спектакль Корсар Київ Національна опера України ім. Тараса Шевченка
Пролог
Англія. Морське узбережжя. Перед нами стара таверна з романтичною назвою — «Корсар». Перехожі прогулюються набережною. Поет, зачарований життям і людьми навколо, зупиняється біля квіткарки та купує троянди. Його погляд приковує витончена молода леді, яка з’являється у супроводі молодих джентльменів. Поет хоче подарувати їй квіти, але вона навіть не дивиться в його бік і зникає серед веселого товариства. Збентежений Поет сідає за столик біля таверни. Набережна поступово спорожнює, гаснуть ліхтарі. У тиші ночі Поет засинає, і його сон переносить глядачів у світ фантазії. Стара таверна перетворюється на корабель, а сам Поет стає відважним ватажком грізних корсарів. Під натиском вітру піднімаються вітрила — розпочинається дивовижна мандрівка, сповнена пригод.
Дія перша
Картина перша
Базар у сонячному Андріанополі сповнений кольорів і шуму. Торговці вигукують пропозиції, і серед них — Ісаак Ланкедем, що торгує невільницями. Він чекає на пашу Сеїда, який шукає нових красунь до свого гарему. Несподівано площу заповнює загін корсарів на чолі з мужнім Конрадом. Його супроводжують вірний Бірбанто та невільник Алі.
Серед полонянок Ланкедема — Медора, юна гречанка. Її погляд зустрічається з поглядом Конрада, і вона дарує йому троянду. Ланкедем ховає дівчину від очей непроханих гостей.
Незабаром прибуває Сеїд-паша зі свитою. Танці невільниць не вражають його, поки Ланкедем не приводить Гюльнару, а згодом і Медору. Паша купує останню. Медора в розпачі. Конрад клянеться її врятувати.
Поки увага відволікається на танці, корсари грабують купців. Алі повертає Медору. Разом із трофеями й дівчатами корсари зникають. Ланкедем безпорадно спостерігає, як його багатство розчиняється в повітрі.
Картина друга
Грот у скелі над морем — схованка корсарів. Конрад і Медора нарешті разом. Вінчає цю мить радість товаришів, але вона недовга. Медора просить Конрада відпустити інших дівчат. Бірбанто і частина корсарів проти. Конрад сумнівається, але серце бере гору — він дає їм волю.
Розлючений Бірбанто хоче повстати, але змушений скоритися. Тим часом до гроту прокрадається Ланкедем. Дізнавшись про сварку між Конрадом і Бірбанто, він пропонує зрадникові співпрацю. У гроті залишено букет троянд зі снодійним ароматом.
Повертаються закохані. Конрад дарує Медорі букет. Вона вдихає запах — і втрачає свідомість. Ланкедем і Бірбанто викрадають дівчину. Але Бірбанто не бажає ділити здобич — він убиває купця і хоче знищити Конрада. Усе змінює поява Алі. Він рятує свого ватажка. Конрад, прокинувшись, дізнається про зраду і клянеться знайти Медору.
Дія друга
Картина третя
Палац Сеїда на березі Босфору. Паша пригнічений — Медора зникла. Гюльнара намагається розвіяти його сум. З’являється Бірбанто з Медорою. Паша в захваті, дівчина — у відчаї. Єдина розрада — зустріч з Гюльнарою.
Неочікувано до палацу прибувають заморські купці. Один із них — Конрад. Медора впізнає коханого. Поки Гюльнара відволікає пашу, закохані залишаються наодинці. Їхня зустріч — це мить надії, але з’являється Бірбанто. Вірний Алі вчасно приходить на допомогу. Медора і Конрад утікають.
Картина четверта
Грот. Корсари чекають на повернення Конрада. Алі приводить полоненого Бірбанто. Той благально просить прощення. Конрад коливається, але пробачає. Та зрадник знову замислює підступ — і врешті отримує кару. Наказано страчувати його.
Епілог
Морські хвилі знову здіймаються. Корабель корсарів повертається до Англії. На березі — знайома таверна.
Поет прокидається. Вулиця знову наповнюється людьми. Його погляд ловить дівчину — вона така схожа на Медору... Цього разу вона приймає троянди. Поет усміхається. Чи справжнє було побачене? Чи лише сон?.. Та лишається в серці теплий спогад і віра в диво.
РОМАНТИЧНИЙ БАЛЕТ АДОЛЬФА ШАРЛЯ АДАНА
Адольф Шарль Адан (1803–1856) зростав у музичному середовищі — його батько був знаним піаністом і викладачем Паризької консерваторії. Від самого дитинства він поринув у світ театру, зачарований особливо балетом. Випускник Паризької консерваторії з найвищими відзнаками за класом композиції й органа, Адан дебютував у Лондоні 1833 року з балетом «Фауст» за мотивами твору Гете. Але його серце прагнуло Парижа — і мрія здійснилася: 29 вересня 1836 року публіка Гранд Опера аплодувала «Діві Дунаю» у постановці Філіппо Тальоні з легендарною Марією Тальоні в головній партії.
