спектакль Полусмак Останньго Кохання (біла вітальня) Київ 2026-09-18 18:00 Київський Будинок вчених НАН України
«Полусмак останнього кохання» у Києві — вистава у Білій вітальні Будинку вчених НАН України
У Києві покажуть виставу, яка відкриває Тараса Шевченка зовсім не таким, яким його звикли бачити на постаментах, у шкільних портретах чи офіційних визначеннях. «Полусмак останнього кохання» — це зворушлива, емоційна й місцями майже детективна історія про останній рік життя Кобзаря, про його почуття до Ликерії Полусмак і про ті маловідомі сторінки біографії, які досі викликають запитання, суперечки й живий інтерес.
Ця постановка звертається до Шевченка не як до бронзовог
«Полусмак останнього кохання» у Києві
Зворушлива історія про Тараса Шевченка і Ликеру Полусмак
У Київському Будинку вчених НАН України, у Білій вітальні, відбудеться вистава «Полусмак останнього кохання» — сценічна історія про Тараса Шевченка і Ликеру Полусмак, що відкриває маловідомі сторінки останнього року життя великого Кобзаря. Це не суха біографічна реконструкція і не спроба вкотре повторити знайомий шкільний образ Шевченка. Вистава звертається до живої людини — суперечливої, пристрасної, вразливої, здатної мріяти, закохуватися, помилятися і знову шукати для себе шанс на щастя.
У центрі постановки — останнє кохання Тараса Шевченка. Історія його стосунків із Ликерою Полусмак подається як емоційна, майже детективна розповідь, у якій особисте переплітається з історичним, а відомі факти залишають місце для болючих запитань. Чи справді вони були нареченими? Що залишилося між ними невисловленим? Яку таємницю Ликера носила в собі довгі 40 років? І чому ця історія досі не дає спокою тим, хто намагається зрозуміти Шевченка не як застиглий символ, а як людину з крові й плоті?
Інший погляд на Кобзаря
Вистава ставить перед глядачем непрості питання. Чи добре ми насправді знаємо Шевченка? Чи той суворий, насуплений чоловік із пам’ятників, які стоять по всій Україні, і є справжнім Тарасом? Чи не звузили ми його до зручного образу — старого, поважного, академічного, вже ніби прирученого історією?
Автори постановки пропонують подивитися на Кобзаря інакше. Не як на бронзову постать, яку можна виміряти офіційними формулами, підручниковими визначеннями чи урочистими промовами. Бо Шевченко не вкладається в просту мірку. Його неможливо остаточно зважити на жодних терезах — ні наукових, ні політичних, ні суспільних. Він ширший за образ, який йому довго намагалися нав’язати.
У цій виставі Шевченко постає не упокореним і не віддаленим від нас у часі. Він живий. Він може бути різким, ніжним, упертим, закоханим, болісно самотнім. Його не хочеться ставити на п’єдестал і залишати там без руху. Навпаки, хочеться наблизитися, почути, зрозуміти, чому в останній рік життя він так прагнув особистого щастя і чому ця мрія обернулася історією, в якій досі є більше запитань, ніж готових відповідей.
Любов, таємниці й останній шанс на щастя
«Полусмак останнього кохання» — це вистава про любов, яка приходить пізно, але від того не стає менш сильною. Про почуття, що виникає на межі надії й тривоги. Про бажання бути не лише пророком для народу, а й людиною, яку люблять, чекають, приймають не за славу і не за ім’я, а просто так.
Історія Тараса Шевченка та Ликери Полусмак у сценічному прочитанні Театру української традиції «Дзеркало» розгортається як несамовита лавсторі — з напругою, болем, недомовками й загадками. Тут немає легкої романтичної красивості. Є внутрішній конфлікт, складність характерів, тінь часу, у якому вони жили, і гірке відчуття того, що доля іноді залишає людині зовсім мало простору для щастя.
Постановка запрошує глядача не просто дізнатися черговий епізод із життя Шевченка, а заново поставити собі питання: ким він був для нас тоді і ким стає зараз, у XXI столітті? Можливо, саме тепер ми тільки починаємо по-справжньому відкривати Кобзаря — не як незмінний портрет на стіні, а як складну, глибоку особистість, у якій поєднувалися геній, біль, віра, бунт і велика потреба в любові.
