спектакль Шопеніана + Рапсодія кохання + Болеро Київ Національна опера України ім. Тараса Шевченка
- Диригент-постановник:ДЯДЮРА Микола
- Диригенти:БАКЛАН Олексій,МАКАРЕНКО Герман
- Педагог-репетитор:ХИЛЬКО Раїса
- Концертмейстери:ГОРОБІЄВСЬКА Оксана,ТЕРЕНТЬЄВА Світлана
- Режисери, які ведуть вистави:ВИСОЦЬКА Алла,ТОКАР Олег
Шопеніана + «Рапсодія кохання» + «Болеро»
Вечір із трьох одноактних балетів, де романтична мрія, сучасна чуттєвість і гіпнотичний ритм зустрічаються на одній сцені. Це подорож від напівпрозорого світанку «білих балетів» до пульсуючого теперішнього, що наростає, мов хвиля.
Шопеніана
Сюїта фортепіанних п’єс у оркестровці Олександра Глазунова.
Сценарій та хореографія Михайла Фокіна.
Класичний шедевр без сюжету, але з ідеально вивіреною поезією руху. На місячній галявині, в легкому серпанку вальсів, мазурок і ноктюрнів, танцівниці в білих пачках з’являються і тануть, мов згадки, що не хочуть відпускати. Фокін перетворює музику Шопена на чисту форму балету: прозору лінію рук, дихання корпусу, стишену драму поглядів. Тут немає слів — тільки м’який подих класики, який відчувається навіть у паузах.
«Рапсодія кохання»
Сучасний балет-ескіз про те, як народжується, змінюється і витримує випробування почуття. У центрі — діалог тіл: дуети, що переходять у ансамблеві сцени, ніжні адажіо поруч із стрімкими, майже імпульсивними спалахами руху. Мінімалістична сценографія підкреслює головне — ритм серця і довіру партнерів. Тут кохання не «ілюструють» — його проживають: через вагу долоні, точність підтримки, тишу між тактами.
«Болеро»
Музичний моноліт, який упізнається з першого удару барабана. Ритм Равеля набирає силу крок за кроком, і з кожним повтором тема сягає нового рівня напруги. На сцені — ритуал зростання: від самотнього імпульсу до вибухового колективного танцю. Пульс остінато збирає артистів у спільний подих, коли рухи стають відвертішими, а простір — ущільненим. Це не просто фінал вечора, а магніт, що тримає зал до останнього акценту.
Чому варто побачити:
• три різні мови хореографії за один вечір — від класики високого стилю до сучасної пластики та ритмічного трансу
• жива розмова музики й танцю: інтимна лірика Шопена, відвертість «Рапсодії» та невблаганний марш «Болеро»
• сценографічні метафори, що працюють без слів: туман світла, прозорі силуети, ритм, який веде за собою
Порада глядачам: приходьте трохи раніше, аби налаштуватися на атмосферу вечора; «Шопеніана» любить тишу, «Рапсодія» — відкритість, «Болеро» — ваш пульс. Цей тріптих — про те, як танець змінює час: спершу його сповільнює, потім слухає, а зрештою підкорює своєму ритму.
