Ясенів Горішний, Криворівня. Волод. Гнатюкові — для мене.
До речі: чи не могла б ти дати зручнішу адресу для листів до тебе? Може, знову через подругу? Напиши про це й повідом. Отже, з ділом покінчено. Тепер про себе. Почуваюся порівняно добре. Одужав. Звісно, дорога втомить мене (сьогодні ввечері виїду), а на місці чекає робота. Та все ж мені значно краще. Хоч я й дуже страждав морально, так довго не отримуючи листів від тебе, проте місячне перебування в Криму, південне сонце, яким я користувався за кожної нагоди, оздоровило мене.
Як ти? Це набагато цікавіше. Мученицьки чекаю твоїх листів, у яких ти маєш описати мені все, що з тобою було від дня нашої зустрічі. Я проводив час дуже одноманітно, більше лежав на березі моря, купаючись у сонячних променях. Знайомств не завів, нічого особливо цікавого, небаченого не спостерігав — словом, життя було безбарвне, зате шкіра моя зробилася кольоровою.
Не думай, що я бурчу. Ні, я не з тих, хто вічно всім незадоволений, навпаки — я всюди й завжди зі всього збираю найпрекрасніше й найцікавіше, і якби зазирнути в мою душу, то навіть безбарвне життя, певно, відклало в ній багато цікавого, що колись, з нагоди, несподівано спливе.
Голубко моя! Пиши. Напиши також, що тобі купити, бо від подарунка, зробленого мені тобою, залишиться багато грошей. Обов’язково напиши. Зараз пишу тобі в неможливо поганій обстановці: у кав’ярні, на вулиці. Візники тріщать, люди галасують, вітер несе купи пилу й диму від асфальту. Погано міркую. З Криворівні напишу більше, а тепер тільки цілую й обіймаю тебе, серце мого серця. Будь здорова й не нудьгуй. Люби мене, не забувай.
Твій.
261.
11 липня 1911. Криворівня. Австрія. Галичина. Ясенів Горішній. Криворівня. Волод. Гнатюкові для .....
Дорога моя! Дякую за твої листи (2). Я відпочив душею, коли дізнався, що ти здорова, почув дороге для мене "люблю".
Дуже радий, що ти взяла відпустку влітку, відпочинеш, поїздиш Волгою, матимеш враження. Бажаю тобі, серце моє, повного успіху й задоволення.
Пиши мені частіше, хоча востаннє не пізніше 23 липня, бо 31 або 1-го я виїду звідси й неприємно було б, якби твого листа переслали мені до Чернігова.
Почуваюся добре, хоча від самого виїзду з Криму не спав жодної ночі добре. Учора першу ніч заснув і, мабуть, уже буду спати. Я вже встиг зробити одну невелику подорож звідси, їздив на 2 дні в гори, у далекий, глухий закуток гір. Завтра беру верхового коня й провідника-гуцула й їду на 3 дні на вершини гір, де немає доріг, а тільки гірські стежки, доступні небагатьом. Хочу побачити життя гуцулів-номадів, які проводять усе літо на гірських пасовищах зі своєю худобою і не сходять у долини аж до глибокої зими. Загалом треба сказати тобі, що це край первісний, дикий, з дикою величною природою, з язичницьким народом, який живе особливим, оригінальним життям. Хочу вивезти звідси якусь тему, а для цього треба попрацювати. На жаль, я буду позбавлений можливості через виїзди в глушину писати тобі так часто, як би цього хотілося мені.
Улаштувався я чудово: маю прекрасну, спокійну й чисту кімнату, годують мене знайомі й годують добре. Тут багато знайомих: проф. Грушевський, Франко та інші літератори. Проте бачимося рідко, бо зайнятий справою.
Голубко моя! Напиши мені обов’язково, що купити тобі на решту грошей. Годинник я вже купив, найкращий, коштував 35 руб., отже твоїх залишилося 15. Крім того, напиши, що мені купити тобі в подарунок. Хоч про це зазвичай не питають, але між нами така відвертість доречна — ти тільки полегшила б мені вибір.
Бережи своє здоров’я, мила моя Шурочко, гаряче кохана дитино! Ти приїдеш, мабуть, 10—11 серпня, отже, на 2—3 дні пізніше за мене.
Чекаю твоїх листів, боюся тільки, що дорога забере в тебе багато часу, й я довго не буду отримувати від тебе вістей.
Цілую тебе, серце моє, й притискаю до грудей. Люблю тебе міцно, живу тобою і ще безкінечно цілую. Не забувай твого.
262.
14 липня 1911. Криворівня.
Дякую тобі, мила моя, за листи. Я отримав їх три, усі ще з Чернігова. Марно ти нарікаєш на свої листи, вважаючи їх сухими. Вони приносять мені таку глибоку радість, так оживляють мене. Між рядками я читаю в них усю ніжність твоєї душі, усе те прекрасне, що ти не висловлюєш навіть словом. Пиши мені. З сумом думаю, що я отримаю їх небагато, адже останній ти напишеш не пізніше 23-го, бо близько 1-го я виїду звідси й пробуду днів 2 у Львові, а дорога забере решту часу, до кінця відпустки.
Я вже попередив Миколу Миколайовича про свій вихід зі служби й буду в бюро не більш як 3—4 дні тільки для того, щоб здати справи. Від кого ти чула, що я взимку збираюся на Капрі? Я ще не вирішив, хоча якщо взимку мені буде зле, доведеться поїхати туди на 2 найхолодніші місяці. Утім, усе це ще в проєкті й нічого певного немає. За півгодини виїжджаю на 3—4 дні в гори верхи. Доведеться ночувати біля вогнища, харчуватися убогою їжею гірських пастухів, жити серед отар і напівдиких пастухів. Передчуваю всю принадність первісного стану. Якби тільки вдалося мені зібрати матеріал! А буду я в дуже диких місцях, де все оригінальне, особлива флора, холодне гірське повітря, на вершинах сніг і примітивне існування. Доведеться перепливати вбрід річки та гірські потоки, блукати ледь помітними стежками, доступними тільки гуцульському коневі.
