спектакль Білка, яка прожила 100 років Київ 2025-12-05 18:00 Театр «Золоті Ворота»
«Білка, яка прожила 100 років» — вистава про те, як легко втратити ілюзії, але як складно без них жити
Режисер: Олексій Гладушевський
П’єса: Сергій Кулибишев
Сценографка: Ольга Троян
У ролях: Анастасія Бабій, Богдан Буйлук, Вероніка Верещака, Ірина Гришак, Роман Кучерявенко, Христя Люба / Дарія Пльондер, Роман Муленко, Артем Пльондер, Андрій Поліщук, Наталія Телли, Влад Волинець / Роб Фельдман
Тривалість: 120 хвилин (з антрактом)
Вікове обмеження: 18+
Прем’єра: 1 червня 2024 року
Увага: у виставі лунає ненормативна лексика.
Колись ми вірили в фей і лелек, у магію подарунків під ялинкою і в те, що добро завжди перемагає. А потім — виросли. І, щоб вижити, почали будувати нові казки. Для себе, для своїх близьких, для цілих народів.
У селищі з іронічною назвою Веселе мешканці тримаються за спокій так, ніби той — останнє, що лишилося після великого катаклізму. Після Перемоги України тут усе налагодилось: життя стало впорядкованим, простим, зрозумілим. Щасливим. Але це — лише на перший погляд.
Усе змінюється в одну мить, коли голова селища Толік робить неочікувану заяву. Особисту. Здавалося б, нікого вона не стосується. Але саме вона — наче тріщина у дзеркалі, з якої починає валитися уся ретельно вибудувана конструкція колективного самообману.
«Білка, яка прожила 100 років» — це не просто назва. Це символ. Метаморфоза. Образ живої істоти, що пройшла крізь війну, страх, самотність, очікування. Прожила ціле століття у пошуку себе — і, зрештою, озирнулася навколо, щоби запитати: а чи варте все це було того, щоб мовчати?
Ця вистава — про право бути іншим. Про те, що в світі після катастрофи найбільшим викликом стає щирість. Щирість у словах, у вчинках, у стосунках. Але правда, як відомо, має свою ціну. А ще — вміє повертатися у вигляді привидів.
Можливо, ті «примари», що починають з’являтися у Веселому — це не вигадка. Можливо, це наші власні страхи, що повертаються щоночі. Можливо, це голоси тих, кого ми забули.
«Білка...» — це вистава-дзеркало. І кожен, хто в нього зазирне, побачить не вигаданий світ, а власні ілюзії. І, можливо, відчує, як одна з них тане просто на очах.
Це буде смішно. Це буде неспокійно. І це буде важливо.
Бо іноді, щоб зрозуміти, ким ти є, доводиться перестати прикидатися — навіть для самого себе.
