спектакль Білка, яка прожила 100 років Київ Театр «Золоті Ворота»
«Білка, яка прожила 100 років» — Київ, Театр «Золоті Ворота»
Бували ви колись у Швеції? Навіть якщо ні, Стокгольм ви точно уявляєте: спокійний, охайний, трохи казковий. У самому серці міста є відомий парк-музей «Скансен» — місце, де люди гуляють повільніше, дихають глибше і… постійно зустрічають білок. Вони там кумедні, моторні, зовсім «мультяшні» — тільки хвости в багатьох облізлі. Звучить дивно, бо туристи справді підгодовують їх горіхами. Але проблема в іншому: у цих білок, здається, катастрофічна пам’ять. Вони ховають свої запаси, а потім забувають, де саме. От і виходить: їжі ніби багато, а голод — поруч.
Саме за такими білками дуже любить спостерігати героїня вистави. І тут — цікава протилежність: вона, на відміну від них, майже нічого не забуває. Її пам’ять — як довга стрічка, на якій записане ціле ХХ століття: зустрічі, прощання, радощі, втрати, дрібні деталі, які чомусь болять сильніше за великі події. Вона вчиться любити й відпускати, приймати себе і людей поруч, переживати моменти, коли тебе бачать і чують — і моменти, коли тебе ніби не існує. Хтось був у її житті по-справжньому, а хтось проходив повз, не помічаючи. Але хіба може бути «незначним» чиєсь життя, якщо воно прожите чесно, з почуттями, з надіями й страхами?
Це історія на сто років — тепла, іронічна, часом сентиментальна, часом смішна, але завжди дуже людська. Вона довго шукала, кому довірити свої секрети, хто зможе не просто «розповісти сюжет», а передати інтонацію її життя — з усіма паузами, усмішками й несподіваними зізнаннями. І в якийсь момент з’явився той самий «хтось»: режисер Стас Жирков. Кажуть, одного дня, підгодовуючи білок у Маріїнському парку, він раптом упіймав відчуття, що цю історію вже час випустити у світ — щоб вона нарешті прозвучала в театрі.
На сцені театру «Золоті ворота» героїня говорить голосом Віталіни Біблів — із її тонким гумором, живою фантазією та вмінням робити так, щоб сміялося і щеміло одночасно. Тож питання просте: ви готові почути неймовірну історію «маленької білки», яка прожила ціле століття — і довести собі, що «маленьких» життів не буває?