Не турбуйся, я не перевтомлюся, я пам’ятаю твої настанови й побажання. Повернувшись, відпочину кілька днів і знову поїду з цивілізованого краю. Почуваюся добре, відчуваю сили ризикнути на таку подорож. Загалом тут так дбають про мене, що мені навіть ніяково, ніби спорт зробили собі люди для того, щоб доставляти мені всілякі зручності й радощі. А я охоче все це замінив би на один погляд твоїх очей, на одну твою усмішку, одне твоє слово. Ніщо у світі не дає мені більшої радості, ніж твоя ласка, твоя любов, моя дорога, кохана, хороша моя! Якби я міг обійняти тебе зараз — усе, здається, віддав би за це.
Пиши мені. Не можу більше сьогодні писати, кінь стоїть осідланий і чекає на мене. Повернувшись, зараз же напишу тобі, а поки цілую міцно, як люблю, пещу й обіймаю. Серце моє, люблю тебе. Будь здорова, бережи себе, одужуй і не забувай твого...
263.
10 липня 1911. Криворівня.
Дорога моя! Шурочку мій милий!
Щойно повернувся з поїздки в гори й застав твого першого листа з Рибінська. Дякую, моя голубко, цілую тебе й ще дякую, моє сонечко: дуже вже зрадував він мене в нашій розлуці.
Їздилося мені дуже добре. Провів я в горах 5 днів, стомився, але задоволений і почуваюся непогано. Поїхав я в село Голіви, цікаве тим, що в ньому закінчується дорога, мов на краю світу. Звідси можна їхати тільки верхи, гірськими й лісовими стежками, іноді з ризиком для життя. Але мій кінь-гуцул дивував мене своєю відвагою й спритністю: він сходив у такі прірви, злізав на такі скелі, що я потім, озирнувшись, не хотів вірити, що був там. А кінь ступає, як балерина, легко й граційно, не керований мною, а керуючи мною.
Багато я бачив. У селі потрапив на оригінальний обряд. Уночі померла десь бабуся — і ось з далеких хат (тут хата від хати на кілька верст) зійшлися люди. На лаві під стіною лежить небіжчиця, горять перед нею свічки, а в хаті поставлені лавки, як у театрі, й на них сидить безліч людей. Тут же, біля покійниці в сінях, зібралася повеселитися молодь. І яких тільки забав не було! Сміх лунав безупинно, жарти, поцілунки, крик, а покійниця сумно зімкнула вуста, і тремтять похоронним блиском свічки. І так усю ніч. Такий сильний контраст, що я й наступної ночі не міг заснути під враженням сцени.
Наступного дня я поїхав на "полонину". Не злазив із коня весь день і половину ночі, нарешті добрався до гірських пасовищ, де гуцули проводять літо зі своїми стадами. Коли піднімався на вершину гори, гори обступали мене довкола, мов розбурхане море з гігантськими хвилями. На Чорногорі — сніг. Літо, сонце, а мене обійняв такий різкий холод, що довелося надягати кожух, яким мене спорядили в дорогу. Тут усе первісне: люди, худоба, пасовища, звичаї. Довелося жити кукурудзяним хлібом, молоком, бринзою, як і пастухи. Не буду описувати тобі своїх вражень, їх надто багато для листа. Скажу тільки, що я задоволений і збираюся ще через кілька днів, після відпочинку, в гори. Хочу зібрати матеріал. Не думай тільки, що я забуваю твої поради. Не перевтомлююся, не працюю, живу враженнями і дещо записую в книжку.
Усе ж таки — це канікули, відпочинок, а робота чекає вдома.
Загалом я маю дуже добрі умови для відпочинку й для спостережень. Усі дбають про мої зручності, всі наперебій намагаються доставити мені радість. А я мрію швидше побачити тебе. Як не цікаво тут, як би добре мені не було серед дивної природи — я не можу позбутися туги за тобою, мені хочеться твоїх обіймів, твоїх очей, твого голосу. Коли ти повернешся? Добре було б побачитися нам у день твого приїзду. Не вдалося б зустрітися вранці до обіду, як ти гадаєш? Напиши. А тим часом, одужуй, відпочивай і веселися. Я дуже хотів би, щоб тобі було добре, щоб ти була задоволена. Не забудь написати, що тобі купити, інакше мені доведеться везти твої гроші назад. Цілую тебе, сонечко моє, моя північна квіточко. Люблю. Якщо часто не зможу писати, не сердься: я мушу виїжджати в гори.
22 липня 1911. Криворівня.
Дорогий Шурочку! Ось яка ситуація! Пишу тобі, а не знаю, коли піде лист. Уже п’ятий день безперервно йдуть дощі, день і ніч, гірська річка Черемош, за якою я живу, розлилася, вирує і немає сміливця, хто наважився б перебратися на інший бік. Перед моїм приїздом сюди було повінь, річка знесла всі мости й переправи, і ми весь час переправлялися через річку на маленьких плотах, іноді ризикуючи життям. Тепер ми відрізані від пошти, від крамниць, від усього світу. Добре, що встигли запастися провізією, інакше нам загрожував би голод. Можливо, що на пошті лежить лист від тебе, але я не впевнений, що отримаю його завтра, післязавтра. Утім, зараз хмари розриваються, дощ припиняється на 5—10 хвилин, а це добрий знак.