Творча команда та виконавці
Режисер-постановник і автор п’єси — Володимир Петранюк, директор-художній керівник театру, заслужений діяч мистецтв України.
Художник-постановник — Валентина Кузьмічова.
Ролі виконують:
Тарас Шевченко — Володимир Петранюк
Ликера Полусмак — Ольга Гаврилюк, Анастасія Друкар
Тривалість вистави — 75 хвилин, без антракту.
«Полусмак останнього кохання» у Білій вітальні Київського Будинку вчених НАН України — це камерна, емоційна й водночас гостра вистава про Шевченка, якого ми ще не до кінця знаємо. Про кохання, яке стало загадкою. Про жінку, яка довго берегла свою таємницю. І про Кобзаря, якого неможливо втиснути в офіційний образ, бо справжній Шевченко завжди більший за будь-який пам’ятник.
о символу, а як до живої людини — пристрасної, вразливої, складної, здатної кохати, помилятися, сподіватися й болісно переживати розчарування. Саме тому вистава звучить особливо сильно: вона ніби знімає зі знайомого образу офіційний пил і повертає нам справжнього Шевченка — не застиглого в каноні, а живого, людяного і близького.
У центрі сюжету — історія стосунків Тараса Шевченка і Ликерії Полусмак. Чи справді вони були нареченими? Що насправді стояло за цим почуттям? Які таємниці зберігала жінка, яку пов’язують із останнім коханням великого поета? Вистава не просто переповідає відомі факти, а занурює глядача в атмосферу сумнівів, пристрасті, недомовленостей і болючих відкриттів. Саме тому ця історія сприймається не як суха біографічна довідка, а як жива драматична розповідь, у якій є місце і для ніжності, і для внутрішньої боротьби, і для справжньої людської таємниці.
Особлива сила постановки в тому, що вона ставить перед глядачем важливі питання. Ким був Шевченко насправді? Наскільки той усталений образ, до якого ми звикли, відповідає живій людині? Чи не надто довго суспільство намагалося зробити його зручним, зрозумілим, правильним — замість того, щоб прийняти його у всій глибині, суперечливості та внутрішній свободі? Вистава не дає простих відповідей, але саме в цьому її цінність. Вона спонукає дивитися на постать Кобзаря ширше, сміливіше і людяніше.
Театр української традиції «Дзеркало» пропонує глядачеві не просто історичну драму, а справжню лавсторі, в якій є і чуттєвість, і загадка, і гіркий присмак невисловленого. Тут велика постать національної культури постає в дуже особистому вимірі, і саме це робить виставу такою проникливою. Вона торкається не лише теми кохання, а й теми пам’яті, нашого сприйняття історії та того, як ми самі створюємо образи великих людей.
Режисером-постановником і автором п’єси став Володимир Петранюк — заслужений діяч мистецтв України, директор і художній керівник театру. Саме його бачення формує цю виставу як емоційну, напружену й водночас дуже інтимну розмову зі сцени. Художницею-постановницею є Валентина Кузьмічова, а ролі виконують Володимир Петранюк у ролі Тараса Шевченка та Ольга Гаврилюк або Анастасія Друкар у ролі Ликерії Полусмак.
Окремої уваги заслуговує сама локація. Біла вітальня Київського Будинку вчених НАН України ідеально пасує для такої вистави. Камерний простір додає історії особливої близькості, ніби стираючи межу між сценою і залом. У такій атмосфері кожне слово, кожна пауза, кожен погляд звучать виразніше, а сама історія сприймається набагато гостріше й особистіше.
Тривалість вистави — 75 хвилин без антракту, тож дія зберігає цілісність і внутрішню напругу від початку до фіналу. Це той формат, у якому глядач встигає повністю зануритися в події й вийти після вистави не просто з враженнями, а з бажанням ще довго осмислювати побачене.
«Полусмак останнього кохання» — це вистава для тих, хто хоче побачити Шевченка інакше: не як застиглий символ, а як людину з великим серцем, складною долею і справжнім живим почуттям. Це театральний вечір, що поєднує історію, емоцію, загадку і дуже особистий погляд на постать, яку ми, здається, досі продовжуємо відкривати заново.
