спектакль Ковзанка Київ Театр «Золоті Ворота»
- драматургиня - Лаура Сінтія Черняускайте (Литва)
- режисер - Дмитро Леончик
- сценографія та костюми - Богдан Поліщук
- композитор - Богдан Лисенко
- хореограф - Дмитро Мітічкін
«Ковзанка» — вистава про шалене серце, яке не хоче зупинятися
Що відчуває людина, коли хвиля, яка несла тебе на гребені життя, раптом зникає? Що робити, коли вітер, до якого ти звик, стихає, а на зміну руху й ризику приходить тиша? І що страшніше — сама нудьга чи спроба втекти від неї будь-якою ціною? Саме ці питання постають у виставі «Ковзанка» — несподіваній, тонкій і водночас жорстко правдивій історії про те, що відбувається з людьми, які колись жили на повну, а тепер опинилися в пастці власного минулого.
Герої «Ковзанки» — це люди, які одного разу зловили свою хвилю, знайшли драйв, ризик, свободу. І відтоді живуть у тіні того досвіду, не бажаючи відпускати спогади. Кожен із них по-своєму боїться зупинитись, подивитися в обличчя тиші, штилю — тому самому стану, де немає ані піни, ані захвату, лише прозора поверхня льоду. Вони не приймають ідеї, що після великого хвилювання може настати спокій, а за парою — застигла вода.
Це історія про людей, які з різних причин зупинились, але не визнали цього. Вони й далі намагаються вловити імпульс, впіймати нову хвилю, яку, можливо, вже неможливо зловити. Одні вперто уникають будь-яких натяків на спокій, інші — навпаки — приходять подивитись на кригу, яка блищить і лякає своєю холодною ідеальністю, шукаючи в ній нову точку старту, нову пристрасть.
Але одного дня все ламається. І кожен герой залишається сам на сам зі своїм минулим, зі своїм відчаєм і головним запитанням: коли саме все почало йти не так? І що тепер робити з цим знанням?
«Ковзанка» — це вистава про два покоління, які пройшли крізь спрагу, пристрасть, ризик і розчарування. Про тих, хто намагався жити яскраво, не думаючи про наслідки. Але забув навчитися жити в тиші. Вони не вміють бути спокійними — і саме ця відсутність внутрішнього спокою стає їхнім тягарем.
Проте в цій історії є надія. Можливо, саме те, чого вони боялися найбільше — крига, нерухомість, момент зупинки — і стане для них рятівним. Бо іноді, щоб рухатися далі, потрібно не бігти, а зупинитись.
Ця вистава — не про сюжет у класичному розумінні. Вона про атмосферу, про стан, про емоції, які знайомі багатьом. Тут є і дитячі травми, і ностальгія, і спроба все пояснити через гру, жарт, алюзію. Це розповідь про море, яке завжди поруч — навіть коли ти стоїш на ковзанці. І про кільку в томаті, як символ того, що прості речі часто кажуть про нас більше, ніж великі драми.
Практична інформація:
У зв’язку з перекриттям урядового кварталу, потрапити до Театру «Золоті Ворота» можна кількома шляхами: з боку метро «Арсенальна» через Кріпосний провулок, із Кловського узвозу або ж вулицею Богомольця — через Пилипа Орлика. Радимо планувати маршрут завчасно, аби не пропустити жодної хвилини вистави, яка вартує того, щоби її побачити.
