спектакль Запали свічку Київ Київський театр опери та балету
- Режисер постановник – Дмитро Тодорюк
- Диригент-постановник – народний артист України Василь Василенко
- Диригент – народна артистка України Алла Кульбаба
- Художник – Марія Грабченко
- Концертмейстер – Марія Поляшова
- Художник світла – Тетяна Музиченко
- Звукорежисер – Віталій Козак
- Режисер, який веде виставу – Олександра Зворигіна
Запали свічку.
«…Уже доїли всю полову…» — ці слова, вирвані з листа матері до дітей, які врятувалися втечею в Західну Україну під час великого голоду 1932–1933 років, звучать як ніж у серце. У цих кількох рядках — відчай, безпорадність і трагедія, яка торкнулася мільйонів українців. Саме з таких уривків — з листів, спогадів, протоколів, свідчень тих, хто вижив і тих, хто не дочекався порятунку, — складено концерт-реквієм «Запали свічку», присвячений пам’яті жертв Голодоморів.
Цей вечір відбудеться 23 листопада на «Сцені-Укриття» Київської опери й стане не просто концертом, а духовною тризною, актом пам’яті й нагадування. Глядач почує не лише музику, а й живі фрагменти документів — голоси історії, які кричать через десятиліття, аби ми не забули. Протоколи сталінських катів, свідчення очевидців, уривки з листів — усе це звучатиме поруч із музичними творами, творячи страшну й водночас необхідну правду.
Це нагадування про те, що вже майже сто років наш ворог не полишає своєї диявольської мети — знищити українську націю. Тоді, у 1930-х, це відбувалося шляхом голоду і терору. Сьогодні ми бачимо продовження тієї ж самої політики іншими методами. І тому пам’ять стає зброєю, пам’ять стає силою.
У концерті прозвучать твори українських композиторів — Олега Ківи, Михайла Шуха, Валентина Сильвестрова, Богдани Трофімюк, Ігоря Соневицького. Їхня музика — це шлях від скорботи до очищення, від темряви до світла. Кожна нота, кожен голос артистів Київської опери проведе слухача крізь біль до надії, через розпач — до жаги життя.
Цей вечір — про страждання, які неможливо виміряти, але й про силу народу, який, попри все, вистояв. Ми існуємо завдяки тим, хто пройшов крізь Голодомори й не зламався. Ми є — як люди, як особистості, як нація. І наше завдання — пам’ятати, щоб ніколи більше не повторилося подібне.
Запалити свічку — це простий, але глибокий символ. Це світло, яке долає морок. Це пам’ять про тих, кого вже немає, і клятва жити далі заради них.
