Цілую тебе
міцно, міцно (
2.ІІІ 1912. [Капрі.]
Твій.
Дорогий мій Шурочку! Листа №21 (від 22 лют.) отримав, а обіцяної мірки твоїх грудей у ньому не знайшов, певно ти думала вкласти — та й не вклала. Пришли обов’язково й не забудь написати про колір блузки. Можеш навіть кілька кольорів зазначити або накласти заборону на деякі,
тоді мені легше буде вибрати.
Ти мене сваритимеш, рідна, але я не можу нічого приховувати від тебе. Мені не пощастило: застудився, пройняв мене десь навскісний вітер, і я пролежав кілька днів у ліжку, а тепер хоч і виходжу вже на повітря, та ще ні на що не придатний, страшенно втомлююсь, схуд і ледве тримаюсь на ногах. Не тривожся тільки, моя дорога, адже я вже одужав, почав працювати й сьогодні навіть закінчив оповідання13-'. Залишилось мені прожити тут недовго, до 20-го, і я вирішив удень нічого не робити, а поправлятися, гуляючи й гріючись на сонечку. Працюватиму тільки вечорами. Я вже писав тобі про план своєї поїздки морем. Повторюватися не буду, бо сподіваюся, що ти отримала попереднього листа. Додам лише одне: останнього твого листа слід подати на пошту не пізніше 12 березня, щоб я міг його отримати. Лист іде 6 днів, але бувають і затримки, на які я додаю ще 2 дні. Якщо надішлеш пізніше, то лист може потрапити не туди, куди слід, бо всю кореспонденцію, яка надійде після мого виїзду звідси, будуть пересилати до Чернігова, і вона дійде раніше, ніж я приїду. Ще краще, якщо ти надішлеш останнього листа 11 березня — тоді я напевно його отримаю. В останньому листі обов’язково зазнач, що він останній. На супутника я не розраховую, поїду, мабуть, сам. Усі мої знайомі, що приїздили на Капрі, уже роз’їхалися, і я тепер насолоджуюся самотою, наскільки це, звісно, можливо за наявності місцевих знайомих.
Так прикро! Учора тут у найкращому готелі був костюмований бал, на якому, кажуть, була сила-силенна публіки й чудові туалети, та я не міг піти через кляте нездужання. Єдина втіха, що світить і гріє сонце, справжня весна, виноград уже розпускається й острів тепер дуже гарний, бо квітнуть персики й абрикоси. Дерева стоять, мов коралові гілки.
Отже, моє серце, скоро побачимось. Правда, це "скоро" не так уже й скоро настане, а все ж я ближче до тебе. Я дуже скучив без тебе, мені ця розлука здалася вічністю. Так хочу тебе цілувати й пестити, моя світла любов. Поки що цілую тільки в листі.
Не забувай мене. Пиши, голубко моя.
Твій.
289.
6.ІІІ 1912. Capri.
Не знаю, чи вдасться мій розрахунок, моя мила, дорога Шурочко, але мені дуже хотілося б, щоб ти отримала цього листа 13-го, у день свого народження. Мені так хочеться цього дня гаряче пригорнути тебе до серця і поцілувати таким поцілунком, яким передається вся сила почуття, вся моя любов і безмежна, ніжна вдячність за дароване мені щастя. Цей день — моє свято, він дорогий мені як щось символічне. Мені здається, що ти народилася для того, щоб наші душі могли зустрітися на нашому земному шляху й злитися в одному великому почутті, найпрекраснішому й світлому, в коханні, сильнішого за яке немає нічого на світі.
Цілую тебе, голубко моя, моє яскраве сонечко, моя добра й ніжна подруго, поезіє мого життя. Я знаю, ти сьогодні відповіси мені таким же чистим, таким же щирим поцілунком. І якщо наші побажання мають бодай якесь значення, бажаю, щоб цей день ми ніколи більше не святкували нарізно, а завжди разом. Постарайся бути сьогодні веселою й сповненою надій, я в цей день ще більше думатиму про тебе, житиму тільки тобою й нашим щастям, пам’ятай про це.
Сумно мені, що скоро вже не отримуватиму твоїх листів, але ж я наближаюся до тебе, і це змінює смуток радістю. Звичайно, я весь час у дорозі писатиму тобі — напишу з Одеси і з Києва (якщо вдасться) і домовлюся про нашу зустріч. Тепер ще рано говорити про це, точно не можу визначити дня приїзду; знаю лише, що це має бути між 6 — 8 квітня. Ймовірно, дороги до того часу підсохнуть, і ми не зазнаємо особливих незручностей.
Як же ти поживаєш, моя дорога? Втім, марно ставити якісь запитання, ти ж уже не встигнеш відповісти на них. Я вже писав тобі, що останнього твого листа слід кинути в поштову скриньку не пізніше 11, у крайньому разі 12 березня, бо я 20-го виїду звідси. В останньому листі познач, що він останній.
Я, моя дитино, здоровий, одужав, навіть не кашляю й увесь час гуляю, але знову не сам (доля мене переслідує!). Познайомився випадково з одним українцем-мільйонером, який провів зиму в Єгипті, а тепер переїхав на Капрі. Хороша людина, освічений, але не вміє стримувати своїх почуттів до мене й набридає тим, що щодня приходить і просить гуляти з ним. А я, за своїм "неспротивом злу", не протестую й ходжу удвох, хоча наодинці це робити корисніше. Біда, що погода непостійна: то дощ, то вітер, то неймовірна спека, і не знаєш, як одягатися. Ну, до наступного листа. Люблю тебе, Шурочко, так сильно люблю, що й сказати не вмію.
Цілую міцно.
11.ІІІ 1912. Capri. 290.
