Весілля відбувалося в кафé, було так тісно й душно, що я ледве витримав. На колінах у мене сиділа своєю половинкою якась дівчина, що упадала за мною, і ми весело пліткували та пригощалися. Смішно було, коли вона заспокоювала мене, сором’язливого від такої близької сусідності: "не турбуйтеся, адже це мої плечі, а це моя нога", і, щоб їй зручніше було сидіти, клала свою руку мені на коліно. І все це з такою сільською простотою, що я змирився й охоче відповідав на її запитання, чи подобається мені її ім’я (Олімпія) і чи подобається вона мені. Танцювали тарантелу, до якої зовсім не пасують європейські костюми, пили вино й по вісімнадцять разів поспіль солісти хрипкими голосами співали одну й ту ж пісню. Було незручно й спекотно.
Не встиг дописати листа, як отримав твого від 28-го, а зданого на пошту 30-го. Чому ти завжди здаєш листи на день-два пізніше? Я це помічав. А все ж трохи заспокоївся. Неприємно тільки, що ти худнеш, ти знаєш, як я хочу застати тебе повненькою та здоровою. Твій знайомий і правий, і неправий. Він, певно, мав на увазі північну Італію. На півдні тепліше й зеленіше. Деякі дерева справді голі взимку (до початку березня), але їх тут так мало, що їх просто не помічаєш. Усе інше зеленіє, як улітку. Взимку цвіли лимони, апельсини несполі (не знаю, як це по-російськи), зараз відцвітає мигдаль. Це все фруктові, а дикі (наприклад, мімози) цвіли й цвітуть уже три місяці.
Я, моє серце, цілком здоровий, почуваюся добре. Тільки роботи багато. Думаю приїхати або на Великдень (якщо буде тепло), або на початку квітня. Ну, будь здорова, моя люба голубко, люблю тебе незалежно від того, чи ти похорошіла, чи, може, схудла.
Цілую міцно й гаряче.
Пиши.
Твій.
285.
9.ІІ 1912. [Капрі.]
Дорогий мій Шурочку, дай губки, цілую тебе гаряче й солодко. Поцілуй і ти мене, якщо ще не розучилася цілувати. Сьогодні отримав твого 17-го листа, написаного 2-го й надісланого знову на 2 дні пізніше, тобто 4-го (штемпель пошти). Як же минула твоя масниця? Я веселився, як умів. Тут тижнів зо три по вулицях ходили маски: леви, лицарі та інші, а останні два дні вечорами на площі влаштовували великі маскаради. Було масок не менш ніж двісті. Човни з рибалками й лампами, на яких рибалки тризубцями ловили рибу, китайці, негри, англійські лорди, чоловіки, переодягнені жінками, букети, городи, риби, птахи та інше — не перелічити.
Уся площа перетворилася на одну велику залу, на величезний маскарад під відкритим небом. Крик, гамір, веселощі й тарантела. Усюди стукотять кастаньєти й дерев’яні черевики, горять вогні, море ритмічно шумить, зорі тремтять на весняному небі — і всім радісно й добре. Я кутнув. Зайшов з компанією в кафé і випив величезний кухоль справжнього мюнхенського пива, а потім пішов у синематограф. Ось як я кутнув. Так!
Ще були в нас млинці з гостями ( )
Приїхав Якубович — і я пустився берега.
Щодня здійснюємо великі прогулянки (після обіду, від 2-ї до 6-ї години), плаваємо морем, оглядаємо гроти, їздили в Анакапрі, дивилися тарантелу, а сьогодні вирушили під вітрилом у море, у напрямку Африки, піднявся вітер і ми довго не могли причалити до берега, і я, здається, застудив зуби. Загалом він мене стомив, але, відверто кажучи, я радий прогулянкам, навіть вимушеним, бо стоїть дивовижно чудова весняна погода.
Часом здається, що вже літо, і Якубович тільки сміється, коли його переконуєш, що ще зима. І, справді, це слово тут звучить комічно.
