Місцевість навколо великого ставка була дуже красива. На широкій греблі по обидва боки росли столітні верби та осокори, утворюючи прекрасну алею. Старі дерева ніби зрослися гіллям угорі, і під ними чорніла густа тінь. Берег ставка був усюди зелений, усюди над водою зеленіли старі густі верби. По обидва боки ставка селянські городи доходили до самого ставка, а за вербами й городами на похилих пагорбах біліли великі хати в садах. Деякі з них ніби дивилися на зелену долину зі ставком блискучими вікнами, мов очима. За греблею стояла велика чотириповерхова будівля крупчатки з широким ґанком, що виходив на вулицю, обсипана борошняним пилом, майже біла. На ґанку сиділи й стирчали всякі мірошники [мельники], робітники, теж білі від постійного борошняного пилу; по вулиці безперервно сновигали перехожі селяни, проїжджали вози з поклажею, прямуючи у велике містечко, то зупиняючись біля магазину, де робітники переносили мішки з пшеницею з возів у великий магазин. Вода шуміла під колесами крупчатки. Навпроти крупчатки на пагорбі над самим ставком білів будиночок, де були квартири механіка та його помічника. Усюди було помітно рух у цьому жвавому пункті села. По широкому ставку всюди біліли купки плаваючих гусей, сірих качок. Гуси кричали якимось веселим радісним криком.
Після постійного перебування в будинку з тісним двором, обставленим високими будинками, Настя відчула широкий простір цієї великої зеленої долини з блиском води на поверхні ставка, з шумом води на "лотках" під колесами, з криком веселих гусей та качок. Вона відчула себе ніби вільнішою в цьому просторі, зеленому, барвистому, з прекрасним, чистим повітрям під високим шатром синього неба.
— Як тут добре! Як мені легко тут дихати! Ніби не я дихаю, а дихає сама грудь, дихає все моє тіло цим чудовим повітрям. Мені здається, що я тепер на якійсь дивовижній зеленій дачі десь біля Києва в Мотовилівці або в Боярці. Якби тільки не люті тутешні собаки й не такі страшні свині, як тут у селі, я була б цілком задоволена й щаслива. Тільки шкода, що тут немає моїх приятельок і подруг, та й чи знайду я тут таких подруг у цьому глухому місці — освічених, розвинених? Матушка освічена, але моя сусідка псаломщиця майже проста жінка, мабуть, ніде не вчилася. Мені з нею навіть важко підтримувати й вести розмову. Розповіді та розмови про йоркширських свиней та корів мене зовсім не цікавлять.
Довго Настя гуляла над ставком, зазирнула до чайної, невеликого гарненького будиночка на два поверхи, оглянула приміщення. У нижньому поверсі "громада" поселила сидільця винної лавки, колишнього унтер-офіцера. Настя поверталася додому у веселому настрої, тихенько наспівуючи пісню. Місце було жваве, людне: собак ніде не було. Вони поховалися у дверях крамничок.
Але молодій учительці довелося скоро переконатися, що в неї буде мало часу і для читання книжок, і для відвідування нових знайомих у селі. Канікули закінчувались. Відкрили школу для прийому школярів і школярок. Селяни приводили дітей з ранку до вечора щодня. Навели дітей так багато, що батюшка й Настя приймали їх до пізнього обіду і навіть після обіду. Кількість прийнятих до школи дітей була така велика, що ними наповнили обидві досить великі класні кімнати. А дітей усе приводили й просили прийняти до школи. Їм відмовляли, бо в школі не вистачало місця на лавах. Село було велике, а школа була невелика. Про будівництво другої школи або розширення старої, звісно, в селі ніхто й не думав.
Дітей розділили на дві групи. У меншій кімнаті посадили тих школярів, які вже відвідували школу минулої зими. Велика кімната була набита школярами, як бочка оселедцями. Довелося поставити кількох школярів біля вікон, посадити на підвіконнях, щоб не образити деяких заможних селян, які привели дітей до школи пізно, уже після приймальних випробувань.
Коли в зимові місяці дні стали дуже короткі, Настя мусила займатися цілий день, встаючи вранці на світанку. Школярі приходили до школи на світанку. Заняття закінчувалися після заходу сонця. Настя відпускала школярів додому на обід тільки на одну годину, бо й сама йшла до отця Мойсея обідати.
Село було велике, але вузьке й розтягнулося на три-чотири версти понад обома берегами річечки Роставиці, яка впадала в ставок і виходила зі ставка нижче крупчатки. Багато школярів з далеких кінців села не ходили обідати додому, а приносили із собою "харч" у мішечках, замінюючи обід хлібом та шматочком сала.
Нова вчителька як міщанка почала навчати школярів, говорячи з ними по-російськи, але скоро помітила, що сільська аудиторія зовсім не розуміє її пояснень.
— Луко Корнилійовичу! — призналася вона псаломщикові.— Що це значить і в чому причина, що я вчу дітей читати — і ніяк не можу навчити? Чи я дурна, чи ж недосвідчена в справі навчання читання й письма? Ви були вчителем і досвідченіший за мене.
Лука Корнилійович усміхнувся й сказав їй, щоб вона навчала школярів, говорячи з ними сільською українською мовою, інакше вона нічого їх не навчить.
