У сінях було темно. У дверях з’явилася постать сторожа, високого, сухорлявого, літнього Свирида.
— У мене в кімнаті немає ні краплі води. Принеси, будь ласка, мені глечик води,— попросила Настя.
— Добре! Зараз! У мене тут у сінях є глечик. Я піду до псаломщика, наберу води й зараз принесу вам,— сказав Свирид і миттю зник у темних сінях.
Насті стало веселіше, коли в темних сінях з’явилася жива людина; їй уже не було так страшно в темному порожньому будинку серед великого пустого вигону. Неповороткий, як віл у ярмі, Свирид скоро повернувся, поставив глечик з водою на столі й поклав два шматочки черствого хліба, скоринки та обрізки твердої спідки.
— Це навіщо? Я напилася чаю й повечеряла в гостях у Луки Корнилійовича і не голодна,— сказала Настя, не розуміючи значення цих черствих недоїдків хліба.
— А це, бачте, для того, щоб оборонятися від собак, якщо вам буде потрібно вночі надвір, бо у дворі два люті пси. Собаки вас не знають, можуть кинутися на вас і, борони Боже, ще покусають вас або принаймні порвуть на вас спідницю.
— Як же я оборонюся від собак хлібом? Може, у тебе є палиця?
— Та ви кидайте їм шматочки хліба й скоринки, то вони не накинуться на вас, як вовки на вівцю,— усміхнувшись, сказав Свирид. — Тут уже була неприємна пригода з однією вчителькою, коли вона вперше вийшла вранці зі школи: собаки накинулися на неї так несподівано й так завзято смикали зубами сукню ззаду, що майже пошматували її. А завтра, як вийдете, кидайте собакам по шматочку хліба, то вони попривикають до вас і знатимуть, що ви своя людина, а не чужа. Тепер, поки школа порожня, я сплю у меншому класі, от там, де в кутку стоїть куль [сніп] соломи. Але цієї ночі я спатиму в сінцях, отам під сходами, навпроти ваших дверей, щоб вам не було так страшно спати першої ночі. Розстелю куль соломи в кутку під сходами та й спатиму. У школі в нас були і вчителі, і вчительки старі, бували й молоді панни, то я добре знаю їхні звички й норови. Одні вчительки нічого не бояться — ні злодіїв, ні розбійників, ні самого чорта, якби він зазирнув до кімнати й показав свої роги та білі зуби. А такі молоді, як от, наприклад, ви, першої ночі так бояться, що майже не сплять усю ніч та все дивляться на вікна. Добре ви зробили, що завісили вікна: певно, знали, що у вашій кімнаті є вікна, та ще аж два вікна.
Свирид, сказавши панночці "на добраніч", навпомацки пішов у клас, узяв куль соломи, розіслав солому в кутку на підлозі, ліг на своє аскетичне ліжко і майже за одну хвилину засопів і захропів на всі сіни й на всі кімнати в будівлі школи.
Настя ще довго сиділа, поринувши у свої думи й спогади. Але в сінцях Свирид так завзято хропів, свистів носом і чомусь цмокав губами, що Насті неможливо було думати й зосередити на одному предметі свої думки та роздуми. Вона загасила свічку і, втомлена поїздкою в задушливому вагоні, під звуки Свиридової музики в сінях, закутавшись із головою в ковдру, миттю заснула міцним сном. І їй усе снилися люті собаки, якісь дивні — великі, як апокаліптичні звірі, що оточили її з усіх боків і весь час дивилися на неї величезними страшними очима, а з очей усе сипалися червоні іскри й падали на її сукню, і на руки, і на черевики.
Уранці, коли вона вмилася й причесалася перед маленьким дзеркальцем, привезеним із Києва, псаломщикова служниця прийшла й сказала Насті, що псаломщиця запрошує її на чай. Настя вдягла найкращу сукню, вийшла на ґанок і попрямувала до будинку псаломщика, тримаючи в руці шматочки хліба як приманку для захисту від собак. Але вона раптом побачила, що між клунею і свинарником стоїть якийсь звір, схожий на апокаліптичного звіра, і прямує до неї. То була йоркширська свиня, велика, як ведмідь, кирпоноса, схожа на величезного мопса, з рилом, піднятим угору, з широкими ніздрями, оберненими до неба, з великими круглими лютими очима. Звір ішов просто їй назустріч і нагадував велику гієну, яка була готова кинутися на неї не гірше за псаломщикових собак. Настя злякалася, повернулася назад і гукнула до Свирида. Свирид вийшов із сіней і пішов до Насті. Він зареготав на все подвір’я.
— Проведи мене, Свириде, до будинку. Я боюся цієї свині. Вона ніби збирається кинутися на мене, як собака. Я чула, що в селі бувають такі злі свині, які ганяються за людьми і навіть нападають на дітей, як собаки.
— Та не бійтеся ж цієї свині! Ця аглицька свиня тільки страшна на вигляд, але вона не кусається. Коли вона йде вулицею, то маленькі діти тікають від неї й ховаються по дворах. Тут у нас на Білоцерківщині графи Боаницькі давно розвели й поширили по всьому повіту цю породу свиней. Дячиха купила цього звіра в Білій Церкві й відгодовує її на забій, бо ці свині дають більше сала, ніж наші. Вона йшла до вас, мабуть, по подачку. Діти псаломщика годують її з рук, тичуть їй у зуби шматки гарбуза або виїдені шкірки динь та кавунів.
Настя взяла один шматок хліба й сунула їй у рило. Свиня підняла вгору кирпатую морду, роззявила пащу так жадібно, що широкі чорні ніздрі зачерніли, мов друга пара чорних очей. Свирид провів Настю до ґанку. На ґанку стояв Лука Корнилійович і реготав.
