А, крім того, в голові й у серці в мене цілий скарб. Недобре бути письменником. Увесь час відчуваєш якісь обов’язки, увесь час маєш широко відкриті очі для спостережень, увесь час натягуєш струни серця й налаштовуєш їх на мелодії природи. І все тобі мало, весь час здаєшся собі бідним, недостатньо тонким, лінивим, недбалим — вічно невдоволеним собою. Хотілося б увесь світ обійняти й укласти в серце, зібрати всі барви й усі промені, накопичити матеріал для роботи, а водночас із сумом відчуваєш, що ти поганий апарат, недосконалий і не можеш виконати свого завдання. Пишу тобі всі свої потаємні думки й почуття, бо знаю, що тільки з тобою можу поділитися своїми радощами й горем, що ти зрозумієш мене.
Будь здорова, моя голубко. Цілую тебе й обіймаю міцно та тужу за тобою, моє серце.
Твій.
245.
18.VII 1910. [Капрі.]
Мила моя Шурочко! Сьогодні отримав два твої останні листи від 12 і 13-го. Так сумно! Цілий місяць не матиму твоїх милих листів, не знатиму, що з тобою, як ти поживаєш, чи здорова ти. Адже це справжня мука, я не можу уявити, як перенесу цю невідомість, але ради немає. Короткі зупинки в різних містах не дадуть мені змоги вказати тобі адресу, за якою я міг би отримати твого листа. Найімовірніше, листи губилися б, а це ні тобі, ні мені не принесло б радості. Я вирішив ще раз поблукати Італією, до Парижа не їхати, а до Відня, а там уже подивлюся: якщо не дуже втомлюся, то поїду через Берлін і Копенгаген до Швеції на кілька днів, а звідти через Фінляндію та Петербург додому. Якщо ж почуватимуся кепсько, то не ризикну робити таку виснажливу подорож і поїду відпочити в Карпати. Ось головна причина того, що я ще сам не знаю, як усе складеться, що я залежу від свого здоров’я, і це не дало мені змоги заздалегідь точно повідомити тобі план своїх мандрів. Постараюся виконати твоє бажання щодо покупок, боюся тільки, що не зумію впоратися з дорученням.
Куплене надішлю тобі посилкою з Києва й одночасно напишу. Приїду додому, найімовірніше, 15-го ранку, не раніше, а, може, й 14 або 16-го, аби тільки встигнути на службу.
Це останній лист із Капрі, наступного напишу з Неаполя, хоч ти не сердися, що тепер писатиму не так часто й коротко. Хоч ти, певно, з недовірою посміхнешся моїй обіцянці доповнити лист розповіддю, але все ж я сподіваюся, що під час зустрічей мені вдасться це зробити. Обіцяю також виконати всі твої настанови щодо здоров’я, берегти його, не перевтомлюватися й постараюся приїхати в найліпшій формі.
Зараз я, проте, оклигав, почуваюся бадьоріше, дивлюся веселіше, часто сміюся й жартую, а це добрий знак для мене.
У мене лишився тільки один завтрашній день для здоров’я, післязавтра будуть збори, прощання, клопоти — а далі дорога.
Дуже я радий, що ти одужала. Прошу тебе, дитинко моя, дбай про себе якнайбільше, я теж хочу бачити тебе в доброму стані.
Яка прикрість — треба виїжджати, а виноград тільки-но почав достигати, кавуни вже готові, а вони тут чудові.
Шкода мені покидати острів, а нічого не вдієш. Новин у мене ніяких, життя тихе й скромне. Ну, будь здорова, кохана.
Цілую мою голубку ( ), обіймаю й пригортаю до серця, вірного й гарячого. Пам’ятай про мене.
Твій.
Наступного листа надішлю на твою адресу.
246.
22.VII 1910. Неаполь.
Два дні я не писав тобі, дорога дитино; так був зайнятий прощанням із знайомими та з островом, що просто не мав вільної хвилини. У готелі не знали, де я пропадаю, бо приходив пізно вночі, а зранку знову йшов.
Горький і його родина просто не випускали мене з рук, удруге, на прощання, влаштували велику риболовлю, і вчора я весь день, із 6-ї години ранку, був на морі. Зізнаюся, добряче стомився, але не міг же я засмутити людей, які так добре ставляться до мене. Я думав виїхати 20-го, але мене взяли в полон і я, понад сподівання, просидів до 22-го. Зараз сиджу в ресторані, обідаю й пишу тобі. Усе ранок пішов у мене, до 2-ї години, на огляд грандіозного національного музею. Уже шостий раз оглядаю його, а все мені мало. Утомився страшенно, зараз фізичний відпочинок приносить мені насолоду. Щоб не затриматися тут, мушу себе обмежувати, тримати в руках: уже надто цікавий город. Подивлюся ще, може, акваріум, поблукаю містом, вберу в себе весь гам, усе шаленство цього міста — і завтра о 3-й годині — в Рим.
Привітай мене з маленьким успіхом: петербурзьке видавництво «Знание» (пам’ятаєш «Сборники» й видання кращих авторів?) купило в мене право на видання всіх моїх творів у російському перекладі. Перший том мають надрукувати наприкінці цього року. Я вже підписав угоду на досить вигідних умовах. Це дуже доречно, бо гроші потрібні й потрібні. До того ж приємно, що видає солідна, добра фірма. Майже одночасно з таким самим пропозицією до мене звернулася московська фірма «Польза», але я, звісно, віддав перевагу «Знанию», та й умови там вигідніші.
Пробач, що займаю твою увагу такими дрібницями. Хотів би написати тобі зараз щось цікавіше, але так сильно стомився й до того ж мало спав, що голова відмовляється працювати.
