Повнота тобі личить, рішуче стверджую.
Я теж, здається, тут погладшаю: їм неймовірно багато, як ніде й ніколи. Годують 4—5 разів на день, причому апетит зростає пропорційно кількості страв. Тут дуже багато суниць, ми споживаємо їх у неймовірній кількості; крім того, щодня маємо свіжу чорницю, яку приносять кошиками. Скоро достигнуть черешні (тут усе пізно достигає) і лісова малина, а також ягода, яку тут називають "гогози", дуже смачна й гарна.
Доводиться розписувати принади ягідного сезону через відсутність інших утіх, бо погода зовсім неможлива: ось уже два тижні майже безперервно падає дощ, з усіх гір ринуть у долину потоки й водоспади, усі гори шумлять і співають, а річка Черемош просто реве й так швидко несе каламутну воду, що вся вкрита піною, немов кипить у своєму кам’янистому руслі. Холодно, сиро, немає сонця, я майже не гуляю й до головного болю розмовляю з гуцулами. Але біда в тому, що вибір співрозмовників обмежений найближчими сусідами і не завжди цікавий. Я не можу виїхати нікуди й до мене ніхто не наважується приїхати. Боюся, що погода затримає мене тут на кілька днів довше, ніж я передбачав, а цього мені зовсім не хотілося б, бо всією душею прагну до тебе. Адже і я не вдоволений нашими короткими побаченнями, не насолодився тобою. Можливо, що цими днями, якщо дозволить погода, вирушу в оригінальну подорож на "дарабі" (довгий пліт) вниз по річці на Буковину. "Дараба" мчить спіненим потоком із дивовижною швидкістю серед скель і порогів. Це захоплива, хоч трохи й небезпечна подорож, бо зупинитися раніше ніж через 7 годин неможливо, і буває, що дараба розбивається об скелі. Але вовків боятися — в ліс не ходити. Сподіваюся повернутися цілим і неушкодженим і, крім того, із запасом вражень. Але все залежить від погоди. Постараюся скоро написати ще, а тепер безмежно цілую, обіймаю й притискаю до серця.
Кохаю тебе, мій Шурочку. Пиши. Не забувай твого.
Ще й ще цілую. ^^^W
12.VII 912. [Криворівня.] ^
І другий твій лист отримав я, дорога моя дитинко. Дякую тобі, цілую й вдячний. Чекаю з нетерпінням третього й уже останнього, бо на цей лист ти не встигнеш відповісти. Думаю виїхати звідси через тиждень, а може й раніше, не зібравши всіх потрібних мені матеріалів. Виганяє звідси неможлива погода: ось уже скоро місяць, як тут і вдень і вночі ллють дощі, часто холодні, осінні. Сирість така, що одяг ніколи зовсім не висихає, ми всі тут кашляємо, сердимося, навіть хворіємо. Сьогодні я не виходжу навіть із дому, бо вчора, а може й раніше, не знаю, схопив жорстокий бронхіт, що мучив мене цілу ніч і не давав заснути. Та й узагалі сплю я дуже погано, мало, страждаю на безсоння і не знаю причин.
Взагалі — невдала подорож. Через погоду зірвалися багато моїх планів, я майже нікуди не їздив, за винятком поїздки до "бога", земного, звісно. Нічого було й думати про які-
небудь мандрівки, добре, якщо вдавалося погуляти годинку, запасшись калошами та парасолькою. Я, звичайно, міг би вважати цю подорож повним мінусом, якби не той матеріал, який, усе-таки, попри перешкоди, вдалося зібрати. Доводилося викликати різних потрібних мені людей із далеких сіл і від них я записував усе, що мені було потрібно. Не знаю, чи вистачить матеріалу на велику повість; невелика — здається, забезпечена. Тепер завдання — щасливо втекти звідси. Непокоїть мене, що я застудився, а умови життя (знову ж таки дощі) не можуть сприяти швидкому одужанню. Ну, — та дрібниці, не хвилюйся, серденько, зате швидше побачимось. Я ще напишу тобі звідси або зі Львова, адже треба домовитися про день і місце зустрічі.
