Вона в нас захожа, мало нам відома особа, якась київська "репетя". Батько її кравець із простих мужиків, а вона зазнається, нехтує мною. А ти вдовольняєш її примхи, щовечора розважаєш її, даєш їй концерти, немов якійсь багатій графині чи княгині. А в Києві вона, мабуть, шила разом зі своїм папашею штани панам та паничам і пришивала, принаймні, ґудзики до штанів.
Через кілька днів молода служниця знову передавала своїй господині різні чутки, які чула від людей, ніби вчителька сміється з неї, і з матушки, і з писарші, і з дружини сидільця у винній лавці, і говорила комусь, що всі вони в селі так опростилися, стали такими репетями, що з них утворилася в селі ціла колекція: одна хвойда сідає верхи на репетю, а третя підганяє її віником, а слідом за цією йде якась шкапа, піднявши хвіст угору, а задня баба-яга кістяна нога жене всіх, замітаючи слід помелом, на Лису гору на "шабаш відьом".
— Хто ж ця хвойда, що їде верхи на Лису гору? — спитала псаломщиця.
— Та кажуть, що ця "хвойда" — ви! Їй-богу, так кажуть, а я передаю те, що чула від людей,— сказала наївна молода Феся.
— От каторжні люди! А хто ж та репетя, що везе хвойду?
— Та кажуть, що це ви їдете на писарчуковій жінці, а відьма, що підганяє мітлою весь поїзд на Лису гору, це дружина волосного писаря, бо вона "натуриста" [Дуже характерна]. Отаке язиками плетуть люди в селі.
Феся, може, й чула розповідь про такий поїзд на Лису гору. Але навряд чи вчителька вигадала такий смішний поїзд своєю головою.
За школою був невеликий город, що прилягав до садиби псаломщика й був відділений від псаломщикової садиби тільки вузькою межею. Тину на цій межі не було. Користуватися цим городом мали право вчителі школи, але жоден учитель і жодна вчителька ним не користувалися й віддавали сторожеві як подарунок за службу. Учителі завжди були неодружені люди й часто змінювалися. Сторож Свирид садив у цьому городчику картоплю. Псаломщикова йоркширська свиня пронюхала, що тут можна вільно рити картоплю. Звісно, на межу вона не звертала жодної уваги. Свирид часто виганяв свиню зі свого городу й просив псаломщицю заганяти її в хлів і не випускати у двір. З цього приводу Свирид мав часті сутички з псаломщицею. Свирид сердився, псаломщиця лаялась і кричала, що не можна ж тримати свиню в хліві всі дні замкненою, що свиня таке саме Боже створіння, як і Свирид та всяка людина, любить походити, погуляти й поїсти картоплі, якщо сам господар городу не стереже свого городу, не поставивши на межі тину. Свирид був жартівник, а його дружина мала гострий язик і будь-коли кидала язиком смішні карикатури на сусідок і сусідів. Вони-то й склали комічний поїзд на Лису гору сільських панянок, зловживаючи необережно сказаними Настею в присутності Свирида прізвиськами, даними нею відомим Свиридові сільським "паннам". Свирид був чоловік улесливий, підлаштовувався під тон учителів і вчительок, намагаючись заслужити їхню прихильність.
Коли псаломщиця почула розповідь Фесі, що про неї балакають у селі, вона спалахнула, образившись, і всю провину склала на Настю, вважаючи її першоджерелом цієї плітки. Вона інстинктивно вгадала, що всі ці пихаті прізвиська вигадані Настею.
Наставав вечір. Луки Корнилійовича не було в кімнатах. Ксеня пішла до вітальні, подивилася на стіну: скрипки на гачку не було. Вона здогадалася, що Лука Корнилійович у гостях у Насті, що він грає й разом з Настею виспівує пісеньки.
У кімнатах стало темно. Ксеня запалила лампу, наказала служниці затопити в печі й готувати вечерю. Ксеня послала Фесю доїти корову, а сама замісила тісто. Вона місила тісто в ночвах, і в неї в голові виникла думка піти до школи й вигнати звідти Луку Корнилійовича, відібравши в нього скрипку й ноти. Але вона стримала свій гнів: про такий вчинок дізналася б прислуга й розбовтала б усім.
Феся принесла дійницю з молоком і ціджувала молоко в глечик. Псаломщиця замісила тісто для приготування галушок, узяла скалку (качалку) і почала розкачувати на столі тонкий корж, щоб приготувати "різані галушки". У той час, коли вона розкачувала корж біля вікна, вона почула, що хтось виходить на ґанок, ступаючи важкими чоботами по сходинках. Ксеня впізнала важку ходу чоловіка і зі скалкою в руках вибігла в темні сіни, насилу намацала засув у дверях на ґанок і згарячу почала завдавати ударів скалкою Луці Корнилійовичу то по плечах, то по руках, куди попало. Удар влучив у скрипку, і скрипка загуділа, ніби застогнала від болю у своєму животі. Струни під цим смичком дивно заграли й миттю замовкли.
Лука Корнилійович остовпів від подиву. У нього майнула думка, що за його відсутності на дім напала зграя грабіжників у масках, які в той час часто грабували євреїв, що купили ліс на зруб і ночували в лісі в куренях, і навіть нападали на будинки священників та заможних селян. Минулого року в селі якісь таємничі захожі люди бродили селом — і раптом від підпалу вночі згоріла в орендаря рига зі складом зернового хліба та сільськогосподарських машин, а через тиждень знову вночі згоріла стайня з виїзною парою коней, і, нарешті, згоріла кухня, збудована у дворі окремо від дому.
