І останнє було дужче за смерть і руїни.
Чудову своєю художньою витонченістю новелу "Хвала життю", присвячену спогадам про Мессіну, Михайло Михайлович завершує бадьорим і радісним акордом.
Художник виразно переважав у ньому над людиною: він жадібно сприймав життя, що вирувало навколо нього, вбираючи завжди всю барвистість і різноманітність його, усі його суперечності.
Питання власного, особистого не лише відходили на задній план, а й зовсім забувалися. А він навіть не помічав цього.
Наприклад, закінчуючи листа з описом Мессіни, він по-дитячому щиро обіцяє слухатися всіх моїх порад, не помічаючи того, що вся його поведінка від моменту від’їзду пароплавом з Одеси є різким порушенням не тільки моїх порад, а й приписів лікарів. Але надто багато життя було в ньому, надто сильно кипіло це життя, щоб він міг клопотатися хворобами. Ще раніше, дорогою з Києва до Одеси, він писав мені:
"Лишь бы только очутиться мне на воле, вырваться из объятий вагонов и пароходов — забуду о всех болезнях."
І він завжди забував про них, щойно виривався з буденної обмеженості маленького провінційного міста. Ось чому й на Капрі він почуває себе непогано.
Щира зустріч з Горьким, якого він полюбив ще торік, його бог — сонце і чудова природа Капрі — бадьорять і дають йому натхнення. Він робить далекі прогулянки, забуваючи, звичайно, про обіцянки слухатися моїх порад. Усе його захоплює, все йому до вподоби: і готель, де він зупинився, і кімната з краєвидом на море, і обіди, якими його частують: "Нельзя желать ничего лучшего, — пише він у першому листі з Капрі, — здесь все прекрасно".
На мій лист, сповнений турботи про його здоров’я, він відповідає:
"Не надо переувеличивать, друг мой. С каждым днем чувствую себя лучше, бодрее, начинаю понемножку присматриваться и заносить впечатления в книжку. Пригодится."
Місячні ночі на Капрі захоплюють його:
"Ты не знаешь, что это такое лунная ночь на Капри. Напрасно описывать! Это волшебство, это сон, а не действительность. Вообще красота умопомрачительная."
Він зізнається, що полюбив цей куточок землі, що кожний камінчик на Капрі йому дорогий. І, звичайно, він уже мріє щось написати про Капрі. "Было бы грешно не написать о нем". Для цього він бажає вдосконалити знання італійської мови:
"Хочу заняться итальянским языком и сделать записи своих впечатлений от Капри, быть может пригодятся для работы."
Його захоплює не лише розкішна краса природи, з таким самим запалом придивляється він до місцевого побуту, звичаїв, свят. В одному з листів він дає блискучий опис релігійного свята на Капрі, вражаючи влучністю спостережень і витонченим гумором.
"Прежде должен сказать, — пише він, — что религиозность итальянцев — не больше, как любовь к театру. Актерами являются попы..." І закінчує з властивою йому скромністю:
"Прости, что я так кратко и бледно описал тебе праздник, так как спектакль все же был интересный."
Зовні його життя скромне. Ввечері — у Горького або на риболовлі з родиною Горького. Але внутрішнє життя таке інтенсивне, що йому бракує часу.
"Жизнь моя тихая и скромная, — пише він, — весь день ничего не делаю и в тоже время мне ужасно некогда. Как это случается — не знаю."
Про своє здоров’я він згадує рідко, і хоч в одному листі пише, що "живется в общем однообразно, больше для здоровья", та це тільки для заспокоєння — не стільки свого, скільки мого.
Решта листів свідчать про цілком інше. Наприклад, він надумав брати сонячні ванни і так ними захопився, що обпік собі шкіру. Для його серця це було згубно.
Характерно, що сам він не помічав суперечностей у своїх листах. Ось він пише:
"Обо мне не беспокойся, я чувствую себя хорошо, солнечные ванны помогают мне. Скучно только беречься солнца, оно здесь предательское. Кажется ласковым, не горячим, а только зазеваешься — сейчас обожжет, сделает раны, которые трудно залечиваются и вызывают лихорадку, от которой так нездоровится, что приходится лежать в постели. Я берегусь, но все же сегодня так нагрело меня, что все тело горит и покалывает мелкими уколами."
І в іншому листі:
"Не знаю, что со мной, но у меня прескверное настроение, с трудом даже пишу тебе. Может быть это от усталости, так как я начал брать солнечные ванны."
Далі продовжує:
"Не могу сосредоточиться. Какой-то туман в голове и апатия. Никуда сегодня не пойду, буду лежать у себя в комнате." А щоб виправдатися переді мною, він додає:
"Я слушаюсь твоих советов, берегусь, но бывают внешние обстоятельства, независимо от моих желаний действующие на меня." А які це обставини, він замовчує. Насправді ж він згадує про мої поради лише тоді, коли йому стає зле й доводиться лягати.
Здоров’я час від часу нагадує про себе: він стомлюється в товаристві, хоч і любить його та цінує спілкування з цікавими людьми. Він дуже цінував і любив Горького, про що не раз пише в листах з Капрі. Родина Горького, очевидно, також прихильно ставилася до Михайла Михайловича: "Почти каждый день, часа в три, моя комната наполняется людьми — это заходит ко мне Горький с семейством и мы вместе направляемся на море."
Крім родини Горького, навколо Михайла Михайловича гуртувалося коло знайомих, серед яких були й шанувальники, що знали твори Коцюбинського з перекладів.
