спектакль Коппелія. Нова історія ляльки Київ Київський театр опери та балету
- Диригент-постановник – Назар Якобенчук
- Балетмейстер-постановник – Сергій Кон
- Художник-постановник – Марія Грабченко
- Диригент – Сергій Голубничий
- Балетмейстер-репетитор – Оксана Хамровська
- Режисер, який веде виставу – Тетяна Лук’янець
«Коппелія. Нова історія ляльки»
Світ театру час від часу відкриває знайомі історії зовсім з неочікуваного боку. Саме так сталося і з новою постановкою Київської опери — «Коппелія. Нова історія ляльки». Це не просто інтерпретація відомого балету, а повноцінна авторська версія, в якій класичний сюжет набуває нової глибини, символізму й несподіваного драматизму.
Лібрето до вистави створив Сергій Кон, який звернувся до теми, що хвилює не лише дитину, а й кожного дорослого. У центрі історії — чаклун Коппеліус, що мріє створити ідеальну Ляльку. Не просто механізм — живу істоту, яка, здобувши людські риси, мала б допомогти йому захопити владу над людством. Але магія не підвладна лише одному. Коппелія, оживлена чарівним каменем, отримує не лише тіло, а й душу — здатність відчувати, розуміти, вибирати. І вона вибирає інакше. Завдяки підтримці Франца, вона кидає виклик самому творцеві й рятує місто від його темних задумів.
Ця вистава — не просто фантастична пригода. Це притча, повна метафор і глибоких роздумів. Вона про вибір між покірністю і свободою, між бездушною досконалістю і недосконалим, але щирим людським серцем. Вона — про силу добра, яке, попри все, здатне перемагати зло, навіть коли здається, що шансів немає.
У виставі чітко простежується алегорія, яку глядач не зможе не помітити. Адже що таке лялька у дитячих руках? Це об'єкт, з яким можна робити що завгодно: гратись, ламати, викидати. І чи не схоже це на те, що іноді відчуває доросла людина, коли її використовують, знецінюють, змінюють на «новішу модель», ігноруючи почуття й потреби? Сергій Кон задає пряме, але дуже людяне питання: а чи не стаємо ми самі тими самими ляльками, коли дозволяємо іншим гратись нашими емоціями?
«Коппелія» — це дзеркало, в яке варто зазирнути. Це спроба показати, що навіть коли тобі здається, що ти всього лише іграшка в чиїхось руках, всередині тебе живе та сила, яка може змінити хід історії — якщо тільки вірити в себе й не втратити людяності.
Сценографія та костюми заслуговують на окрему увагу. Художниця Марія Грабченко створила яскравий, виразний візуальний світ, який живе разом із героями. Її підхід — сміливий, сучасний і надзвичайно естетичний, що дозволяє глядачеві ще глибше зануритися у події на сцені. Кожна деталь тут працює на емоцію, на враження, на образ.
Це вистава, що відкривається по-різному залежно від віку. Діти бачать у ній захопливу історію про добро й зло, фантастику та яскраву пригоду. А дорослі — філософський підтекст, роздуми про сучасний світ і власне місце в ньому. Але для кожного вона буде про щось важливе. Про те, що людяність — це не вроджена якість, а вибір. І що навіть «лялька» може навчити нас бути людьми.
