Доктор Серафікус Київ Хора

Name: Доктор Серафікус
Start: 2026-09-04T18:00:00+03:00
End: 2026-09-04 20:00:00
Location: Хора
Rating: 5

18:0004 вересня 2026, Пт
17:0005 вересня 2026, Сб
спектакль
Хора
150 хв
від 500 грн

Опис

Відгуки (0)

спектакль Доктор Серафікус Київ 2026-09-04 18:00 Хора

«Доктор Серафікус» у Києві

Хора представляє виставу «Доктор Серафікус» — сценічне дослідження людини, яка блискуче мислить, вправно вибудовує теорії, розкладає світ на поняття й примітки, але щоразу губиться там, де починаються живі почуття, тілесність, кохання і звичайна людська близькість.

Якщо формулювати майже академічно, перед глядачем — феноменологічне спостереження за тілесною деконструкцією індивіда1 з алекситимією2 та гінофобією3 у міському часопросторі, де думки рухаються швидше, ніж люди встигають із ними впоратися4. Усе це подано мовою формалістичного театру, під живий джазовий супровід5, із грою світлотіні, ефектом к’яроскуро6, абстрактними світловими композиціями7 і хронометражем, який, здається, сам сумнівається у власній визначеності8.

Про кого ця вистава

1 У центрі постановки — Доктор Серафікус, він же для людей без схильності до зайвої термінології Василь Хрисанфович Комаха. Це чоловік, який послідовно й майже вперто заперечує тілесне кохання, ніби воно є не частиною життя, а помилкою в системі мислення. Він прагне високого, чистого, ідеального. Його серафічність настільки помітна, що будь-яке земне почуття поруч із ним виглядає підозріло, надто гучно або просто не вписується в його внутрішній порядок.

2 У Доктора є психологічна особливість: йому важко впізнавати, називати й осмислювати власні емоції, а також почуття інших людей. Те, що для когось проявляється у простому «мені боляче», «я хвилююся», «я закохався», у світі Комахи перетворюється на заплутану систему приміток, пояснень, застережень і відступів. Він наче знає про все, але не завжди розуміє найпростіше — що саме з ним відбувається.

3 До того ж Доктор боїться модерних жінок. Не абстрактно, не декоративно, а майже світоглядно. Жінка для нього — не просто інша людина, а порушення рівноваги, виклик його холодній раціональності, загроза всій цій акуратно збудованій системі, де кожне явище має пояснення, а кожне почуття бажано тримати на безпечній відстані. Він геніальний раціоналіст, здатний коментувати, аналізувати й узагальнювати майже все на світі, але звичайне заварювання чаю може довести його до нової екзистенційної тріщини.

Складно сказати, доктором яких саме наук є Василь Комаха. Його «докторство» радше звучить як іронічна характеристика, ніж як чітко окреслений академічний статус. Він ерудит, дивак, людина приміток і нескінченних інтелектуальних вправ. Його дослідницька пристрасть так сильно зосереджена на складанні коментарів, що поступово перетворює кімнату на пастку. Комаха сидить у ній, мов травневий хрущ у сірниковій коробці: живий, неспокійний, але вперто замкнений у власних схемах.

Київ, любов і тригонометрія почуттів

4 Події вистави розгортаються в Києві. Місто тут не просто місце дії, а простір, у якому персонажі безупинно відбиваються одне в одному, у власних думках і в довгих розмовах про кохання. Чотири суб’єкти наполегливо намагаються довести, що любов — це не легке зітхання під місяцем і не проста сентиментальна формула, а радше підступна тригонометрична задача, де гіпотенуза, як на зло, завжди має складні стосунки з катетами.

Пляжі, кав’ярні, заплутані вулички Печерська — усе стає фоном для нескінченної саморефлексії. Герої говорять, сумніваються, перебільшують, загострюють, знову повертаються до тих самих питань і ніби не можуть зупинитися. Часом це може бути занадто. Навіть нестерпно. Але саме в цій надмірності й народжується смішне. Бо немає видовища водночас більш зворушливого і кумедного, ніж професор, який несподівано опинився у стані закоханості й тепер намагається пояснити власну розгубленість мовою теорій.

Формалістична сценічна мова і живий джаз

5 Актори й акторки у цій виставі навряд чи зможуть довго зберігати серйозний вигляд. Вони приречені гратися — не поверхово, а з азартом людей, які знайшли на горищі стару друкарську машинку і раптом вирішили набрати на ній партитуру для фортепіано. У цьому є дитяча свобода, доросла іронія і театральна сміливість. Гра стає способом говорити про складне без удаваної поважності.

Дійство буде емоційним, подекуди майже до мокрих очей. Але не поспішайте плутати сльози з якоюсь зайвою сентиментальністю чи, тим паче, з офтальмологічним секретом залоз. Це радше вихід надлишкового інтелекту через канали щирості. Під час цього сценічного експерименту цілком можливі раптові переходи в мультивсесвіти, де 1920-ті оживають яскраво, трохи нервово, під живий джазовий акомпанемент, а сам Домонтович, здається, усміхається з кута сцени, тримаючи в руках ліхтарик.

Світло, тінь і темні закапелки підсвідомості

6 К’яроскуро можна було б довго пояснювати, але у випадку цієї вистави краще просто побачити, як воно працює на сцені. Тут світло не лише освітлює простір. Воно сперечається з темрявою, вирізає деталі, підкреслює нерв сцени, іноді приховує більше, ніж показує.

7 Світло у постановці майже матеріалізується. Його триматимуть у руках актори, ніби це не технічний засіб, а окремий учасник дії. За допомогою променів, різких контрастів, фокусів на деталях і світлової абстракції вистава намагатиметься показати ті місця в підсвідомості персонажів, куди зазвичай не дуже хочеться заглядати. Попереду — гра світлотіней, геометрія променів, ламані переходи й візуальні композиції, що працюють не менш активно, ніж слово чи рух.

Про час, який не варто вимірювати надто впевнено

8 За всім цим, любі глядачки та глядачі, доведеться спостерігати протягом невизначеного хронометражу. Творці вистави, звичайно, не вимірювали його з надмірною вірою в секундомір. Бо після Канта трохи наївно поводитися так, ніби час є чимось цілком об’єктивним, слухняним і готовим вкладатися в акуратні рамки. Втім, практична інформація все ж існує: тривалість вистави — 150 хвилин з антрактом.

Nota bene: якщо ви дочитали до цього місця, краще забудьте все написане перед тим, як наважитеся піти на виставу. Думки не завжди допомагають. Іноді вони лише шамротять, шарудять, як речі й тварини, як сухе гілля, як пантофлі чи шафи, що тріскають. Тож, можливо, правильніше не пояснювати собі наперед, що саме має відбутися, а просто прийти й дозволити цій історії зіграти з вами свою дивну інтелектуально-театральну гру.

Тривалість: 150 хвилин з антрактом

Вікове обмеження: 13+