком бачиш, як безобразно писати лежачи.
Голубко моя! Чи веселишся ти, чи здорова ти? Я дуже хотів би, щоб ти щиро веселилася. Не думай про мою хворобу, мені ж легше. Не забувай тільки про мене. Цілую тебе міцно, як люблю, моя дитинко, моя рідна, мій милий друже. Ще й ще цілую. (. . . . •.•)^^ ♦
Твій.
12.XI 1912. [Київ.]
Дякую тобі, дорога, мила, за всі три твої чудові листи. Цілую за них кожен твій пальчик. Не писав довго тому, що не міг і навіть не хотів. Не тому, щоб стан здоров’я погіршився, а тому, що самопочуття, залежно від способу лікування, було неможливо поганим, і я боявся засмучувати тебе.