спектакль Ріголетто Київ 2025-12-20 15:30 Національна опера України ім. Тараса Шевченка
«Ріголетто» Джузеппе Верді — опера, що оголює людські пристрасті
Серед великої спадщини оперного мистецтва є твори, які не просто зберігають свою актуальність століттями, а й продовжують вражати глядачів емоційною глибиною та художньою правдою. Однією з таких опер по праву вважається «Ріголетто» Джузеппе Верді — композитора, що назавжди змінив обличчя італійської опери, надавши їй драматичної сили, людського обличчя та нової музичної мови.
Верді створив 26 опер, але саме «Ріголетто» стала тією вершиною, з якої почалося його повне оновлення італійської опери. Вона була написана в 1851 році, натхненна драмою Віктора Гюго «Король бавиться», — твором, свого часу забороненим за політичну сміливість. Верді вдалося, попри цензурні заборони, зберегти основну суть оригіналу, замінивши французького короля Франциска І на герцога Мантуанського, а блазня Трібуле — на Ріголетто. Та суть конфлікту залишилася незмінною: одинокий чоловік, що намагається захистити те єдине, що йому дороге, — свою доньку — від безжального світу цинізму, влади і фальші.
Франческо Піаве, лібретист опери, працював у тісному контакті з композитором. Верді сам задавав тон і драматичні повороти сюжету — для нього в музиці найважливішими були характери, психологія, емоції. Він прагнув, щоб кожна партія не просто звучала красиво, а несла глибокий сенс. У цьому і полягає велич його таланту: не прикрасити, а оголити, дати музиці можливість розповісти правду — страшну, емоційну, людську.
У «Ріголетто» Верді сміливо протиставляє зовнішній блиск аристократичного світу і внутрішню трагедію людини, яку суспільство вважає комічною постаттю. Ріголетто — блазень, що розважає герцога, нещадно кепкує над іншими, і водночас — ніжний батько, готовий на все заради безпеки Джільди. Він розривається між ненавистю до світу і любов’ю до доньки, і саме цей внутрішній конфлікт — ядро опери.
Сценічна дія опери побудована на різких контрастах: від глузливих пісень до трагічних арій, від розкоші балу до похмурої сцени викрадення. Кожен персонаж має свій яскраво виражений музичний характер: герцог із його легковажною, але привабливою натурою; Джільда — чиста, довірлива, зворушлива; Ріголетто — багатошаровий, суперечливий, глибоко трагедійний; Спарафучіле — темний і загрозливий. Особливу емоційну насиченість додають лейтмотиви, які пронизують усю партитуру і надають їй цілісності та напруги.
Прем’єра «Ріголетто» відбулася у Венеції, у театрі Ла Феніче, й одразу принесла Верді нову хвилю слави. Сам композитор писав після постановки: «Я задоволений собою і думаю, що нічого кращого вже не напишу». І хоч він створив чимало шедеврів і після «Ріголетто», саме ця опера до сьогодні вважається однією з найглибших і найлюдяніших у його доробку.
В українській історії «Ріголетто» з’явилася невдовзі після своєї світової прем’єри — вперше прозвучала в Києві 1863 року у виконанні італійської трупи Фердінанда Бергера. Відтоді неодноразово поверталася на київську сцену: у 1900-му — у репертуарі харківської трупи А. Церетелі; в 1910-му — з легендарною Антоніною Неждановою; у 1934-му — за участі Івана Козловського; у повоєнні роки — з дебютом Єлизавети Чавдар; а в 1975-му — у новій постановці з Євгенією Мірошниченко і Дмитром Гнатюком.
І сьогодні «Ріголетто» залишається живим голосом драматичного театру, переданого через музику. Це опера про біль, любов, зраду і помсту, але насамперед — про глибину людського серця, яке намагається вистояти у світі, де справедливість — не завжди закон, а кохання — не завжди порятунок.
У цьому й полягає її безсмертя.
Сюжет опери «Ріголетто» Дж. Верді: трагедія в трьох діях
Дія перша
Картина перша — бал у палаці герцога Мантуанського
Свято в розпалі. У палаці герцога лунає музика, все навколо сповнене веселощів і розкоші. У центрі уваги — сам герцог Мантуанський: молодий, привабливий і розпусний володар, відомий своїми численними любовними пригодами. У компанії друзів він ділиться історією про чарівну дівчину, яку зустрів біля церкви.
