Нічого не нагадує осені,
грудня, що вже ось-ось наближається.
Діти грають у парках у літніх сукенках,
з голими ніжками.
Пані в самих літніх костюмах — усюди пожвавлення, сонце, зелень, квіти й квіти.
Навіть дивно. Уявляю, що буде ще південніше.
Вирішив я пробути сьогодні в Римі,
а завтра вранці виїду до Неаполя і звідти на Капрі, отже буду на місці 19-го ввечері.
Тут я зустрів знайомого професора університету, який працює у Ватиканських архівах,
і сьогодні весь день будемо разом.
Я здоровий, моя голубко, хоч і втомлений.
Але це неминуче буває при такій довгій дорозі.
На Капрі вже відпочину.
Зараз мене дуже дратує погане перо (пишу в кав’ярні),
а олівець забув у готелі.
Така дрібниця, а псує настрій, і лист вийде менш повним,
ніж міг би бути. Заспокойся, з Капрі напишу більше.
Не забувай мене, пиши про себе часто, моя голубко,
адже я дуже тужитиму без твоїх пестощів, без твоїх поцілунків, милих оченят.
Як ти себе почуваєш,
чи здорова, чим займаєшся, чи часто згадуєш мене?
Я дуже всім цікавлюся і хотів би отримувати
від тебе листи якнайчастіше.
Ні, рішуче не можу писати цим пером, гублю думку,
до того такий гамір довкола, штовханина,
що й уявити собі не можеш.
Цілую тебе, голубко моя, гаряче й обіймаю.
Пиши, не забувай мене. Твій.
Пиши, поки не повідомлю адресу:
Italia, Capri (presso Napoli). Ferma in posta.
M Coziubinschî.
Ще цілую. Твій.
270.
23.XI 1911. Capri, Villa Serafina.
Моя голубко! Дякую за перший лист, отриманий сьогодні. Я так зрадів, що навіть ожив, наче знову. Уже два дні, як я приїхав сюди, а не міг написати тобі, так мене затримували знайомі. Не міг вибрати вільної хвилини. Тобі дивно буде читати, що я зараз у країні, де вдень на сонці до 20 градусів тепла, де все зеленіє, цвітуть у дикому стані нарциси, а в садах і квітниках іриси, троянди та інші квіти. Зараз у мене в кімнаті розкішний літній букет.
Оселився я у Горького. Він не пустив мене в чужий дім. Відвели мені кімнату в одній із двох вілл, які вони займають. У мене чудовий куточок, красивий, чистий і навіть розкішно обставлений. Уся меблі біла, картини, порцеляна, три електричні лампи, окремий вхід, тераса, кімната на південь, і коли є сонце, воно весь день світить у мою кімнату. Переді мною завжди море, навіть коли лежу в ліжку або сиджу за столом. Тераса виходить у чудовий квітник. Обідаю й снідаю також у Горьких. Єдине незручність — у кімнаті немає печі й якщо не поставлять мені залізну піч або переносний камін, доведеться змінити житло. Учора подув тут сірокко, приніс грозу й дощ, і стало не зовсім привітно. Але це ненадовго. На повітрі +11°. Утішають, що в січні й лютому буде тепліше.
Тут живуть із письменників Бунин і ГаннеєзерІо, я вже познайомився з цими милими людьми. Крім того, тут мій приятель, український письменник111, про якого я тобі розповідав. Поки що все здається добрим, а тим часом почуваю себе зовсім неважливо.
Утомився з дороги й від постійного спілкування з людьми. Сплю погано й нерви не в порядку. Але скоро все ввійде в колію і я зможу виконати всі твої добрі поради. Вір, що я й сам найбільше прагну вести тихе, нормальне робоче життя. Звісно, все було б краще, якби ти була зі мною, але я вже втомився надіятися на це, чекати сонечка у своєму житті. Починаю вже сподіватися на повернення додому,
щоб знову хоч бачити тебе. Не сумуй, моя мила. Хіба ти не відчуваєш, що всі мої думки й серце — з тобою?
Пиши мені, голубко, поки так: Capri (presso Napoli) Villa Serafina.
Пробач за короткий і безладний лист. Скоро напишу. Цілую тебе й обіймаю гаряче. Люблю тебе. Пиши.
Твій.
271.
27.XI 1911. Capri (villa Serafina).
Добрий день, мила. Досі маю тільки один лист від тебе і вже починаю хвилюватися. Завжди далеко від тебе уява розігрується, і хоч відганяєш від себе сумні думки, а все ж таки мимоволі здається, що з тобою щось не гаразд. Пиши мені частіше, не бери прикладу з мене, бо поки я живу в дещо ненормальних умовах — вожусь зі своїм приятелем111 і не маю досить вільного часу. Сьогодні мій приятель виїжджає, і почнеться більш нормальне й більш спокійне життя. Поки ж я втомлений, мені не дали відпочити від утоми дорогою й від дорожніх вражень. Хоча загалом я здоровий. День починаю рано, вирушаємо зазвичай кудись на велику прогулянку, до години повертаємось на обід і о 2 ½ год — знову до вечора (7 год.) блукаємо островом. Вечеряю я в себе, тобто з Горьким, і вже ввесь вечір до 12 чи години ночі проводимо разом. Тут збирається дуже цікаве товариство, переважно літератори, і ведуться жваві суперечки й розмови. Але все ж найкращий час дня — прогулянки. Учора я був в Анакапрі, містечку в найвищій частині острова, і переживав враження весни. Багато фруктових дерев у цвіту, в траві безліч нарцисів і альпійських фіалок, сходять боби й квасоля, зеленіє пшениця, яку збиратимуть у березні, селяни обробляють городи й поля, засіваючи їх на зиму, сонечко гріє по-весняному, птахи співають і скрізь лунає первісна музика пастухів з Абруццо, які перед Різдвом славлять Христа. Єдине прикрощення — моє пальто, надто тепле для капрійського клімату, а шити літнє — не хочеться. Приймають мене тут більш ніж добре, всі говорять мені компліменти, захоплюються моїми працями, чим немало бентежать мене. Я не звик грати таку роль, мої співвітчизники ж не пестять мене такою увагою. А мені хочеться замкнутися в кімнаті, піти в себе й працювати.
