спектакль Фея ляльок Київ Національна опера України ім. Тараса Шевченка
Фея ляльок
Зранку покупці обрали з вітрини найчарівнішу іграшку — Фею Ляльок. Завтра вона вирушить у новий дім, а нині — її остання ніч у майстерні, де пахне деревом, лаком і свіжими стрічками. Тиша густішає, годинник на стіні відмірює повільні удари, і з кожним «тик-так» ніби підкручується ключик усієї крамниці.
Опівночі, саме на дванадцятому ударі, подарункова коробка ледь тремтить, кришка піднімається — і Фея виходить на світ, немов із пелюстки. Один помах чарівної палички — і довкола спалахує м’яке сяйво. Вітрини оживають, тіні стають легкими, як шовк, а світ у майстерні перетворюється на сцену. Механічні ляльки прокидаються першими, відгукуючись на невидиму мелодію музичної скриньки.
Починається велике нічне свято. Тіролька пускається в прудкий танок із дзвінкими притупами; Миле Зайченя стрибає поміж порцелянових пасторальних фігурок, що вишукано вклоняються; витончені красуні з далеких країв — Китайська та Японська ляльки — малюють повітря віялами своїх долонь, немов переносячи всіх у сад із ліхтариками. Французька лялька ковзає, як аромат паризького ранку, а Іспанська запалює ритм кастаньєт — її кроки іскрять, наче дрібні вуглики.
А в центрі кола — Фея Ляльок. Вона танцює кокетливе па-де-труа з двома закоханими Арлекінами — легкими, грайливими, трохи пустотливими. Лінії рук складаються в мереживо, погляди — в невимовне зізнання, і здається, що навіть годинник на мить забуває відмірювати час. Крамниця дихає в унісон: полиці стають балконами, дзеркальна шафа — кулісами, а підлога — справжнім паркетом великої сцени.
Кульмінація — урочистий спільний танець прощання на честь їхньої володарки — Феї, яка подарувала усім їм ніч чудес. Кожен персонаж робить маленький дар: крок, жест, усмішку. І коли перші рожеві відблиски ранку торкаються вітрини, свято стишується. Сяйво тане, паличка схиляється, Фея лагідно вкладає друзів на їхні місця, а сама знову зникає у коробці — тепер уже з таємним світлом у серці.
Крамниця прокидається звичною: усе на своїх поличках, жодної зайвої рисочки. Та хто уважно подивиться, помітить — у повітрі ще коливається тінь нічного вальсу, й на кришці коробки, де чекає Фея Ляльок, ніби вгадується мить нового початку. Завтра вона поїде додому. А сьогодні — ми зберегли її казку.
