КОХАННЯ З ПЕРЕШКОДАМИ
Оповідання
У велике село Трашки у Васильківському повіті недалеко від Києва приїхала нова вчителька Настя Тихонівна Легеза, призначена до церковнопарафіяльної школи, в якій навчались і хлопчики, і дівчатка. Вона приїхала найнятим на вокзалі візником-євреєм з містечка Білої Церкви, заїхала у двір священника отця Мойсея Турчанинова й подала йому свої документи про призначення вчителькою до школи. Батюшка вже давно одержав повідомлення про її призначення на вільне місце вчительки і був радий її приїзду. Канікули закінчувались. Незабаром треба було починати навчання в школі. Батюшка запросив учительку до їдальні й попросив сідати за стіл, на якому стояв самовар. За столом пила чай родина отця Мойсея. Матушка, молода й жвава, запросила гостю до чаю, попросила сісти біля себе і була рада її призначенню до школи. Матушка ще не так давно закінчила курс другого єпархіального училища, в якому навчалась нова вчителька. Вона із задоволенням розпитувала про викладачів і класних дам училища, які всі лишалися на своїх місцях і були їй симпатичні, залишивши приємні спогади.
Після чаю матушка, здогадавшись, що вчителька, виїхавши вранці з Києва, добряче зголодніла, встала, взяла в шафі тарілку з котлетами, що лишилися від обіду, і поставила на стіл.
— Я знаю, що ви зголодніли в дорозі, виїхавши ранковим потягом з Києва. Закусіть, а потім підете оглядати свою квартиру в школі,— сказала вона гості, поставивши на стіл тарілку з яблуками зі свого саду.— Не знаю, чи будете ви задоволені своєю квартиркою. Вам доведеться жити в одній кімнаті, яка водночас служить і кухнею. Ми подбали про вашу кімнату, побілили стіни. Я наказала чистенько вимити підлогу.
— Дякую вам за ваші старання. Буду вам дуже вдячна, якщо знайду свою кімнату чистенькою,— сказала вчителька й підвелася.
Після підвечірку батюшка пішов з учителькою до школи. Школа була в тій великій садибі, де стояв будинок отця Мойсея з великим садом і дім псаломщика з будівлями за його клунею та током. Школа з невеликим городом стояла в кутку садиби поруч із будиночком псаломщика. Обидва ці будинки виходили на великий порожній вигін, на якому паслися ягнята, гуси та свині.
Батюшка відчинив двері в невеличкі сіни й увів Настю до кімнати, призначеної для вчителів і вчительок школи. Ця досить простора кімната була й кухнею з варистою піччю та "комином", який доходив аж до самої стелі. Піч була заслонена ситцевою завіскою. Кімната була не особливо велика, але світла, з двома великими вікнами, чистенька, біла, весела. Сторож школи Свирид зняв речі з фаетона, запаковані у вузлах, у яких було складено все вбоге майно Насті, і поклав на ліжко з сінником. Батюшка пішов додому й пообіцяв зайти до неї, щоб показати кімнати для занять з учнями. Настя жваво розпакувала вузли, вийняла речі й відчинила невеличку скриньку, застелила своє вбоге ложе, завісила вікна білими коленкоровими завісками, накрила столик дешевенькою скатертиною. Кімната ніби блищала й сяяла білим матовим світлом, освітлена вечірнім світлом сонця, що заходило за вербами. Настя швидко й моторно закінчила роботу, вийшла на ґанок, поглянула на всі боки площі, оглядаючи довколишній краєвид: хати за вигоном по обидва боки зеленого вигону, загнутого кутом, з городами серед високих старих диких груш, старих верб, якими були обсаджені городи над вигоном. Поряд зі школою, ніби в одному спільному дворі, Настя побачила гарненький невеликий будиночок псаломщика. Будиночок виходив ґанком не на вигін, а був обернений до школи. Будиночок з ґанком було видно між клунею і корівником зі свинарником, що виходив просто на вигін.
Приїзд учительки ніби розбудив і привів у рух псаломщикову садибу. Собаки гавкали й кидалися на візника за воротами та на коней. Псаломщик і його діти вибігли на ґанок. Дружина псаломщика Ксенія Климентівна навіть зійшла зі сходинок ґанку так швидко, що налякала квочку з курчатами, яка прихистилася біля ґанку. Квочка ніби скрикнула з переляку, курчата закричали й розлетілися на всі боки. Псаломщиці так захотілося подивитися на нову вчительку, що вона була готова побігти й глянути на молоду дівчину. Псаломщик, Лука Корнилійович Євтушевський, ще молодий, також охоплений цікавістю, майже побіг до ґанку школи. Дружина його майже пошепки наказала йому запросити на чай нову вчительку, бо самовар уже закипів.
Учителька, побачивши, що псаломщик прямує до ґанку, зійшла зі сходинок йому назустріч і відрекомендувалася. Псаломщик сам недавно був учителем років зо два в цій школі, був регентом хору й учителем співу. Він добре розумівся на цій справі, у молоді роки був хористом в архієрейському хорі й до того ж сам грав на скрипці та любив музику й спів.