Як ти поживаєш, моє щастя? Мені так хочеться бодай на хвилинку твого товариства, якого ніщо й ніхто замінити не може. Хочеться пригорнути тебе до серця ( ). До наступного листа, голубко. Люблю тебе. Не забувай твого.
272.
30.XI 1911. Capri, villa Serafina.
Дякую, мій єдиний Шурочку, за милий, теплий лист, що зігрів мені серце на чужині. Ти сама не помічаєш, скільки ніжності таїться в тобі, яка ти добра й благородна. Я це давно й добре знаю, а все ж таки мені приємно зайвий раз мати доказ цього. Не хвилюйся, серце, про мене. Я здоровий і починаю приходити до себе після дороги й першої втоми на Капрі. Кашель майже зовсім минув, тільки вранці кашляю, але це мені не докучає, я навіть не помічаю. Лікарі, хоча їх багато на Капрі, поки що мені не потрібні й, будемо сподіватися, не знадобляться зовсім. А якби й знадобилися, то я живу в такій обстановці, серед людей, які люблять мене, що потурбуватися про мене буде кому. Тебе цікавить моє пальто — знай же, що воно тепле й легке, усе на шовковій підкладці й на шовковій ваті, матеріал теж легкий і теплий. Боюся тільки, що не доведеться мені носити його тут, бо навіть у найхолодніші дні не буває на Капрі денних морозів. Рідко вранці температура в січні падає до −1°, але до 8-ї години ранку вже тепло, а вдень 15—16 градусів тепла. Навпаки, я засмучений, що не взяв із собою літнього пальта. Щоб покінчити з прозою, повторю, що кімната в мене чудова, сонячна, з терасою, з квітниками перед нею і краєвидом на море й гори, одним із найгарніших на острові. Годують мене чудово. Учора привезли для мене з Неаполя керосинову пічку без запаху, дуже вишукану, мов іграшку, яка дає мені змогу підвищувати температуру в кімнаті будь-якої миті до 15—17 градусів. Узагалі ж тут тепло, скоро будемо мати молоду картоплю, артишоки й інші городні овочі, достигають деякі фрукти. Цілу зиму тут на відкритому місці цвітуть квіти.
Досі я вів життя, яке мене не задовольняє, гуляв, розважався, весь час був серед людей, але з завтрашнього дня переходжу на робочий режим. Твій сон у руку. Так, вельмишановна пані, у Вас є суперниця. Блондинка вона чи брюнетка — вирішуйте самі, але суперниця безсумнівна: це m-lle Література, ревнива й пристрасна особа. Але ми зуміємо помирити її з Вами й житимемо разом у любові та злагоді. Чи не так?
Ти нагадуєш мені про якісь неприємні, на твою думку, хвилини під час наших побачень, а я забув про них. Пам’ятаю тільки хороше, приємне, пам’ятаю лише твій дорогий для мене образ, твої пестощі й доброту. І цим живу. Думкою цілую тебе й зігрітим любов’ю серцем обіймаю тебе, мою світлу радість. Не лякають мене передбачення про твоє заміжжя. Коли любиш добре й беззастережно — нічого не страшно. Від першого ж дня нашої розлуки чекаю нашої зустрічі, твоїх пестощів, твого погляду й слів. Що значить любити! Велика сила.
Як же ти виглядатимеш у нових кофточках? Цікаво. Боюся, що я втомив тебе словами кохання, іншим разом буду стриманішим, скупішим і тим спокутую свої гріхи. Цілую твої ручки, цілую губи й очі. Не забувай.
Твій.
4.XII 1911. Capri, villa Serafina.
Дорога дитино! Я думав, що ти частіше писатимеш мені, а тим часом частіше пишу я. Утім, не будемо рахуватися, я тільки просив би тебе не забувати мене. Дуже вже тужно мені без тебе, особливо загострюється відчуття туги під вечір, у години наших побачень. Мені весь час здається, що я маю йти до тебе, думаю про нашу зустріч — і раптом усі ці мрії розпливаються — і я самотній, страшно самотній тоді буваю.
Правда, мене відволікають від подібних думок, відволікають часом до утоми. Не можу зрозуміти, чому моя особа викликає такий інтерес у Горького і взагалі в місцевої публіки, але це факт, від якого часом я буквально страждаю. Ти знаєш, я не люблю викликати велику увагу до себе, це мене сковує — і бути в центрі цілого товариства дуже незручно й утомливо. Відносною свободою користуюся тільки до 1-ї години дня, тобто до обіду, а потім починається. Після обіду мене захоплюють у кабінет — де час минає в безкінечних розмовах до вечері (7 год.), а потім збирається літературна компанія, читають твори, щойно написані, обговорюють і знову розмови тривають до 1-ї години ночі. Таким чином, я 12 годин на добу серед людей, серед хмар диму, збудження й без руху. Це не добре для мене, відчуваю, що ти лаєш мене, лаю себе й я. Але заспокойся: сьогодні я почав писати і тепер маю привід ухилятися від бесід, чим і думаю скористатися.