Ось уже добу дме сірокко, дощ, буря на морі, але, може, завтра вщухне. Я-то не боюся моря, та в бурю пароплави не пристають до острова, бо молу тут немає і судна зупиняються на рейді.
У сильну ж бурю неможливо спустити шлюпку, і буває так, що пароплав підходить до Капрі, а потім із усіма пасажирами повертається назад у Неаполь.
Жахливо тужу; знаючи, що вже не буду отримувати твоїх
листів. Так у невідомості й пробуду ще більше півмісяця.
Ти щасливіша, ти весь час будеш усе знати про мене.
Дуже хотів би застати тебе одужалою й повнішою,
але боюся, що свята зі своєю метушнею та клопотами втомлять
тебе. Бережи своє здоров’я, дорога. Чи чекаєш ти на мене з
таким самим нетерпінням, як я на тебе? Я дуже радію, що з зав-
трашнього дня почну наближатись до тебе, але останні дні,
по суті, найгірші, бо завжди охоплює нетер-
піння. Але все ж добре, що можу тепер писати: до поба-
чення! Цілую тебе, моя палко кохана Шурочко. Чи отримала
ти листа 20-го, на свої іменини? Ще й ще міцно
цілую й дуже люблю. Твій.
25.11! 912. Відень.
Зі святом, мій дорогий Шурочку! Цілую тебе міцно й бажаю всього найкращого, моя мила! Проводжу перший день Великодня в німецькій родині, при цьому з господинею дому, яка не розмовляє жодною іншою мовою, крім німецької, спілкуюся або мімікою, або за допомогою перекладача. Виходить дуже кумедно. Але це нам не заважає і навіть розважає. Якщо дозволить погода, поїдемо в околиці Відня і будемо розважатися. Я ще ніколи не проводив свят у такій обстановці. Завтра вранці виїду до Львова й, якщо встигну, напишу тобі. Але, можливо, це останній лист, тоді давай домовимося, де й коли зустрітися. Приїду додому близько 1 квітня, тобто або 29–31 березня, або 1–2 квітня. Швидше раніше. Давай зустрінемося третього (3 квітня), о 6½ години ( . . . .), а якщо нам не вдасться цього дня, то 4, 5, 6 і т. д., поки не зустрінемося, у той самий час, тобто о 6½-
З Києва я надішлю тобі посилку, попередь подругу. Вибач, що блузка буде в неможливому вигляді, пом’ята, бо доведеться провозити її в кишені через другий митний огляд. Через австрійську я вже перевіз у кишені. Ти її розгладиш, і все буде добре, якщо тільки сподобається. Купив я її в Неаполі, брав те, що тепер у моді. На жаль, вона дуже недорога, бо на дорогу не вистачило грошей. Надсилаю тобі ще брошку зі смарагдами — іменинний подарунок. Носи її з тим почуттям, з яким я купував її для тебе. Боюся тільки, що не сподобається, але вже такий у мене смак.
Їхалося мені добре (усю дорогу їду другим класом,
у поїзді, де є ресторан, їду з усіма зручностями й так
розкішно, як ніколи). З Неаполя аж до самого Відня просто
летів експресом, набагато швидше за наш кур’єр,
доїхав за 36 годин і без жодних пересадок, в одному вагоні.
Дива! Завдяки цьому не втомився, виспався і почуваюся
непогано. Тут так піклуються про мене, ніби я бог знає хто.
Взагалі балують мене люди, вже й не знаю за що. Ну, до поба-
чення, моє щастя, цілую тебе міцно. ( )
30 квітня. [1912 р., Черн.пв.]
Неприємна історія трапилася зі мною, мій дорогий Шурочку: зненацька схопив плеврит і ось уже три тижні не виходжу з кімнати, а спершу довелося навіть лежати в ліжку. Але найнеприємніше — це неможливість сповістити тебе. Це мене змучило більше, ніж хвороба. Я весь час думав про те, що ти хвилюєшся й страждаєш від невідомості. Тепер мені вже краще, але все ж виходити можна тільки в сонячну, гарну погоду. Думаю сьогодні кинути тобі цього листа, але впевненості, що кину, немає, бо надворі сьогодні сильний вітер.