Псаломщик вийняв ключ з кишені, відімкнув двері у дві просторі кімнати, що служили класами для двох груп школярів, і вручив їй ключ від книжкової шафи, в якій лежали дві великі церковні богослужбові книги й валялося кілька навчальних книжок, і де не було жодної книжечки для читання, призначеної для школярів.
Псаломщик запросив учительку до себе на чай, чому вона була дуже рада. Нове місце проживання в порожньому будинку навіювало на її душу якусь невиразну тугу. Вона була дуже рада познайомитися з сусідкою, побувати й посидіти в гостях і провести перший вечір у родині нових знайомих.
Псаломщиця була проста жінка, але її не можна було назвати старосвітською дячихою. Вона була грамотна, уміла читати й писати, але не вміла говорити по-російськи. Проте з вигляду вона була схожа навіть на даму, була одягнена в чорну сукню, чистеньку й пристойно пошиту, і зачесана, як справжня пані. Вона була розумна, веселої вдачі, жвава, уміла вести розмову; її оповіді були сповнені гумору, як у селянок, метких, розумних і веселих. Вона так вправно вміла охарактеризувати якусь матушку або сусідку-селянку, що інший письменник позаздрив би барвистості й тонкості змалювання характерних рис тих осіб, про яких вона розповідала.
Оглянувши приміщення в школі, псаломщик, Лука Корнилійович, замкнув двері в школі й разом з Настею пішов додому. Ксенія Климентівна чекала на гостю, приготувавши все на столі в маленькій, чистенькій і затишній вітальні. Довго вони сиділи за чаєм, і весь час Настя розпитувала псаломщика про заняття в школі, про кількість школярів, які відвідували школу. Господиня, весела, балакуча, розважала Настю розповідями про колишніх учителів і вчительок у школі. Надворі смеркало. Лука Корнилійович узяв зі столика скрипку й програв кілька українських пісень і козачків для танців. Молода вчителька приємно провела вечір і підвелася. Було вже досить пізно. Псаломщик узяв свічник і сірники, провів її до школи, захищаючи палицею від двох лютих собак, відімкнув двері в темні сіни, запалив свічку, дав їй свічку й сірники, побажав їй спокійної ночі й пішов, обіцяючи негайно прислати сторожа до школи.
Настя розв’язала один вузлик, вийняла сукню й пальто, повісила на вішалці біля дверей, сіла біля столу й замислилася.
У школі й навколо школи було так тихо, ніби в садибі й у всьому селі не було жодної живої душі. Навіть собаки у дворі не гавкали, ніби й вони поснули. Настя була міщанка, виросла в Києві, звикла до міського шуму, міської метушні. Навчалася вона в духовному єпархіальному училищі, але батько її був не духовного звання, а простий кравець із селян великого містечка
Корсуня в Канівському повіті, де він закінчив курс двокласного училища, займався своїм ремеслом у містечку, в якому замовлень на кращий одяг було небагато, що й спонукало його перебратися до Києва. Мати Насті була модистка, шила сукні для дрібної буржуазії й дещо заробляла. Вона була католичка, але не полька, а українка, а по-польськи навіть не вміла говорити. Навпроти самої квартири кравця Легези було друге єпархіальне жіноче училище. Батько Насті віддав її до училища, бо мав змогу вносити до училища невелику плату за право навчання, та й дівчинці було зручно ходити в училище, а не бігати до міської школи за версту й більше. Настя вчилася добре, закінчила курс у єпархіальному училищі й просила місця вчительки в якомусь училищі в Києві. Але кандидатів на місця вчителів і вчительок було дуже багато. Настя подала прохання до училищної єпархіальної ради й незабаром мала вирушити в село Трашки, щоб зайняти місце вчительки сільської школи. Батько її був сімейний чоловік; підростали менші діти, витрати збільшувалися, і для полегшення батька й матері Настя зважилася зайняти місце в сільській школі.
Настя вперше опинилася в селі, в порожньому будинку в нічний час. Мертва тиша здавалася їй чимось важким, майже нестерпним, ніби її обгорнув густий важкий туман, важкий і темний. Їй здавалося, що її замкнули в якомусь похмурому льосі або в підземеллі, і вона мусить провести ніч у цьому підземеллі.
Настя довго сиділа, замислившись. Вона згадала покинутих рідних, і перед її очима ніби майнули кімнати квартири її батька з вікнами у двір, освітлені лампами. Вона ніби побачила своїх молодших братів і сестер, які в цю пору бігали по кімнатах і пустували після вечері, ніби почула їхній веселий сміх і щебетання. Ці спогади навели на неї смуток. Вона зітхнула, і сльози несподівано полилися з її очей. Вона відчула, що її серце ніби стисла чиясь сильна рука, стисла міцно, до болю.
Несподівано в сінях заскрипіли двері й шумно зачинилися. Настя так злякалася, що вся затремтіла. Вона встала й закричала на всю кімнату:
— Хто там?
І, не дочекавшись відповіді, вона побігла до дверей, схопила гачок і замкнула двері. Вона навіть забула про те, що псаломщик казав їй про сторожа Свирида, який мав прийти ночувати в сінях школи.
— Це я! Сторож! — почувся голос у сінях.— Я прийшов ночувати. Може, вам щось потрібно?
Настя відчинила двері в сіни.