Учора ввечері моя кімната наповнилася людьми: Бунин читав свою повість "Суходол", яка буде надрукована в "Вестнике Европы"124. Дуже гарно написаний твір, хоча філософія мені неприйнятна, і ми вчора довго, до 2-ї години ночі, сперечалися. Нанадили так, що цілу годину не міг позбутися тютюнового диму.
Але все це, погода, маскарад, Бунин, гроти й Якубович, — усе це лише більш-менш наркотичні засоби, якими я намагаюся притлумити тугу за тобою. Ніщо не може замінити мені тебе, а з тобою мені добре було б навіть у пеклі.
Кохана! Напиши нарешті, що ти хочеш доручити мені купити. Приймаю будь-які умови, напиши тільки. Хіба що ти доручиш щось занадто дороге — і в мене не вистачить грошей — тоді буде скандал! У будь-якому разі — напиши. Отже, подарунок — окремо. Що ж робити! Хай буде так, як ти хочеш, я вже звик усе робити так, як тобі подобається. Але чи все добре виходить у кінцевому результаті?
Голубко моя, не дратуйся, не злися. Усе це від перевтоми.
Характер у тебе чудовий, не наклепуй на себе, загалом я вважаю тебе прекрасною людиною, не оціненою іншими по заслугах.
Будь здорова, серце моє, люби мене бодай трохи, адже я тебе дуже люблю, Шурочко. Цілую міцно, дуже міцно.
Твій.
286.
10.ІІ 1912. Capri.
Дорогий Шурочку, добрий день, моя голубко. Щойно прочитав твого 19-го листа і якось легше стало на серці. Ніби поговорив з тобою. Марно ти тільки думаєш (на підставі, певно, моїх невдалих листів), що мною хтось захоплюється, що я подобаюся. Навряд чи це правда, принаймні я нікого в цьому не підозрюю. Ставляться до мене загалом добре, це правда, у цьому сенсі я вважаю себе дуже щасливим, бо люди все моє життя ставилися до мене краще, ніж я того вартий, і я здебільшого зустрічав добрих людей, а поганих — рідше.
Але з цього нічого не випливає, висновків на мою користь зробити не можна.
Почуваюся, люба, добре, не хворію, працюю. Заважають мені тільки. Якубович забрав у мене чимало часу. На свою біду я познайомив його з Горьким і потім сам пошкодував, бо Якуб[ович] вніс дисонанс у наше товариство своїм чорносотенством, і лише бентежив мене. Євреїв, на його думку, треба ще більше обмежити, різних сектантів приборкувати за допомогою поліції тощо. Було дико й ніяково слухати його, і мені було соромно й прикро за таке знайомство. Ну, та бог з ним! Виїхав — і слава богу. Іншого разу буду обережніший.
Ти, звісно, про це нікому не кажи, бо я писав про це й додому, але менше, ніж тобі.
Тепер з’явилася нова знайома, яка претендує на мій час і увагу, — симпатична панночка, моя давня знайома, дуже мила дівчина. Просто лихо! Думав, що, виїхавши так далеко від Чернігова, звільнюся від обов’язків перед знайомими й буду вільніший для роботи, а виходить іще гірше. Ти ніби насміхаєшся з мене, коли пишеш, що я багато зробив за зиму.
А тим часом я дуже мало написав, усього два невеликі оповідання й думаю закінчити третє125.