— Був у нас учитель, що закінчив курс духовної семінарії зі ступенем студента. З ним сталося те саме, що й з вами... "Учу їх тиждень, потім другий, а школярі не роблять жодного успіху й тільки дивляться на мене, як барани, безтямними очима. Одного дня після закінчення моєї "лекції" я кажу їм:
— Діти! Ідіть снідати.
А вони всі сидять нерухомо й дивляться мені в очі. Я знов повторюю їм наказ, а вони все сидять. Тільки тоді я здогадався, що моя аудиторія мене не розуміє. Тоді я крикнув:
— Хлопці, йдіть снідати!
Хлопці в одну мить устали й рушили до дверей, мало не збили мене з ніг". Відтоді й навчання в нього пішло успішніше. Так робіть і ви, якщо хочете навчити їх читати й писати. Та ми, вчителі, це знаємо і всі так робимо. Наші сільські "дядьки" посилають дітей до школи, власне, для того, щоб вони навчилися читати, писати й уміли писати цифри. Багато батьків самі вчаться у дітей, як писати цифри для записування рахунку кіп і пудів пшениці, жита, проса тощо.
Почалися морози. Стара школа була до того холодна, що її неможливо було натопити. Учителі й учительки займалися у великі морози в зимовому одязі й у калошах. Сам отець Мойсей, приходячи на урок, сидів у теплій рясі й у калошах.
Повітря в класах було таке сперте й смердюче, що важко було дихати. Повітря було просякнуте важким запахом цибулі, якою харчувалися школярі на великій перерві як приправою до шматків черствого хліба. Пахло овечою вовною від суконних свит [армяків] школярів, старих, заношених. У жодному вікні не було кватирки для освіження затхлого повітря.
Отець Мойсей, приходячи на свій урок, починав справу з освіження повітря. Він відчиняв двері в обох класах, а сам виходив на ґанок, чекаючи кілька хвилин, поки повітря освіжиться, і входив у клас.
— У нас у школі є прекрасний, швидкодійний вентилятор, а ви й не здогадалися,— сказав він учительці, що задихалася в сморідній атмосфері.— У сінях є отвір на горище, де до стіни приставлена драбина. Протягом уроку відчиняйте двері в сіни, і широкий вентилятор миттю освіжить повітря, і ви дихатимете киснем, а не запахом цибулі й дьогтю.
— А я й не здогадалася, де знаходиться такий дивний вентилятор. Наприкінці уроку в мене завжди боліла голова. Дякую за пораду.
Коли надворі смеркало, Настя відправляла по домівках своїх вихованців і йшла до своєї кімнати, лягала на ліжко й відпочивала, поки Свирид ставив самовар. Випивши чай і трохи відпочивши, вона йшла до батюшки й займалася з двома хлопчиками. І тільки після цих занять вона відпочивала, приємно проводячи час у розмовах і спогадах про єпархіальне училище та своїх спільних знайомих. І тільки повернувшись додому, Настя могла розважитися читанням "Нивы" і познайомитися з деякими авторами в додатках до журналу.
Зима добігала кінця. Навчання в школі звичайно тривало до Великодня. Наприкінці навчального сезону Настя почувалася дуже втомленою. Вона чекала Великодня й закінчення занять, як великого свята. При своєму слабкому здоров’ї вона відчувала таку втому, яку відчувають селяни в жнивну пору влітку, працюючи в полі.
Після Великодня селяни звичайно не посилають дітей до школи. На полях починається робота. Хлопчиків посилають у поле й на пасовиська стерегти коней, овець і ягнят. До школи ходять дуже небагато учнів, тільки ті, які готувалися складати іспит на пільгу з відбування військової повинності. Роботи в школі стало наполовину менше. Настя відчула полегшення, ніби з її плечей звалилася половина тягаря, який вона несла на своїх плечах усю зиму.
Великдень був пізній. Весна розцвіла в усій своїй красі. Заспівали у вербах, кущах і садах солов’ї. У цій широкій низині їх було незліченна кількість і в садах, і в кущах верболозу по берегах річки й великого ставка. Здавалося, що по-солов’їному співала кожна верба, кожен кущ, кожна гілка кущів! Удалині в гаю кували зозулі; іволги виводили свої ніжні рулади, ніби чути було ніжні звуки флейт у цьому весняному оркестрі пташиного співу, гімнів весні. Ніжно-зелені бруньки обліпили гілки верб і садів, наче зеленим мохом, розливаючи по долині ніжний аромат осокорів і тополь. Верхів’я густих дерев зазеленіли, ніби чиясь невидима рука накинула на них ніжні зелені руна. Цвіли в садах густі вишні, ніби облиті ніжним білим гагачим пухом.
Настя, після закінчення уроків, любила бродити й прогулюватися над ставком протоптаною стежкою по садах і городах "сукупних", відгороджених тинами [плетнями] один від одного, як звичайно буває в садах і городах, що прилягають до річок і ставків, доходячи до самого кінця села, де невелика річка Роставиця впадала в ставок. Ці чудові береги річечок і ставків із садами, рядами осокорів, верб і тополь схожі на чудові зелені парки вологої Данії та Англії, але створені й прикрашені самою природою.
Одного разу в гарну ясну погоду, у недільний день, Настя пішла на прогулянку стежкою в городи й сади над ставком, щоб погуляти й досхочу відпочити у вільний від занять день. Стежка вилася по зеленій мураві над берегом, мов гадючка повзла по зеленому килиму, звиваючись то в густих "вишниках", то в старих садах, то в гайках вільхи й осокорів, розкиданих по зеленій траві.