Втома й турботи про роботу змушують Михайла Михайловича уникати товариства. Та й напади незрозумілої туги, якою він страждав ще змолоду, інколи опановують його, і тоді йому не хочеться нікого бачити.
Проте Коцюбинський притягував людей, і йому рідко вдавалося побути на самоті:
"Сегодня второй день у меня скверное настроение. Не хочется никого видеть, не хочется гулять. Прекрасно знаю, что все это пройдет, что опять я буду наслаждаться природой и хорошими людьми, но сейчас скверно, тоскливо и мрачно."
Розповідаючи, що напередодні відмовився від запрошення на Анакапрі, на свято Івана Купала, віддавши перевагу залишитися вдома й читати, бо й сьогодні йому також нікуди не хочеться, "хотя его усиленно тянут соседи по отелю", — Михайло Михайлович скаржиться, що йому з ними нудно.
"Больше всего меня прельщает перспектива работы, — продовжує він. — Хочется сделать как можно больше записей, собрать возможно больше материала, ведь все это пригодится. Я в этом отношении Плюшкин. Все хочется собрать целую кучу наблюдений."
Водночас він цінує товариство цікавих людей і, коли здоров’я дозволяє, радо віддає їм свій час:
"Два последних вечера я засиживался подолгу в гостях и поздно ложился. Не сердись. Ведь это последние дни. Хочется побыть дольше с интересными людьми. Ведь не часто встречается подобное общество."
Думки його дедалі частіше й наполегливіше зосереджуються на роботі:
"Записная книжка понемногу заполняется, продолжаю делать заметки в записной книжке, как пчела собираю мед с Капри. Сделал уже 60 заметок."
Наприкінці свого перебування на Капрі, під враженням холодного дня, він пише мені: "С ужасом думаю о зиме". Але думка, що взимку він працюватиме, трохи заспокоює його:
"Но, опять таки, и в зиме есть утешение: буду работать, а это наполняет меня радостью и страхом, который я всегда испытываю, принимаясь за новую работу."
Очевидно збентежений своїми суперечливими почуттями, він продовжує: "Ты, верно, смеешься надо мной, но что же делать, таков я". І тут же скаржиться на невдоволеність своєю працею: "Вечное желание работать, порыв — и вместе с тем неудовлетворенность, стыд перед собою за плохую работу."
Час його відпустки минав. З сумом прощається Михайло Михайлович з улюбленим Капрі:
"Я еще не дочитал этой сказки, которая так захватывает. Все здесь бесконечно прекрасно и увлекательно, и чем больше пьешь красоту природы, тем большую жажду испытываешь."
Думка про те, що, може, він більше не побачить улюбленого острова, засмучує Михайла Михайловича.
Повертаючись додому, Коцюбинський заїжджає в Карпати, де також потрапляє в мальовничі місця: "Здесь так красиво, что я не могу досыта налюбоваться".
Дорогою в Карпати Михайлові Михайловичу влаштовують урочисту зустріч "с речами, песнями и факельцугом". Це його тішить, хоч через виняткову вразливість і сприйнятливість водночас і стомлює. "Здесь я нарасхват, а это утомляет". Крім того, він перевтомлюється й через власну необережність: мало спить, піднімається на гори тощо.
"Позавчера я сделал глупость и раскаиваюсь: забрался на высокую гору, 1200 метров, шел четыре часа, устал и вчера и сегодня чувствую себя плохо." Але загалом подорож цього року добре вплинула на здоров’я Коцюбинського. Приїхав він до Чернігова помолоділий, бадьорий і засмаглий, як араб, що надзвичайно личило йому. На вулиці всі звертали на нього увагу.
У літературних його справах цього року теж окреслився певний злам: не лише за кордоном йому влаштовують овації й урочисті зустрічі, а професор Празького університету присвячує його творчості навіть лекцію, про що з почуттям задоволення пише мені Михайло Михайлович. У Росії також його починають визнавати, цікавляться його творами. Ще з Неаполя, повертаючись на Капрі, він повідомляє мене:
"Поздравь меня с маленьким успехом: Петербургское издательство "Знание" (помнишь Сборники и издание лучших авторов?) купило у меня право на издание всех моих произведений в русском переводе. Первый том должен печататься в конце этого года. Я уже подписал соглашение на довольно выгодных условиях. Это очень кстати, так как деньги нужны и нужны. Кроме того приятно, что издает солидная, хорошая фирма."
У цьому ж листі він повідомляє, що майже одночасно до нього звернулася з такою ж пропозицією московська фірма "Польза": "Но я, конечно, предпочел "Знание"".
У листопаді, коли я була у відпустці в Петербурзі, Михайло Михайлович запитує у мене, чи не бачила я у вітринах книгарень його книжку у виданні "Знание", бо вона вже вийшла: "Интересует меня, как я буду встречен русским читателем и критикой. А вдруг провал?" І тут же заспокоює себе: "Увидим".
Через п’ять днів Михайло Михайлович пише мені в Петербург (30 листопада):
"Моя русская книжка уже вышла. Недавно получил с Капри от Пятницкого (издатель) письмо. Он пишет: "Получил корректурные листы Вашей книги. Читаю с великим наслаждением. Книга должна иметь большой успех" ("большой" підкреслено Михайлом Михайловичем) и просит немедленно приготовить к печати 2-й том."
У листі до мене в Петербург, писаному в грудні, Коцюбинський знову розповідає:
"Недавно получил от Амфитеатрова приглашение сотрудничать в большом журнале "Современник", имеющем выходить с нового года в Петербурге."