Для четвертого ж устиг тільки зібрати матеріал126. Це дуже мало, разюче мало, і я червонію, коли згадую про таку слабку продуктивність. Здається, у бюро ви отримуєте журнал "Современник". У І книзі надруковано переклад мого оповідання і вміщено рецензію на ІІ том моїх оповідань у російському перекладі127. Якщо тобі цікаво, поглянь. Це оповідання так сподобалося моїм господарям №, що вони обидва плакали і всім навперебій вихваляють мою річ. А мені соромно за неї, настільки поганий переклад Щ. Я вже, голубко, скоро збираюся додому. У середині березня виїду, найімовірніше. Хочу поїхати від Неаполя до Одеси пароплавом: зручніше, спокійніше й цікавіше, бо знову побуваю
у Сицилії, у Греції, на о. Криті, в Туреччині й навіть в Аравії, адже пароплав на дві доби заходить у Смірну, і я розраховую на два дні вирушити зі Смірни на верблюдах у пустелю з арабами. Звісно, морем довге подорожування, але дешевше й зручніше: не треба готелів і ресторанів, усе є й можна під час переїзду навіть писати. Голубко моя! У мене серце завмирає від радості, коли думаю, що скоро побачу тебе й поцілую. Адже я тебе так безтямно люблю! Чому ти не напишеш, що я повинен купити тобі, адже я згоден на все, аби тільки зробити тобі приємне. Напиши, серце моє. Бережи себе, видужуй і не нудьгуй. Пам’ятай, що я тебе люблю й постійно думаю про тебе. Ну, до побачення, у наступному листі.
Твій.
287.
25.ІІ 1912. [Капрі.]
Моя мила й дорога! Відповідаю тобі на твого листа № 20. Тільки сьогодні його отримав. Щоразу, коли з твого листа повіває коханням, тим милим ароматом, який властивий твоїй ніжній натурі, — я оживаю і ходжу такий веселий, що мене запитують, що сталося. А я мушу вигадувати якийсь дріб’язок і мені знову радісно, що є в мене така гарна таємниця. Звісно, я куплю тобі блузку, прошу тільки — визнач колір. Я зупинився б на білому, як на найбільш личному тобі, але, правду кажучи, не знаю, чи це сподобається, і краще буде, якщо ти сама скажеш, який колір вибрати. Дякую тобі, моя голубко, за твою дружню пропозицію, але грошей мені не надсилай. Я отримав звістку, що мені вишлють сто рублів авансом на один із моїх творів, який друкуватиметься в квітні. Власне, я заробив чимало, але мені ще не надсилають грошей, відмовляючись тим, що зараз не можуть вислати. Думав я виїхати звідси в середині березня, але виходить так, що виїду з Капрі 20-го, а з Неаполя пароплавом 23-го, значить, буду вдома не раніше 8 квітня. Якраз на Великдень буду в морі. Справа в тому, що через війну італійські пароплави не ходять через Туреччину, російські ходять раз на місяць і нерегулярно, а німецькі — двічі на місяць: у березні 1-го й 23-го. На перше березня я не встигну, лишається пароплав 23-го. Живу я непогано, здоровий, засмаглий, працюю, але мені заважають. Тут живе одна моя знайома панночка.
Пробула місяць на Капрі й не знала, що я тут. Нарешті розшукала мене, тепер заходить щодня, а я мушу гуляти з нею. Дуже мила, розумна дівчина. Незабаром, за три дні виїжджає, але приїхав сюди один мій земляк і знову вимагає моєї уваги. Просто біда, відбою немає від знайомих, такий тісний світ. За тиждень я думаю покинути всяку роботу (писатиму тільки вечорами) і віддати весь час спілкуванню з природою. Хочу набратися сил на сонечку, щоб ти була мною задоволена. Поправляйся й ти. Погода тут зараз гарна, тепла, весна. Втім і всю зиму була весна.
Повертаюся знову до блузки. Будь ласка, не забудь надіслати мірку і приблизно опиши, який би ти хотіла фасон, колір тощо. Думаю купити в Неаполі, в інших італійських містах я не буду, бо поїду морем, через інші краї. Втім, буду в Афінах, а там теж розкішні крамниці, і гречанки вміють гарно одягатися. Ну, будь здорова, моя мила Шурочко. До наступного листа. Поспішаю віднести його на пошту, твоїх листів я нікому не довіряю.