— А що! Вас таки добряче налякала ця кирпоноса морда.
— Я ніде не бачила такого ведмедя між свинями, і вона мене таки добряче налякала. Вона кинулася мені назустріч, чого свині не роблять,— сказала Настя, подавши руку псаломщикові та його дружині, що вийшла їй назустріч на ґанок.
Настя ввійшла до кімнати, де на столі стояв самовар, і ніби ожила серед привітних людей і дітей, які нагадали їй батьків дім та його родину. Не встигла вона ще допити склянку чаю, як матушка прислала служницю й запросила прийти до неї на чай.
— Зачекайте трохи. Я вдягнуся і проведу вас у двір батюшки. Там теж є у дворі дві гієни, небезпечні для вас, мабуть, гірші за моїх. Ми, як бачите, живемо окремо від людей, ніби в особливому кварталі, а не серед села, то нам і треба для безпеки тримати лютих гієн.
Псаломщик провів Настю аж до самого ґанку, захищаючи її від двох собак. На ґанок вийшов отець Мойсей і провів Настю до їдальні, де за столом сиділа матушка й чекала на неї, приготувавши все потрібне до чаю й сніданку. Після ночівлі в порожній школі, ніби в заїжджому домі або в корчмі в степу, Настя опинилася у світлій кімнаті серед дітей і стала бадьоріша та веселіша.
За чаєм отець Мойсей попросив Настю, чи не погодиться вона навчати двох його старших дітей, а матушка запропонувала їй за це обід, заздалегідь вибачаючись, якщо в неї обід не завжди буде міський, а сільський.
— Ми надсилатимемо вам булки до чаю, бо в нас у селі ніхто не продає булок, та й у лавці тутешнього єврея не завжди можна купити булку. Кожен пече хліб, а іноді й булки тільки для себе. Ми разів зо два на тиждень їздимо в містечко й купуємо яловичину, але іноді немає потреби їхати в містечко. Тоді ми готуємо для себе сільський борщ без м’яса,— сказала матушка.
— Я згодна навчати ваших дітей, приходитиму після уроків у школі й займатимуся з ними. Щодо обіду можу сказати, що буду дуже вдячна за обід. У нас у Києві не завжди буває борщ із яловичиною. У цьому я не вибаглива й не розпещена.
— У нас тепер дві дійні корови. Молока в нас багато. Присилайте Свирида по молоко щоранку щодня,— сказала матушка.
— Поки будуть довгі дні, мої хлопчики ходитимуть до вас у школу на заняття, а взимку ви приходитимете до нас після своїх уроків, посидите в нас, проведете час у довгі зимові вечори, не нудьгуватимете на самоті. Адже молоді панночки-вчительки страшенно нудьгують у селі. А до нас іноді приїздять у гості й паничі, досить розвинені й гарні,— сказав отець Мойсей, весело засміявся і примружив очі, поглядаючи на вродливу вчительку.
Настя почервоніла й усміхнулася, опустивши повіки з чорними довгими віями.
— Мабуть, у мене буде так багато роботи, що не буде часу думати про паничів. Дякую вам за те, що ви надсилатимете своїх дітей до мене на заняття. Я страшенно боюся собак, а тут у вас собаки дуже злі, не такі, як у нас у Києві. Справжні вовки! Та й свиня у псаломщика страшна, схожа на чорта. Лука Корнилійович запевняв мене, що вона не кидається на людей, а я йому не зовсім вірю. Як подивлюся на її морду, то в мене виникає побоювання, що вона кинеться на мене.
І отець Мойсей, і Меланія Андріївна зареготали й переконали її, що чорт не такий страшний, як його малюють.
— Я і чортів боюся, і йоркширської свині все-таки побоююся: зуби в неї, як ікла у собак, а широкі ніздрі догори викликають у мене якийсь дрож.
— Не бійтеся її! Будьте спокійні. Це діти Луки Корнилійовича привчили її підходити близько до людей: вони годують її з рук шматками гарбуза та зеленими кавунами,— заспокоювала Меланія Андріївна Настю, а діти реготали і, нарешті, запевнили її в безпеці від цього страшного звіра.
Після чаю й сніданку отець Мойсей провів Настю на ґанок і прогнав палицею собак, що стояли біля ґанку.
— Я піду з вами, захищатиму вас у дорозі від ваших ворогів і покажу вам шкільні класи, огляну їх, бо нам скоро доведеться відкривати школу для прийому школярів,— сказав отець Мойсей.
У школі батюшка оглянув убогу кімнатку вчительки й класи.
— У тутешній школі, як я бачу, зовсім немає бібліотеки й книжок для читання. Шафа для книжок зовсім-таки вільна від книжок,— сказала Настя, проводжаючи батюшку класами.— Я не матиму жодних книжок для читання і пропаду від нудьги в довгі зимові вечори,— сказала Настя мало не зі сльозами.
— Не турбуйтеся! У мене знайдуться книжки для читання. У мене є журнал "Нива" за кілька років із додатками творів російських письменників. Пришліть колись Свирида, і я приготую для вас "Ниву" з додатками деяких авторів,— сказав отець Мойсей, прощаючись із Настею.
Настя впорядкувала все в кімнаті, наказала Свиридові підмести в кімнаті й у сінях, узяла палицю в кутку сіней і пішла на прогулянку через великий вигін до ставка, де був центр села, де на пагорбі стояла церква, а ближче до греблі ставка по обидва боки великої поштової дороги біліли дві селянські лавки й одна єврейська, в яких продавалися товари, потрібні для селян: горщики, миски, сало, гас, пісна олія і навіть папір та чорнило спеціально для школярів.