Гадаю, що побачимось ми не раніше п’ятниці (4 травня), о 6½ години, на тому ж місці. Якщо з якоїсь причини не вдасться побачитися в п’ятницю, то наступного дня, в суботу, і так щодня, поки не побачимось. Цілую тебе, моя дорога голубко. Засумував страшенно, просто сил немає.
Твій.
2 травня.
Чортівськи не щастить! Два дні була така погода, що я не наважувався вийти вперше на повітря при сильному вітрі й тому лист лежав. Сьогодні теж холодно й сиро, але вітер менший і думаю ризикнути віднести листа на пошту. Голубко моя! Отже ми побачимось не в п’ятницю, а в понеділок 7 травня, о 6¾ години на тому ж місці. Роблю відстрочку тому, що не впевнений, чи своєчасно отримаєш цього листа. Цілую тебе, моє серце, люблю і дуже тужу. Хоч я й одужав, але ще не зовсім.
Твій.
Якщо не вдасться у понеділок, то у вівторок і так далі, до зустрічі.
295.
22.VI 912, с. Криворівня.
Мій дорогий, милий Шурочку! Цілую тебе безкінечно й палко, з тією ж силою, як і люблю. Щойно виїхавши з Чернігова, я відразу з болем у серці відчув, як важко мені розлучатися з тобою навіть на короткий час, і досі не можу змиритися з розлукою. Часом так гірко й самотньо, так не вистачає мені тебе і твоїх пестощів. Стримую себе, намагаюся умовити розумом, що інакше не можна було влаштуватися, а серце, наперекір усьому, стискається від туги й не погоджується з розумом. Наче знесилився без тебе й відчуваю, що в тобі черпав енергію, у твоєму почутті знаходив ту таємничу силу, що дає можливість жити й працювати. Цілую тебе хоч у листі, моє серце, моя єдина й дорога. Цілую і люблю тебе, мій друже.
Приїхав я на місце тільки вчора ввечері. Їхалося, як
завжди, досить погано: я не вмію спати в дорозі, і ось уже
тиждень, як я сплю не більше 4–5 годин на добу. Утомився, звичайно,
і невдоволений погодою. Особливо набридли дощі й холоди в
горах. Учора й сьогодні весь час ллє, а температура не
вище 6–7 градусів. Ще на початку, виїжджаючи з Чернігова,
було непогано, тепло й не дуже волого, так що у Львові я
із задоволенням ходив вулицями, робив покупки й відвідував
знайомих. А потім усе зіпсувалося, і день здається роком.
Навіть красою Карпат не можу милуватися: хмари закрили
гори, ялинові та смерекові ліси видаються похмурими, суворими
й непривітними. ( , )
Якби не холод і не дощі, я мав би краще самопочуття, зараз же головний біль і невдоволення. Звичайно, погода має поліпшитися, і все буде інакше, так що я зможу приступити до своєї роботи.
Поселився я в минулорічній квартирі, але в кімнаті було так свіжо, що довелося топити піч. Із знайомих майже нікого ще немає, і добре було б, якби ніхто не приїхав; боюся, що можуть заважати мені, а я хочу швидше зібрати матеріали і повернутися до тебе.
Я чомусь чекав, що застану тут твого листа, що ти зробиш мені сюрприз, а між тим пошта нічого не принесла. Я писатиму тобі частіше, ніж надсилатиму листи: доведеться їздити глухими місцями, де немає поштових відділень. У всякому разі раз на тиждень ти отримуватимеш від мене вісті.