Після цього успіху композитор працював невтомно. «Могікани», «Гентська красуня», «Норовиста дружина», «Грізельда», «Орфа», «Пірат» — одна яскравіша за іншу. І нарешті — «Жізель», безсмертна перлина романтичного балету, подарована Гранд Опера. Визнання не забарилося: Адан став академіком Французького інституту (1844), а згодом — професором консерваторії. Серед його учнів — Лео Деліб, майбутній класик французької музики.
Борис Асаф’єв підкреслював, що Адана й Деліб об’єднує:
- витончена мелодійність;
- ритмічна пластика, що поєднує характер і фольклор;
- оркестровий колорит, який передає живі фарби подій.
«Корсар»: останній балет на сцені Гранд Опера
23 січня 1856 року відбулася прем’єра «Корсара» — героїко-романтичного балету на музику Адана. Сценарій написав Жуль Сен-Жорж за мотивами поеми Джорджа Байрона. Хореографію створив Жозеф Мазільє. Вистава була яскравою, динамічною, емоційною, з екзотичним східним колоритом. Вона протрималася в репертуарі понад десять років. Після невеликої паузи балет був відновлений 1868 року з додаванням «Pas des fleurs» на музику Деліб.
Через два роки «Корсар» був поставлений Жюлем Перро, а молодий Маріус Петіпа — його асистент — підготував вставну сцену «Pas d’esclave» на музику князя Петра Ольденбургського. Цей дует став класикою.
Маріус Петіпа і нове дихання «Корсара»
Петіпа був захоплений образом Конрада, і 24 січня 1863 року на сцені Маріїнського театру він презентував власну версію «Корсара», замінивши пантоміму виразною хореографією. Сам виконав роль Конрада, а Медору — його дружина Марія Петіпа.
До 1868 року балет зазнав значних доповнень. Петіпа включив сцену «Оживлений сад» на музику Деліб і танець «Форбан». Нові варіації стали класикою.
Хореограф трансформував «Корсара» у шедевр академічного балету: класика, характерний танець, національні елементи, — усе це об'єдналося в одному полотні. Завдяки йому цей твір став трампліном для розвитку всіх форм класичного танцю — від сольного до ансамблевого.
Київ і традиція «Корсара»
У столиці України «Корсар» з’явився у квітні 1927 року. Постановку здійснили Асаф Мессерер і Василь Рябцев. Яскраві декорації створив Анатоль Петрицький. Олена Люком була першою Медорою, а Борис Шавров — першим київським Конрадом. Балет став фінальним акордом дебютного сезону новоствореного українського балету.
У подальших виставах засяяли Антоніна Яригіна, Віра Мерхасіна, Олександр Бердовський та інші яскраві молоді таланти.
Через три десятиліття «Корсар» повернувся до Києва завдяки постановці Олексія Андрєєва. Він дбайливо зберіг класику Петіпа, розкривши можливості нових виконавців: Лідії Герасимчук, Олени Потапової, Алли Гавриленко, Миколи Апухтіна, Роберта Клявіна, Федора Баклана — і цілий ряд інших яскравих танцівників.
Сучасне прочитання: Віктор Яременко і новий «Корсар»
До 75-річчя балету Національної опери України, 21 червня 2006 року, відбулася прем’єра нової редакції «Корсара». Її створив видатний балетмейстер Віктор Яременко. У сценографії Марії Левитської, з дбайливим збереженням хореографічних родзинок Перро та Петіпа, ця вистава стала містком між минулим і сучасністю.
Яременко вдихнув нове життя в балет, перетворивши пантомімні ролі на яскраві танцювальні партії, насичивши постановку новими номерами, не порушуючи класичної естетики.
У ролі Конрада засяяли Максим Мотков, Геннадій Жало, Сергій Сидорський, Денис Недак. Образ Медори втілили Олена Філіп’єва, Тетяна Голякова, Наталія Лазебнікова. Гюльнару танцювали Христина Балабан і Наталя Домрачева. У ролі Ланкедема — Віктор Іщук, Руслан Бенціанов, Євген Лагунов. Постановка стала віхою для молодих артистів, демонструючи потужний потенціал балетної школи України.
Спадщина, що живе
«Корсар» — не просто балет. Це епічна поема, розказана мовою танцю. Від Парижа до Києва, від Адана до Яременка — це шлях шедевра, який продовжує надихати покоління. І кожен новий танцівник, виходячи на сцену в ролі Конрада чи Медори, додає до нього нову ноту — особисту, емоційну, живу.
