спектакль Елегія воєнного часу. 5 танго. Варіації Доніцетті Київ 2026-09-11 17:00 Національна опера України ім. Тараса Шевченка
Елегія воєнного часу. 5 танго. Варіації Доніцетті у Національній опері України
Три різні хореографічні світи, три музичні настрої й три способи говорити з глядачем мовою танцю об’єднаються в одній програмі Національної опери України. Упродовж вечора на сцені прозвучить музика Валентина Сильвестрова, Астора П’яццолли та Гаетано Доніцетті, а сучасна хореографія змінюватиметься стрімким танго й віртуозною неокласикою.
До програми увійшли “Елегія воєнного часу” Олексія Ратманського, знаменитий балет Ханса ван Манена “5 танго” та прем’єрні для театру “Варіації Доніцетті” з хореографією Джорджа Баланчина. Загальна тривалість вечора — близько 1 години 45 хвилин.
“Елегія воєнного часу” — пам’ять, яку передає рух
“Елегія воєнного часу” створена Олексієм Ратманським на чотири постлюдії Валентина Сильвестрова для фортепіано та струнного оркестру й українську сільську музику 1930-х років. Уже саме це музичне поєднання задає виставі складний внутрішній ритм: поруч опиняються тиша й напруження, спогади про мирне життя та досвід часу, який змінив країну і людей. Прем’єрні покази балету в Національній опері України відбулися 22 і 23 червня 2024 року.
У постановці немає потреби буквально переказувати події війни. Хореографія працює через образи, рух, паузи й контрасти. В одному епізоді відчувається майже крихка тиша, в іншому — внутрішня тривога або різкий злам звичного життя. Ця стриманість лише посилює емоційне звучання роботи.
Сценографію створила Вендалл К. Гаррінгтон, дизайн костюмів — Моріц Юнге. У сценічному оформленні використані роботи українських художників Матвія Вайсберга та Марії Примаченко. За диригентським пультом — Сергій Голубничий.
Пристрасть і точність у балеті “5 танго”
Після зосередженої “Елегії воєнного часу” характер вечора різко змінюється. “5 танго” Ханса ван Манена на музику Астора П’яццолли — це вже інша енергія: швидкий пульс, загострена пластика, гра між партнерами та ритм, який майже фізично відчувається в залі.
Балет був створений у 1977 році для семи пар і згодом увійшов до репертуару багатьох балетних труп світу. Ван Манен незвично поєднав характерні риси танго з академічною балетною технікою. Замість традиційних для танго високих підборів танцівниці виходять на пуантах, а знайомі пластичні мотиви переплітаються з чіткими класичними лініями.
Музика П’яццолли дає цій хореографії необхідну гостроту. Тут постійно відчувається напруження між чоловіком і жінкою, наближення й дистанція, виклик і відповідь. Водночас побудова танцю надзвичайно точна. За зовнішньою свободою руху стоїть майже математично вибудувана композиція — одна з характерних рис стилю Ханса ван Манена.
Дизайн костюмів створив Жан-Поль Врум, асистентом Ханса ван Манена у постановці виступив Олександр Жембровський. Саме Жембровському, колишньому солісту Dutch National Ballet і киянину, належала ідея перенести цей відомий балет на сцену Національної опери України.
“Варіації Доніцетті” — Баланчин і чиста радість танцю
Завершує програму ще одна помітна хореографічна робота — “Варіації Доніцетті” на музику Гаетано Доніцетті. Для Національної опери України ця постановка є прем’єрою. В її основі — хореографія Джорджа Баланчина, а балетмейстером-постановником виступив Олексій Ратманський.
Після драматичного настрою першої частини та пристрасного ритму П’яццолли “Варіації Доніцетті” відкривають ще одну сторону балетного мистецтва. Тут важливі легкість, швидкість, чистота ліній і технічна свобода виконавців. Складна хореографія має виглядати невимушено, а рух — точно збігатися з характером музики.
Саме в таких постановках особливо добре видно баланчинський принцип роботи з музикою: танець не ілюструє її буквально, а ніби продовжує оркестрову партитуру на сцені. Жести, стрибки, повороти та комбінації стають ще одним способом почути музичний ритм.
Три хореографічні мови за один вечір
Програма “Елегія воєнного часу. 5 танго. Варіації Доніцетті” побудована на сильному контрасті. Спочатку — сучасне осмислення воєнного досвіду через музику Сильвестрова й українські мотиви. Потім — напружене, темпераментне танго П’яццолли у впізнаваній хореографічній мові Ханса ван Манена. І нарешті — ясна, віртуозна неокласика Джорджа Баланчина на музику Доніцетті.
Ці роботи не намагаються бути схожими одна на одну. Навпаки, різниця між ними й формує характер усього вечора. Глядач може буквально за одну виставу перейти від стриманої драматичної пластики до пристрасного танго, а потім — до технічно відточеного балету, де головними стають музикальність і чистота руху.
На сцені Національної опери України зустрінуться хореографії Олексія Ратманського, Ханса ван Манена та Джорджа Баланчина — три різні погляди на те, наскільки багатою й несподіваною може бути сучасна балетна програма.