Поруч із ним — придворний блазень Ріголетто. Це не просто жартівник, а людина зламаної долі: зневажає себе через потворність і горбатість, зневажає придворних за пиху, герцога — за легковажність, а решту світу — за те, що в них немає такого самого тягаря, як у нього. Його спосіб помсти — знущання, інтриги, отруйні жарти.
Коли герцог заграє до графині Чепрано прямо на очах її чоловіка, Ріголетто підливає масла у вогонь, знущаючись із ревнивого графа. Це стає останньою краплею — придворні замислюють помсту. Дізнавшись, що Ріголетто ховає жінку у віддаленому будинку, вони вирішують її викрасти — на догоду герцогу і заради задоволення принизити блазня.
Веселощі перериває поява графа Монтероне, який вимагає відповіді за зганьблену дочку. Ріголетто глузує з нього, за що той проклинає його — і це прокляття лягає на душу блазня, як тяжкий тягар.
Картина друга — зустріч батька і дочки
На околиці міста Ріголетто повертається додому, приголомшений словами Монтероне. По дорозі він зустрічає Спарафучіле — найманого вбивцю, який пропонує свої послуги. Блазень не приймає пропозиції, але запам’ятовує ім’я.
У своєму будинку Ріголетто знову відчуває себе людиною. Лише тут, поруч із дочкою Джільдою, він може бути ніжним, щирим, справжнім. Дівчина, яка живе у самоті, радіє приїзду батька, але відчуває: щось його тривожить. Ріголетто, як завжди, приховує від неї свою професію й темну сторону життя.
Таємно до саду пробирається герцог. Для Джільди він — той самий юнак, якого вона зустріла біля церкви. Він називає себе бідним студентом і зізнається в коханні. Розчулена дівчина відповідає йому взаємністю.
У цей час змовники — придворні — вдають, ніби хочуть викрасти графиню Чепрано. Вони переконують Ріголетто їм допомогти. Зав’язавши йому очі й змусивши підтримувати драбину, вони проникають до його власного будинку й викрадають Джільду. Коли блазень розуміє, що сталося — лунає страшенний крик у нічній тиші.
Дія друга
Наступного ранку герцог з сумом згадує свою чарівну незнайомку, яка зникла. Але незабаром придворні приносять йому добру звістку — дівчина вже в палаці. Радісний герцог поспішає до неї.
З’являється Ріголетто. Ззовні він спокійний, навіть іронічний, але в його словах чутно біль і гнів. Принижений, виснажений від горя, він шукає свою дочку, та придворні тільки сміються й натякають: герцог не один у своїх покоях. Ріголетто здогадується про все.
У розпалі сцени Джільда вибігає. Вона все ще вірить у кохання герцога і зізнається батькові, що добровільно пішла за ним. У її словах — наївність і відданість. Ріголетто ж, охоплений люттю, клянеться помститися.
Їхній дует — душевний надлом: батько рветься до помсти, а донька просить пощади для зрадника, бо все ще любить його.
Дія третя
На безлюдній окраїні міста, поблизу таверни Спарафучіле, Ріголетто приводить Джільду. Він хоче, щоб вона на власні очі переконалась: герцог зрадник. Той незабаром з’являється на побачення з сестрою вбивці — Маддаленою. Джільда спустошена.
Ріголетто надсилає дочку додому, а сам домовляється з убивцею про смерть герцога. Але Маддалена, розчулена красою юнака, благально просить брата не вбивати його. Спарафучіле вагається, але залишається вірним своєму ремеслу: хіба хтось інший випадково не опиниться в будинку?
Тим часом Джільда повертається, переодягнена в чоловічий одяг. Вона чує все — і вирішує пожертвувати собою, щоб врятувати коханого.
Спарафучіле, не знаючи, кого саме вбиває, ховає тіло в мішку. Коли Ріголетто повертається, він забирає згорток і готується остаточно позбутись ворога. Але в цю мить лунає голос герцога, що співає легковажну пісню...
Зляканий, Ріголетто відкриває мішок. Його охоплює жах — перед ним при світлі блискавки з’являється зранена Джільда. Вона ще жива, та смерть уже близько. Її жертва стала фінальним актом трагедії. Так збулося прокляття Монтероне. Ріголетто, який сам колись глузував із чужого горя, тепер втрачає найцінніше.
«Ріголетто» — це не просто опера. Це емоційний удар, що змушує кожного замислитись: скільки болю може приховувати маска сміху, і якою дорогою може бути ціна кохання, зради та помсти.