Ошелешений несподіваністю нападу, Лука Корнилійович зіскочив зі сходинок ґанку, думав вибігти за двір і зчинити крик на вигоні, щоб покликати сусідів на допомогу. Але скалка наздогнала його й продовжувала лупцювати його по спині та плечах. Він обернувся й побачив, що його б’є не чоловік, а жінка. За одну мить він зрозумів, хто частує його ударами, і кинувся на дружину, але вона так сильно вдарила його по руці, що Лука Корнилійович упустив скрипку й другою рукою схопився за забиту руку. Він відібрав у дружини скалку й пішов у сіни зі скрипкою в руках.
— Ти сьогодні з глузду з’їхала чи здуріла? — сказав він тихенько дружині, щоб Феся в кухні не почула його слів і не дізналася про цю безглузду витівку жінки.
— Так тобі буде щоразу, якщо ти не перестанеш давати концерти своїй княгині. Пам’ятай про це! Я довго терпіла, але, нарешті, втратила терпіння. Хороший сім’янин! — шепнула йому на вухо Ксенія, увійшла в кухню й зачинила за собою двері, а потім підійшла до столу й продовжила різати корж на галушки, наче нічого й не сталося, спокійно й методично розрізаючи навскіс тонку смужку коржа, ніби там, у нічній темряві, на ґанку, нічого не відбулося.
Лука Корнилійович узяв у кухні кухоль з водою, вийшов на ґанок, засукав рукав сюртука й сорочки на правій руці та облив холодною криничною водою руку, де у двох місцях виднілися червоні плями й ґулі.
Відтоді він не ходив до Насті зі скрипкою. Права рука боліла так, що він не тільки не міг грати на скрипці, але навіть не міг водити смичком по струнах. Скрипка, на щастя, переможно витримала удари й лишилася цілою та неушкодженою.
Невдовзі після цієї пригоди зібралися до школи всі старші учні, які готувалися складати іспит в екзаменаційній комісії для одержання права на пільгу з відбування військової повинності. Прийшов на урок і батюшка, привітався з Лукою Корнилійовичем і подав йому руку. Лука Корнилійович попросив вибачити йому, що він подає не праву руку, а ліву.
— Що у вас на руці? Мабуть, сів чиряк? — спитав його батюшка.
— Який там чиряк? Це моя Ксеня побила мені руку скалкою, коли я вчора ввечері повертався додому зі скрипкою від учительки після гри й співу пісень разом із нею, і заборонила мені ходити до неї та співати разом із нею дуети. Ксеня ввечері підстерігала мене на ґанку, кинулася на мене зі скалкою 1 і почала лупцювати і мене, і скрипку,— сказав Лука Корнилійович і засміявся.— Вона в той час розкачувала корж на галушки, вибігла на ґанок і почала лупцювати мене скалкою куди попало.
Отець Мойсей зареготав на всю школу. Він ніби побачив на власні очі, як Ксеня енергійно, замість коржа, лупцює Луку Корнилійовича скалкою. Псаломщик ніби заразився веселим сміхом батюшки й сам почав реготати, сміявся, пригадуючи й розповідаючи подробиці цієї несподіваної баталії.
— Бачите, моя Ксеня уявила собі, що я закохався в Настю і з цієї причини часто її відвідую. А я закоханий у музику й спів, сам співав у хорі, коли був учнем в училищі і коли, через брак коштів продовжувати навчання в семінарії, я вступив псаломщиком і почав співати басом. Ксеня уявила собі Бог знає що. Вона людина добра, хазяйновита, але надто енергійна в усіх своїх вчинках.
— І то ще добре, що вона не кинулася на вас з мечем у руках, як біблійна Юдиф кинулася з мечем на Олоферна й відрубала йому голову,— сказав батюшка, продовжуючи сміятися.
— Та в нас у хаті й меча немає, є тільки кухонний великий ніж, схожий на меч, хоча й не двосічний,— сказав Лука Корнилійович.
— Однак скажу вам по правді, ви повинні радіти цим двом синім ґулям. Вони служать доказом гарячої щирої любові Ксені до вас. Але ви нікому не кажіть про отримані ґулі, бо щойно Настя дізнається про цю комічну пригоду на ґанку, вона залишить нашу школу й поїде до Києва. Настя дуже хороша вчителька і старанно працювала в школі, незважаючи на несприятливі умови в нашій тісній та холодній школі,— сказав отець Мойсей.— Нехай ця смішна історія залишиться таємницею для всіх наших знайомих. Знатимете тільки ви, Ксеня та я.
Однак веселий отець Мойсей беріг таємницю тільки тоді, коли йшов додому через город і тік. Прийшовши додому, він не витримав і перший порушив обіцянку. Він розповів про цю баталію на ґанку своїй матушці з усіма подробицями, та ще й свого додав, зображаючи, як Лука Корнилійович сприйняв цю витівку Ксені за напад грабіжників на дім псаломщика. Матушка була теж веселої вдачі й реготала до нестями, уявляючи собі псаломщикову Юдиф зі зброєю в руках у вигляді скалки. І батюшка, і матушка, доповнюючи цю сцену своїми зауваженнями й розвиваючи тему, реготали так, що діти, які гралися в саду, почувши такий гучний регіт через відчинені вікна в сад, побігли до кабінету, щоб довідатися, чого так голосно регочуть папаша й мама.
— Насті настав час любити. А в нас у селі їй немає таких паничів, у яких можна було б закохатися.