Не знаю, коли вдасться написати наступного листа, у Римі чи деінде. Радію, що наближаюся до тебе, моя голубко. Цілую тебе міцно, як люблю. Не забувай мене, бережи себе.
Ще цілую. Твій.
247.
25.VII 1910. Венеція.
Дорогий Шурочку! Щойно приїхав до Венеції. Потяг страшенно запізнився, приїхав пізно, але все ж поспішаю написати тобі кілька слів у кафе. Після безсонної ночі у вагоні, серед безлічі багатих, огрядних іноземців (дивно, що слов’ян, зокрема росіян, зовсім не зустрічаю), серед прекрасного оточення площі св. Марка — усе якось іде обертом і важко зосередитися. Одна тільки думка ясна й визначена: я вже ближче до тебе майже на всю Італію. Північ Італії одразу дала себе відчути. Венеція, одне з моїх найулюбленіших міст, привітала мене прохолодою, незнаною мені понад два місяці. Сьогодні навіть ішов дощ. А вже того м’якого, теплого повітря, яке так характерне для Капрі, мені не видати. Щоб трохи підбадьорити нерви, виснажені від утоми, п’ю зараз каву. Голуби літають навколо й сідають на мій столик, щоб підбирати крихти. Як же тут добре: собор св. Марка зі своїм мармуровим мереживом і золотими мозаїками, палаццо Дожів із його рожевими стінами та ажурними колонами, навіть англійська мова й воркування голубів — справді полонять. Щоразу, коли бачу щось гарне, подумки переношуся до тебе й шкодую, що ти цього не бачиш. Як би добре й повно було з тобою! Уявляю тебе на іншому кінці столика й розмовляю з тобою. Усе мені хочеться показати тобі, поділитися враженнями, пережити разом усе прекрасне, що дарує мистецтво й давнина. Але навколо чужі, здебільшого неприємні люди, що з нудьги приїхали до Венеції показати свої костюми, і кожна постать ніби каже: «Поглянь на мене» й зайнята лише тим, як би краще носити свій костюм. Спостерігаю й бачу, що майже ніхто не милується красою будівель, усі зайняті собою. А костюми справді приголомшливі, ніби тут бал, а не музей (усі будівлі, що оточують площу, справді музейні речі). Пробуду тут ще завтра, а потім — у Відень. Із Відня напишу.
Там визначиться, куди поїду, хоча схиляюся в бік Карпат, а не Швеції; там я більше відпочину. Побачимо ще. Ну, будь здорова, цілую тебе міцно, міцно, як люблю. Скоро побачимось.
Твій.
30.VII 1910, Дорогою до Карпат.
Дорогий Шурочку, я вже зовсім близько до тебе, бо їду не до Швеції, а в Карпатські гори. Сталося це з двох причин: 1) підрахував, що не вистачить грошей, і 2) стомився в дорозі, зате радію, що, мабуть, отримаю від тебе листа. Якщо встигнеш, до 5 серпня пиши мені за адресою: Австрія, Oesterreich, Galizien, Jasienow Gorny (Ясенів Горішній), Криворівня, для мене. Але за умови, щоб лист пішов не пізніше 5-го. Жду, не діждуся, коли отримаю від тебе звісточку, моя дорога. Напиши, чи отримала ти мої останні листи з Капрі й із дороги. Хоч я й робив зупинки, але
спав увесь час дуже мало й почуваюся розбитим; загалом я здоровий. Моя голубко! Ти будеш сердитися на мене, але я тебе не послухав — купив тобі саме золоту ланцюжок. Кришталевої ніде не знайшов, а купувати дешеву не було сенсу. Не сердься, нехай вона буде частково моїм подарунком, мені це приємно. Парфуми купив, але лише фіалкові, інших не знайшов ні в Римі, ні у Відні, як це не дивно. Просили зачекати, обіцяючи виписати, але ж я не міг. Мені дуже прикро, що я так погано виконав твої доручення, але ти добра й пробачиш. Втішаюся тим, що хоча тебе не послухав, купуючи ланцюжок, але все ж ти матимеш річ, а не щось зайве й негарне. Я дуже хотів точно виконати твої доручення (за винятком того, що ти написала щодо подарунка, бо це моє право), але мені не вдалося. Не сердься ж на мене. Куплене надішлю тобі посилкою з Києва. Ти заяви на пошті, щоб тобі не доставляли на дім, а надіслали повістку, тоді листоноша не шукатиме тебе в бюро. Як же ти живеш, здорова, що робиш?
Пиши про все. Боюся, що ти не розбереш мого листа, у вагоні дуже незручно писати, трясе. Я мрію про гарні гори, про усамітнення та сонячні ванни. Маю сміливий намір зібрати й у Карпатах якийсь матеріал для своїх майбутніх праць, думаю про відпочинок після дороги, а найбільше — про те, що скоро побачимось. Напиши мені. Закінчую.
Цілую тебе міцно, мила, й обіймаю ще міцніше. Пам’ятай про мене.
Твій.
249.
7.VIII.1910.
Дорога, кохана, хороша моя! Як я вдячний тобі за твої 4 листи, отримані тут: це, певною мірою, сюрприз, бо я не мав надії їх отримати. Зате ти, напевно, обурюєшся, не отримуючи від мене листів, а це пояснюється досить просто: пошта далеко, і я міг надіслати лише один раз на пошту. Окрім цього листа, надішлю ще одного вже з Києва, де буду скоро, найімовірніше 12-го. Перш ніж описати тобі своє проведення часу (яке страшне слово!), мушу трохи насварити тебе: як тобі не соромно писати мені про повернення грошей за подарунок!
Адже ти ображаєш мене.