спектакль Елегія воєнного часу. Весна і осінь. Варіації Доніцетті Київ 2026-09-10 17:00 Національна опера України ім. Тараса Шевченка
Елегія воєнного часу. Весна і осінь. Варіації Доніцетті у Національній опері України
Один вечір у Національній опері України об’єднає три хореографічні роботи з дуже різним настроєм і музичною мовою — “Елегію воєнного часу”, “Весну і осінь” та “Варіації Доніцетті”. У програмі зустрінуться музика Валентина Сильвестрова, Антоніна Дворжака й Гаетано Доніцетті, а разом із нею — різні погляди на балет, від сучасного осмислення українського досвіду до хореографії Джона Ноймаєра та Джорджа Баланчина.
Три частини вечора відрізняються ритмом, образами та характером руху. Саме ця різниця дозволяє за одну програму побачити, наскільки широкою може бути мова балету: стриманою й болісною, легкою та життєрадісною, віртуозною і майже святковою.
“Елегія воєнного часу”
“Елегія воєнного часу” Олексія Ратманського створена на чотири постлюдії Валентина Сильвестрова для фортепіано та струнного оркестру, а також українську сільську музику 1930-х років. У Національній опері прем’єрні покази постановки відбулися 22 та 23 червня 2024 року.
Саме поєднання музичних пластів задає виставі особливу інтонацію. Тиха, зосереджена музика Сильвестрова зустрічається з мотивами іншого часу — народною музичною традицією, у якій зберігаються пам’ять, рух і відчуття життя. Через цей контраст хореографія говорить про досвід війни без прямолінійного переказу подій.
Балетмейстером-постановником виступив заслужений артист України Олексій Ратманський, його асистенткою — Тетяна Ратманська. Сценографію створила Вендалл К. Гаррінгтон, дизайн костюмів — Моріц Юнге. У сценічному оформленні використані роботи українських художників Матвія Вайсберга та Марії Примаченко. За диригентським пультом — Сергій Голубничий.
У цій частині вечора важливими стають не лише самі рухи, а й те, що залишається між ними: пауза, напруга, спогад, різкий перехід від одного настрою до іншого. Назва “Елегія воєнного часу” точно передає характер твору — особистого, стриманого й водночас пов’язаного з досвідом цілої країни.
“Весна і осінь”
Інший настрій приносить балет “Весна і осінь” Джона Ноймаєра. Постановка створена на Серенаду Мі мажор, ор. 22 Антоніна Дворжака. Хореографію та костюми розробив сам Ноймаєр, художником-декоратором виступив Тіз Джон.
Назва “Spring and Fall” має кілька смислових шарів. Це і весна з осінню, і рух угору та падіння, початок і завершення. Ноймаєр пов’язував її з поезією Джерарда Менлі Гопкінса, однак наголошував, що його балет передусім говорить про танцівника і сам танець. Для хореографа важливими стали музика мови, мова руху та те, як рух народжується з музики.
Попри назву, у постановці немає суцільної меланхолії. Вона сповнена свіжості, руху й легкої іронії. Абстрактний пейзаж, образи природи та світла музика Дворжака створюють простір, у якому головним залишається людське тіло — його пластика, свобода, падіння, підйом і взаємодія з іншими танцівниками.
Після напруженої “Елегії воєнного часу” ця частина програми змінює температуру вечора. Рух стає вільнішим, музика — світлішою, а увага переходить до самої радості танцю.
Прем’єра “Варіацій Доніцетті”
Ще одну грань класичної хореографії представляють “Варіації Доніцетті” на музику Гаетано Доніцетті. У Національній опері України постановка заявлена як прем’єра. В основі — хореографія Джорджа Баланчина, а балетмейстером-постановником київської версії виступив Олексій Ратманський.
Тут на перший план виходять точність, легкість, музикальність і технічна свобода виконавців. Після драматичної сучасної “Елегії” та образної хореографії Ноймаєра глядач переходить до іншої балетної мови — ясної, віртуозної та побудованої на тісному зв’язку руху з музичним ритмом.
“Варіації Доніцетті” додають програмі відчуття сценічної гри та блиску. Хореографія Баланчина вимагає від артистів максимальної чистоти ліній і водночас природної легкості, коли складний рух на сцені здається майже невимушеним.
Три різні погляди на балет за один вечір
Програма “Елегія воєнного часу. Весна і осінь. Варіації Доніцетті” дає можливість побачити поруч три хореографічні світи, які навряд чи можна сплутати між собою.
У першому — пам’ять, війна, українська музика та гостре відчуття сучасності. У другому — Дворжак, рух, зміна станів і цікавість до самої природи танцю. У третьому — класична ясність, віртуозність та хореографія Джорджа Баланчина.
Разом вони складають насичений балетний вечір, де настрій постійно змінюється, а знайомство з однією постановкою відразу відтінює наступну. На сцені Національної опери України сучасний український досвід зустрічається з роботами майстрів світової хореографії, а музика Сильвестрова, Дворжака й Доніцетті показує, наскільки різним може бути рух, народжений із музики.
