спектакль Вечори на хуторі біля Диканьки Київ 2026-01-31 17:00 Національна опера України ім. Тараса Шевченка
- Диригент-постановник:Власенко Аллін
- Балетмейстер-постановник:Літвінов Віктор
- Художник-постановник:Левитська Марія
- Диригент поновлення:Олійник Віктор
- Репетитори з балету:Сморгачова Людмила,Бродська Ірина,Кайгородов Євген,Чепик Максим
- Концертмейстери:Горобієвська Оксана,Сабітова Дінара,Терентьєва Світлана,Шапчук Олена
- Режисери, які ведуть виставу:,Висоцька Алла,Токар Олег
«Вечори на хуторі біля Диканьки» — балетна казка, народжена з поетики Гоголя
Балет «Ніч перед Різдвом» Євгена Станковича — це не просто хореографічна версія всесвітньо відомої гоголівської повісті. Це сценічна феєрія, у якій українська містика, національний фольклор, карикатурна комедія й лірична глибина зливаються в цілісне музично-театральне полотно.
Гоголівська проза, до якої зверталися ще П. Чайковський, М. Римський-Корсаков і М. Лисенко, стала для Станковича основою не просто сюжету, а повноцінної театральної естетики. Його балет, написаний у 1992 році, — це вільна інтерпретація першоджерела, де фантастика, гротеск і справжні людські емоції поєднуються в рідкісний сценічний баланс.
Композитор, уже добре знаний глядачу за балетами «Ольга» й «Прометей», створив музичну тканину вистави як балет-пастиччіо — жанр, що дозволяє вільно змішувати стилі. Завдяки цьому в музиці звучать не лише традиційні колядки та щедрівки, а й інтонації популярних мелодій ХХ століття, таких як «Ріо-Ріта» чи «Танго ГУЛАГа». Це не просто стилістичні вибрики — кожен музичний фрагмент тут виконує чітко визначену драматургічну функцію, створює асоціативні поля для глядача й увиразнює характер героїв.
Постановка Віктора Литвинова (1993) — це окрема історія. Вона підкреслює театральність, динаміку, колорит і пластичну глибину балету. Балетмейстер тонко працює з національними мотивами, і водночас — з пародією, іронією, сучасними ритмами. У першій картині бачимо яскраве поєднання жанрово-побутових сцен і хореографічно тонких етюдів: народні танці, гра в «Козу», колядки й образи сільських жителів органічно співіснують із ексцентричними номерами Дяка, Голови, Оксани й Вакули.
У другій картині — інша тональність. У центрі — стосунки Оксани й Вакули. Їхній дует побудовано на канонічній класичній основі, а сценічна гра з люстерком перетворюється на ліричну розповідь про кохання, мрію, ревнощі та випробування. Вимога черевичок від самої цариці — кульмінація жіночої примхи, але саме вона запускає головну сюжетну інтригу.
У третій картині панує Чорт. Його витівки — не просто розвага: це сюжетний вузол, що поєднує карикатурність і гротеск. Його дуети з Солохою, Чубом, Дяком — це гра характерів, де кожен має власну пластичну мову. Образ Солохи — яскравий, багатошаровий, чуттєвий і маніпулятивний водночас. Особлива режисерська майстерність Литвинова полягає в тому, як точно він вибудовує зв’язки між епізодами, підкреслюючи ритмічну цілісність дії.
Коли Вакула, спіймавши Чорта, змушує його летіти до Петербурга — казка входить у фінальну фазу. Тут оживає гоголівська символіка: сільська побутовість стикається з величчю імператорського палацу, а народна хитрість — із владною гординею.
Фінал — цілком закономірний: масові сцени колядників, сніжинок, вінчання в церкві, дзвони — усе це творить глибинне відчуття національного свята, де містика й реальність, комедія й ніжність об'єднуються в єдине.
Сценографія Марії Левитської чудово підкреслює зміну атмосфер: сільська зима з мерехтінням зірок, напівказкове світло Різдва, пишність Петербурга. Костюми, засновані на етнографічних зразках, не лише відтворюють побут, а й підсилюють характерність кожного персонажа.
«Ніч перед Різдвом» у Національній опері України — це приклад того, як сучасна українська музика та театр можуть надихатися класикою, не копіюючи її, а переосмислюючи через сьогоднішню мову сценічного мистецтва. Це балет, у якому жива традиція зустрічається з яскравою фантазією, а сміх і серйозність крокують разом. І головне — це вистава, яка дарує радість, легкість і святкове тепло, якого так бракує в реальному житті.