Не думай, моя дорога, що якщо я нечасто пишу, то це означає, що я менше люблю тебе. Ти ж по собі знаєш, що це не так. Останнім часом справді не так часто писав, а все тому, що хворів. Щойно трохи одужав, як знову застудився, — де й як — не знаю. Знову довелося лягти в ліжко: напади астми, кашель і підвищена температура. Учора встав з ліжка, але ще не виходжу, дуже слабкий і знесилений. Та мені вже краще, треба тільки берегтися, аби не пропустити ще пароплав (23 березня), інакше доведеться або знову відкласти виїзд, або їхати залізницею. Але я обіцяю тобі швидко одужати, бо лікуюся всіма можливими засобами. Прикро, що не можу гуляти: увесь час стоїть похмура й вітряна погода, холодна вночі. Гадаю, що на сонці швидко б одужав. Проте досить уже про своє здоров’я, це може набриднути тобі так само, як і мені,
Звісно, мене розважають: увесь час приходять гості й сидять іноді надто довго, чим утомлюють. У самотності краще проводжу час: читаю Ібаньєса131 і журнали. Сьогодні отримав твого листа від 3/ІІІ (№ 22)— і він приніс мені велику радість, хоч у ньому й чимало докорів, до того ж несправедливих. Як тобі могла спасти на думку така думка: "видно розлюбити мене думає". А я тільки й думаю, і сподіваюся, і живу нашою зустріччю. Скоро вже перестану отримувати твої листи, останнього ти опустиш, як ми домовилися, 11 березня. Вранці 20-го я вже виїду звідси до Неаполя. Повторюю на всяк випадок, якщо попередні листи загубилися. До речі, отримала чи ні листа до 13-го, до твого дня народження? Ще раз міцно цілую тебе на згадку про цей день. Ось пишу цього листа й думаю: що подумає про мене Шурочка, адже лист такий безладний і нецікавий: у мене зараз після хініну в голові шумить і всі думки кудись розбіглися. А якщо не надішлю сьогодні, милий Шурок знову дорікатиме мені в чомусь недоброму. Хай уже краще буде й блідий, але своєчасний. Я тобі, голубко, писатиму з дороги, де тільки буде можливість кинути листа. А ти не хвилюйся за мене й усе ж люби мене бодай трохи — я так хочу бути коханим на відплату за своє почуття.
Цілую тебе, серце моє. ( ) Твій.
14.ІІІ 1912. Capri
Вітаю тебе, моя голубко, з іменинами. Цілую, обіймаю й люблю так само гаряче, як і завжди. Якби я міг, я подарував би тобі сьогодні єдине, достойне тебе, — мою любов, але ж ти вже її маєш. Відкладаю іменинні поцілунки до зустрічі з тобою, можливо швидшої, ніж ти очікуєш.
Можливо, що я не зможу поїхати морем. Турки замінували Дарданелли та так невдало, що міни вибухають і загрожують небезпекою судам, які проходять. Щодня навіть очікують, що Дарданелли будуть закриті, і тоді нічого й думати про морський шлях. Біля Смірни, куди має зайти наш пароплав, стоїть італійська ескадра, і будь-якої миті може розпочатися бомбардування міста, а потрапити під військовий вогонь у мене немає особливого бажання, хоча це й було б цікаво. Виїду звідси у призначений раніше термін, але попередньо добре розпитаю в Неаполі в пароплавній конторі й, у разі якихось ускладнень, поїду залізницею. Дуже не хочеться цього, бо шлях виснажливий, але тоді приїду додому раніше, ймовірно до 1 квітня, і ми побачимося швидше. З дороги все напишу докладно, і ти знатимеш і про мої плани, і про день нашої першої зустрічі. Чекаю з нетерпінням твого листа з міркою грудей, яку ти забула вкласти до листа.
Почуваюся непогано, хоч добрим здоров’ям похвалитися не можу. Березень тут був досі невдалий, і я двічі застуджувався. Зараз стоїть літня погода, спека, усе квітне. Абрикоси, персики й черешні вже відцвіли, квітів така сила, що острів пахне, як кадильниця. Цвітуть буквально всі наші літні квіти й багато таких, яких у нас немає. Я байдикую (читання не вважаю працею), гуляю й засмагаю. Але це ж мої останні дні на Капрі, і я намагаюся заспокоїти цим непевну совість. У сутності, треба працювати, весь час працювати, життя коротке, а зроблено мало. Дуже шкода, що ти вже не можеш відповідати на мої запитання, а мені якраз хочеться багато їх тобі поставити. Відкладемо до зустрічі, якої я чекаю з відомим тобі хвилюванням, навіть з трепетом. Відчути смак твого поцілунку, міцно тебе обійняти й завмерти, почути улюблений голос.
До побачення, моє серце, як гарно звучить це слово! Люблю тебе.
Цілую гаряче, моє серце. Твій.
292.
17.ІІІ 1912. [Капрі.]
Твого останнього листа, дорогий мій Шурочку, я вже отримав і пишу тобі теж останнього листа з Капрі. Завтра виїжджаю до Неаполя, де пробуду день або два, і виїжджаю залізницею додому, зупиняючись у Відні, Львові та Києві. Якщо встигну, напишу ще з Неаполя, якщо ж ні — не гнівайся на мене. З Відня обов’язково напишу, зі Львова теж, а може, і з Києва. Попередь свою подругу, що буде посилка з Києва, хай вона знає, що це для тебе. Так само й щодо листів: вона звикла до закордонних, а наприкінці мого шляху, може бути, й з Києва. Не хвилюйся за мене, моя голубко, я вже почуваю себе краще й, щоб не втомлюватися, всю дорогу їхатиму другим класом. Дорого це коштуватиме, але що ж поробиш.
Не знаю, чи випустить мене завтра з Капрі погода.