Хотів би я побачити тебе зараз: чи гарно виглядаєш, чи не дуже втомилася. Зроби собі літній відпочинок і не працюй увечері. Боюся, що втома непомітно підкрадеться до тебе й зіпсує мені мою милу дитинку. Обіцяєш? Дуже прошу. Пиши мені про все. Моя адреса така (вона є в тебе): Австрія. Галичина. Oesterreich, Galizien. Jasenow Gorny. Ясенів-Горішній, с. Криворівня.
Цілую тебе, моя кохана Шурочко, обіймаю й люблю по-справжньому, у чому ти, звісно, часто сумніваєшся, як невірний Фома. А все-таки люблю. Не забувай мене.
Твій.
296.
27 VI 1912. Австрія. Галичина.
с. Ясенів-Горішній, Криворівня.
Дорога дитинко! Я був упевнений, що ти напишеш мені, не чекаючи від мене листа: адже моя адреса тобі відома ще з минулого року й знайти її було можливо. Тепер доведеться довго чекати вістей від моєї милої, дорогої Шурочки, яку я з кожним днем люблю все більше й більше. Пишу тобі другого листа й сподіваюся, що ти не сердишся, якщо цього разу листи не будуть такими частими. Дві перешкоди заважають писати частіше: 1) далеко йти на пошту (близько 3 верст), 2) я дуже зайнятий збиранням матеріалу, мені ніколи навіть газету почитати. Поспішаю, щоб швидше закінчити роботу й швидше побачити тебе, моя єдина.
Живеться мені добре, трохи напружено й нервово, але це дрібниці. Спочатку я погано спав, тепер уже сплю добре, мабуть утомлююсь після роботи. З самого ранку я вже вирушаю в гості до знайомих гуцулів або заводжу нові знайомства при кожній зручній нагоді: на дорозі, біля річки, в лісі тощо. Народ дуже говіркий, і моя записна книжка швидко наповнюється. Викликав сюди з далеких сіл двох давніх знайомих, які можуть бути мені корисними, а з неділі, тобто з 1 липня, почнуться мої виїзди верхи. Якщо пригадуєш, мені хочеться познайомитися зі своєрідною філософією гуцулів, з їхніми поглядами на життя й кохання. Уже тепер відчуваю під собою ґрунт, бо справджується те, що я припускав раніше як здогад. У вільні години вирушаю в гори або вздовж річки, щоб пізнати природу, і знову заношу свої враження в записник.
Ходжу сам. ( ) Знайомих поки що небагато, але й
ті, що є, претендують на моє товариство, та я не піддаюся: без церемоній заявляю всім, що приїхав сюди не для особистих розваг, а для роботи.
Погода поліпшилася. Дощі випадають рідше, тепло. А за гарної погоди і я почуваюся здоровим, маю чудовий апетит, і працездатність моя зростає. Зовнішній бік мого життя дуже одноманітний. Постійно обертаюсь у колі своїх спеціальних інтересів: усе цікаве, що дає поїздка, ти дізнаєшся з повісті, якщо вдасться її написати.
Як же ти живеш, моя кохана? Чи не втомлюєшся занадто? Чи гуляєш, купаєшся? Я хочу знати. А як я хочу бачити тебе й цілувати, моє серце. У ті небагато хвилин, коли я вільний, мої думки з тобою, голубко. Щовечора перед сном цілую тебе, щоранку — знову цілую.
І зараз теж цілую міцно-міцно. Люблю тебе.
Твій.
297.
3.VII 1912. Криворівня.
Голубко моя! Нарешті я отримав твого першого листа. Я так зрадів, так повеселішав, що й висловити не можу своєї радості. Дякую, моє серце. Щоразу, коли переживаю такі хвилини, для мене ще ясніше стає вся сила моєї любові — і, правду кажучи, я мимоволі усміхнувся, коли прочитав твої сумніви. Ні, моя кохана, ми вже не можемо сумніватися одне в одному, настільки тісно пов’язані наші серця, настільки близькі ми одне одному.
Дуже мене потішила звістка, що ти одужуєш. Ти знаєш, я завжди хотів бачити тебе повною, здоровою.