спектакль Набукко Київ 2025-12-12 17:00 Національна опера України ім. Тараса Шевченка
Дія перша
Картина перша
У храмі Соломона в Єрусалимі зібралися левіти та єврейський народ. Вони моляться до Ієгови, благаючи порятунку від навали вавилонян, яких очолює цар Навуходоносор (Набукко). Первосвященик Захарія закликає не втрачати надії та повідомляє, що в полоні у них перебуває донька Набукко — Фенена. Вона може стати ключем до примирення.
Ісмаель, небіж царя Єрусалима, приносить тривожні новини: вавилонське військо стрімко наближається. Захарія доручає Ісмаелю стерегти Фенену й готуватися до оборони міста. Вдвох, наодинці, Ісмаель і Фенена згадують минуле — їхнє кохання спалахнуло ще тоді, коли вона врятувала його з полону.
У храм вривається Абігайль — самозванка, яка видає себе за старшу дочку Набукко. Вона закохана в Ісмаеля й пропонує йому свою допомогу в обмін на кохання. Та Ісмаель відмовляється. Храм наповнюється народом, а вавилоняни вже стоять біля стін міста. Набукко входить до храму та наказує всім схилитися перед ним. Захарія погрожує вбити Фенену, якщо святиню буде осквернено. У вирішальну мить Ісмаель рятує кохану. Розлючений Набукко наказує знищити Єрусалим.
Картина друга
Палац у Вавилоні. Абігайль дізнається правду про своє походження — вона не царська донька, а дитина рабині. Але це не зупиняє її: поширивши чутки про смерть Набукко, вона хоче захопити владу та знищити Фенену. Для цього вступає в союз із жерцем Ваала.
Картина третя
Захарія продовжує молитися Ієгові за порятунок свого народу.
Картина четверта
Євреї звинувачують Ісмаеля у зраді. Анна стає на його захист. У храмі з’являється Фенена, яка тепер прийняла віру Ієгови та оголосила звільнення полонених. У цей момент Верховний жрець Ваала прославляє Абігайль і закликає до страти євреїв. Коли вона намагається відібрати у Фенени корону, несподівано повертається Набукко. Він проголошує себе божеством, але блискавка вражає корону, а цар втрачає розум. Абігайль скористовується цим і захоплює трон.
Дія друга
Картина п’ята
Ваалів жрець коронує Абігайль. Придворні оспівують її. Набукко у зміненому стані підписує указ про страту євреїв. Після цього до нього повертається розум, і він з жахом усвідомлює, що разом з іншими буде страчена й Фенена. Та вже пізно — Абігайль знищує доказ свого походження й кидає Набукко до в’язниці.
Картина шоста
На руїнах єрусалимського храму євреї знову моляться до Ієгови. Захарія передбачає визволення народу.
Картина сьома
Набукко у в’язниці. Він бачить, як повз камеру ведуть Фенену на страту. Зневірений цар звертається з молитвою до Ієгови, і його свідомість прояснюється. Разом із вірним Абдалло і загоном солдатів він вирушає рятувати доньку.
Картина восьма
Фенена, Ісмаель, Анна та Захарія готуються прийняти смерть. Але у найкритичніший момент з’являється Набукко зі своїми воїнами. Він руйнує ідола Ваала, славить Ієгову і дарує євреям свободу. Зламана поразкою, Абігайль випиває отруту. На смертному одрі вона благає пробачення у Фенени та звертається до Ієгови з останньою молитвою. Захарія проголошує Набукко «царем царів».
Ця епічна опера Джузеппе Верді — не просто історія про владу, віру та відплату, а й глибоке розкриття духовного переродження та пошуку істинного Бога. «Набукко» — вистава про силу каяття, прощення та велич людського духу.
Опера «Набукко» Дж. Верді: трагедія величі, спокути та національного духу
Серед усіх 26 опер, що належать перу Джузеппе Верді, «Набукко» займає особливе місце. Це не просто ранній твір майстра — це опус, який став проривом, початком великої музичної дороги. До «Набукко» композитор зазнав болісних поразок: його перші дві опери не мали успіху, а третю — «Король на мить» — публіка зустріла глузуванням. Особисті трагедії лише поглибили кризу: смерть дружини та дітей змусили Верді відмовитися від музики.