Щодо місця можна й тепер згодитися: на попередньому, хоча й день можна приблизно вказати: від 27 цього місяця щодня. Утім, я ще напишу.
Дай поцілую тебе за те, що ти поправилася. Дивись же, не зіпсуй нічого до мого приїзду, щоб я міг оцінити результати твоїх старань. Дуже я тужу за тобою. Здається, немає часу, зайнятий, багато всяких справ, а тим часом туга пробирається в усі діла і тягне до коханої. Цілую тебе, моє серце, моя ясна голубко. До швидкої зустрічі.
Обіймаю й цілую знову.
Твій.
299.
23.VІІ Львів. [1912 р.]
Дорога, прости, що пишу всього кілька слів. 4-й твій лист (від 15-го) отримав. Чи отримала ти мого 4-го листа, в якому просив більше не писати й зустрітися на звичному місці 27-го. Мені дуже не поталанило, я застудився, схопив бронхіт, ускладнення з серцем і так було погано, що ледве виїхав, розраховуючи сьогодні лягти у Львові до лікарні, поки не видужаю. Але, незважаючи на погану дорогу й безсонні ночі, почуваюся сьогодні краще і, можливо, завтра виїду додому. Якщо залишуся, завтра ж напишу тобі.
У всякому разі, навряд чи я зможу 27-го побачити тебе, краще з 30-го або навіть із 1-го. Постараюся 30-го вийти.
Не хвилюйся дуже, мені краще і, ймовірно, не доведеться лягати в лікарню.
Цілую тебе й дуже люблю. Твій.
300.
14 серпня (вівторок). [1912 р., Чернігів.]
Дорогий Шурочку! Ну й штуку вчинила наша хвороба з нами. Ти, напевно, хвилюєшся, а я не маю можливості навіть написати тобі. Ледве доїхав додому (в дорозі було дуже зле) й одразу зліг. Три лікарі лікували мене, а користі й досі мало. А проте нічого небезпечного, власне. У горах я застудився і на додачу до інфлуенци схопив шлунковий грип. Здається, дрібниця, а виявилося, що зовсім не так. Ця хвороба викликала астму і серцеві напади, так що за півтора місяця я ледве дві ночі спав спокійно — і навіть тепер, коли, здавалося б, іде вже на поправку, ночі в мене мучливі й доводиться проводити їх сидячи в ліжку, бо лягти не можу. Крім того, сувора дієта дуже виснажила мене, я схуд і не схожий на себе. Ось які мої справи, голубко. Стужився за тобою страшенно, а це ще погіршує мій стан. Так давно нічого не знаю про тебе: чи здорова ти, чи не сталося чого з моєю улюбленою дитиною, чи пам’ятаєш іще про мене. Голубко! Як я хочу бачити тебе. Через тиждень, тобто до 22 серпня, може, настільки видужаю, що зможу вийти о 6 годині на наше звичне місце. Якщо не застанеш, виходь 23, 24 і т. д. Знаю, як це незручно тобі, але що ж вдієш, серденько, коли в мене немає повної певності, що до того часу зможу виходити. Сьогодні роблю спробу віднести цього листа, але ще не знаю, чи вистачить сил.
До побачення, сподіваюся, швидкого. Цілую тебе, моє серце, моя кохана голубко, єдина любов моя.
Твій.
(С/ 301
23 серпня. Четвер. [1912 р., Чернігів.]
