спектакль Піноккія Київ Київський театр опери та балету
- Композитор – Борис Севастьянов
- Автор лібрето – Дмитро Тодорюк
- Диригент-постановник – Євген Воронко
- Режисер-постановник – Віталій Пальчиков
- Хореограф-постановник – Дарія Возняковська
- Хормейстер-постановник – Анжела Масленнікова
- Художник із костюмів – Дмитро Курята
- Сценограф – Данило Василенко
- Постановник світла – Андрій Севастьянов
- Диригент – Роман Будзяк
- Режисер – Анна Янчук
- Репетитор з балету – Костянтин Віновой
- Художники зі світла – Михайло Євдокименко, Тетяна Музиченко
- Звукорежисер – Ігор Кисельов
- Режисери, які ведуть виставу – Патімат Мірзаєва, Алла Пригара, Олександра Зворигіна
«Піноккія» в Київській опері: вистава, що пробуджує душу
Кожна епоха шукає своїх героїв, кожне покоління — свою казку, яка допоможе осмислити реальність, зрозуміти себе і світ довкола. У Київській опері ця казка оживає в абсолютно новому прочитанні: історія про дерев’яну дівчинку Піноккію — це не просто дитяча вистава, а глибока притча про шлях до людяності, про боротьбу зі злом у собі й навколо, про силу мистецтва, що допомагає вижити навіть у найтемніші часи.
Більше, ніж казка: пошуки себе у світі спокуси й фальші
Два ока, дві руки, дві ноги, голова — і вже ніби людина. Але ким є людина насправді? Чи достатньо зовнішньої схожості, аби стати живою, мислячою, чутливою істотою з серцем і совістю? На ці питання намагається відповісти вистава «Піноккія», яка розповідає про непросту подорож до себе. Головна героїня, створена з дерева, — символ кожного з нас, хто народжується наївним і далеким від істини, але через помилки, втрати, випробування і, зрештою, любов — приходить до глибшого розуміння, ким хоче бути.
Це історія не про безтурботне дитинство, а про непростий вибір між тим, що легко й привабливо, і тим, що правильно, але складно. Історія про те, як непросто залишатися собою в час, коли світ вимагає масок, а оманливі голоси обіцяють швидке щастя.
Мистецтво — як спасіння в часи темряви
У час, коли навколо панує тривога, коли буденність розчиняється в новинах про біль і втрати, театр не може мовчати. Сцена — не втеча, а відповідь. І відповідь ця звучить потужно. Театр має залишатися живим — бо найбільше нещастя для митця — це мовчання сцени. Найбільша втрата для глядача — відсутність емоційного зв’язку. У цьому сенсі вистава «Піноккія» — не просто дитяча постановка, а глибокий маніфест на користь віри, добра і мистецтва, яке здатне піднести людину над руїнами буденності.
Музи, навіть у часи війни, не мовчать. Вони ведуть у світ, де зло карикатурне і безсиле, де добро — мудре, щире й дійове. І головне — де людина не просто виживає, а перероджується. У цьому світі дерево може стати дівчинкою, а гра — шляхом до істини.
Піноккія — героїня нашого часу
Ця героїня — не класичний Піноккіо, не слухняна лялька, а жива, бунтівна, невгамовна дівчинка з характером. Вона помиляється, сперечається, бавиться, сміється, плаче — і завдяки цьому стає живою. Вона не боїться порушувати правила, але водночас глибоко прагне знайти своє місце у світі. Саме тому вона така близька дітям і цікава дорослим. У ній — неспокійна енергія змін, жагуче бажання пізнати світ і себе в ньому.
Її пригоди сповнені як гумору й бешкету, так і гіркої правди. І саме тому глядач не просто спостерігає, а проживає цю історію разом із нею — сміється, хвилюється, вірить і, зрештою, теж змінюється.
Визнання і нагорода
Прем’єра вистави отримала високу оцінку театральної спільноти та глядачів: у 2023 році «Піноккія» була удостоєна престижної премії «Київська пектораль» у номінації «Найкраща дитяча вистава». Але ця нагорода — не лише про професіоналізм і майстерність. Це підтвердження того, що вистава справді зачіпає, викликає емоції, резонує з тим, що болить, надихає і повертає віру.
Висновок
«Піноккія» — це не просто сценічна казка, а живий, динамічний, глибокий спектакль, який об'єднує і дітей, і дорослих у спільному переживанні. Вона відкриває нові сенси у відомій історії, осучаснює її й робить по-справжньому актуальною. Тут світло перемагає темряву, серце вчиться бути чутливим, а мистецтво — рятує.
Варто побачити. Варто відчути. Варто згадати, що навіть з дерева може вирости людина — якщо вірити, прагнути і не боятися ставати кращими.