У цьому відчаї він не писав жодної ноти, займаючись лише диригуванням і вивченням духовної музики. Він твердо вирішив більше ніколи не створювати опер. Але доля мала інші плани. Одного дня директор театру Ла Скала Бартоломео Мереллі приніс йому лібрето «Набукко». Верді спершу навіть не хотів його читати. Та вдома, коли рукопис випадково розкрився на словах «Лети, моя думко, на крилах золотих…», щось у ньому перевернулося. Вірші, напоєні біблійною символікою, вразили до глибини душі.
Ночі він не міг склепити очей — лібрето полонило його розум. Вранці, не зважаючи на колишню обітницю, він уже знав, що напише нову оперу. Так народилася «Набукко» — велика музична драма, яка стала символом не лише релігійного прозріння, а й політичної боротьби за свободу.
Біблія, свобода й італійський дух
Попри те, що дія «Набукко» формально відбувається в Стародавньому Ізраїлі, кожен італієць, що чув хорову сцену «Va, pensiero», розумів: це про них, про їхню неволю під ярмом Австрії. Верді першим вдихнув у музику оперу Рісорджименто — оперу боротьби, гідності, національного духу.
Опера «Набукко» — це більше ніж класичне протиставлення добра і зла. Це глибока притча про тиранію, безумство влади, зраду і спасіння. У центрі — образ вавилонського царя Навуходоносора, який спершу проголошує себе богом, зневажає власну доньку й наругує храм Ієгови. За ці гріхи його спіткає страшне покарання — втрата розуму.
Але «Набукко» — це також і шлях до каяття, очищення, відродження. У найважчу мить цар падає перед Богом, визнає свою гординю і благає прощення. Цей акт стає поворотною точкою не лише для нього, а й для цілого поневоленого народу.
Музика, що спалахує в серці
У «Набукко» Верді вдалося поєднати монументальність музичної форми з тонкою драматургією персонажів. Арії та хори в цій опері не просто гармонійні — вони емоційно пронизані, хвилюючі, живі. Хор полонених євреїв, що співає «Va, pensiero», став гімном надії, і не лише для італійців. У роки Другої світової війни ця музика надихала патріотів на боротьбу з фашизмом.
Саме ці хорові сцени — величні, потужні, драматичні — і забезпечили Верді справжню славу. Після прем’єри 9 березня 1842 року в Ла Скала опера зібрала аншлаги: її зіграли 57 разів поспіль! І це — у часи, коли навіть великим операм вдавалося втриматися на сцені щонайбільше кілька вечорів.
Від Мілана до Києва: шлях до українського глядача
Попри популярність в Італії, за межами батьківщини «Набукко» з’явився на сценах значно пізніше. В Україні цей твір був поставлений лише у 1993 році — через 150 років після прем’єри. Постановка в Національній опері України стала результатом міжнародної співпраці Франції, Німеччини й України. Режисура вирізнялася лаконічністю, символізмом і повною відсутністю надмірної театральності — глядач опинявся в сакральному просторі біблійної історії.
На сцені — царський трон, меч, корона, масивні стіни Вавилона та Єрусалима, що мовчки свідчать про велич і падіння. У ролі Набукко виступив Іван Пономаренко, а Абігайль втілила емоційно насичено Світлана Добронравова. Твір здобув шалену популярність — його показували у Франції, Страсбурзі, Авіньйоні. У 2000-х роках опера знову ожила на сцені — вже у Львові, а згодом з новою силою — в оновленій київській постановці.
«Набукко» — опера для серця і для розуму
Твір Верді й досі залишається глибоко сучасним. Це не просто історія біблійної тиранії — це урок для людства: про гординю й каяття, про сліпоту й прозріння, про віру, яка сильніша за меч. Опера «Набукко» — це музика, яка розкриває душу, змушує замислитися й вірити у відродження навіть у найтемніші часи.
Її успіх — у силі простих, але щирих емоцій, у живому пульсі музики, в історії, яка проходить крізь століття, торкаючись кожного з нас.