Що ж це означає, моя дорога, що ти вчора не прийшла? Чи отримала ти мого листа (через подругу) або ти нездужаєш? Я дуже занепокоєний. Було мені важко, та все ж я дістався вчора до місця наших зустрічей, чекав, чекав і не міг погодитися з тим, що ти, така відважна, можливо, злякалася дощу (навіть дощика). Якщо погода дозволить, вийду сьогодні (о 6 годині), завтра, в суботу й у понеділок. Авжеж таки зустріну тебе. Здоров’я моє поправляється надзвичайно
повільно, сил дуже мало, бо не сплю ночами і майже нічого не їм. Та все ж надія на видужання є. Хотів поїхати до Києва, щоб лягти в лікарню до доброго лікаря, але Утевський не радить, сподіваючись на свої й мої сили, і поки що я відмовився від цієї думки. Хіба що через кілька днів не почуватимуся краще, доведеться поїхати. Чекаю тебе, кохана. Засумував, страждаю від розлуки й маю таке враження, що ти подаруєш мені здоров’я.
Цілую міцно. Приходь. Твій.
302.
29 серпня. Середа. [1912 р., Чернігів.]
Дорога моя!
Два дні мені було так зле, що я не міг бачитися з тобою. Тому я вирішив сьогодні ж поїхати до Києва порадитися з добрим лікарем — професором. Адже набридло вже хворіти. Думаю пробути в Києві 3 — 4 дні, якщо не скажуть мені залишитися там довше. У такому разі напишу тобі з Києва. Але швидше за все до неділі—понеділка я вже повернуся й тоді листом сповіщу тебе про день нашої зустрічі. Сподіваюся, що 5 вересня ми таки побачимося, як завжди. Пробач, мила, що через мене тобі довелося двічі виходити даремно, але я, правду кажучи, не дуже в цьому винен.
Лежав і мучився через тебе. Сьогодні мені трохи краще і сподіваюся добре доїхати.
Не можу більше писати — заважають. Жди ще листа, а поки міцно цілую, міцно люблю й міцно обіймаю тебе, моє серце, моя єдина й дорога.
Ще цілую. Твій.
303.
4 вересня. Київ. [1912 р.]
Дорога моя, серце моє! Сьогодні вже їду додому пароплавом, отже завтра буду вдома, але побачитися навряд чи вдасться завтра. Якщо 6-го буде гарна погода, без вітру й дощу, то постараюся вийти о 5½ годині. Якщо не вийде, то 7-го в той самий час. 8 і 9 свята, отже пропустимо, а з понеділка можна буде бачитися щодня, якщо погода дозволить.
Я почуваюся неважливо. Утомився, не сплю й до того ж кашляю. Після кількох візитів проф. Яновського й різних аналізів я переконався, що нічого серйозного в мене немає. Потрібні тільки час і терпіння, а надія на видужання є. Розповім усе докладно, а тепер пишу лише кілька слів, щоб ти не хвилювалася.
Цілую тебе міцно, моя кохана. До побачення.
Твій.
304.
17 вересня 1912. [Чернігів.]
Серце моє! Знову я засів удома, знову почуваюся так, що краще деякий час зовсім не виходити або виходити на коротко, аби не забувати зовнішнього повітря. Цілий тиждень після нашого побачення я хворів і не можу сказати, що мені зараз краще, але мусить же стати краще, лікар запевняє й особливо покладає надії на підшкірні уколи, які тепер мені роблять. А я як згадаю, що ти, певно, не раз виходила, чекала марно й хвилювалася, то ще гірше стає на душі. Потерпи, моє серденько, ще кілька днів, я одужаю і тоді все піде добре. Думаю, треба обождати днів 10. Давай домовимося зустрітися 27-го, о 5½ годині, тільки не на попередньому місці (далеко), а десь ближче. Наприклад, біля входу до Воскресенської церкви, тільки не з боку народного дому, а біля головного входу, з іншої вулиці (забув, як вона називається, у цю вулицю впирається Реміснича). Отже, до побачення, моя голубонько. Якщо з якоїсь причини не вийде 27-го, то 28-го і т. д.
Цілую тебе міцно, люблю й обіймаю. Потерпи.
Твій.
305.
[ІХ 1912 р.]