спектакль Віктор Косенко: тиха сповідь Київ Київський театр опери та балету
Віктор Косенко: тиха сповідь.
Віктор Косенко – постать, без якої неможливо уявити українську музичну культуру першої половини ХХ століття. Його життя і творчість припали на часи глибоких суспільних та культурних трансформацій, коли музика ставала не лише мистецтвом, а й своєрідною формою духовного спротиву й пошуку гармонії.
Початкову освіту Косенко здобув у Варшаві, де отримав ґрунтовну музичну підготовку, а пізніше продовжив навчання у Петербурзі. Повернувшись в Україну, він оселився у Житомирі. Це місто стало для нього не лише місцем зустрічі з родиною, але й важливим етапом професійного становлення. Тут композитор поєднав одразу кілька ролей – він був педагогом, піаністом-виконавцем, організатором музичних заходів і невтомним пропагандистом класичної музики серед широкої публіки. Завдяки його зусиллям у Житомирі з’явилося багато камерних і оркестрових концертів, які виховували нову музичну аудиторію.
На початку 1920-х Косенко разом із скрипалем Всеволодом Скороходом та віолончелістом Василем Коломойцевим створив камерне тріо, яке за кілька років дало близько сотні концертів. У їхньому репертуарі звучали не лише класичні європейські шедеври, а й твори самого Косенка. Саме цей колектив уперше виконав його камерні композиції, серед яких – Віолончельна соната та «Класичне тріо», що увійшли в програму концерту NotaBene Chamber Group.
Віолончельну сонату Косенко присвятив своєму колезі Василю Коломойцеву на честь 25-річчя його творчої діяльності. У рукописі твору композитор залишив латинський підпис: «Mathematica est regina scientiarum, musica est regina artium» («Математика – цариця наук, музика – цариця мистецтв»). Цей рядок символізував нерозривний зв’язок між точністю науки та духовною глибиною музики, які поєднувалися в особистості його друга.
«Класичне тріо» теж має особливу історію. Косенко почав працювати над ним за порадою мистецтвознавця Олександра Тугенхольда, котрий знайомив його з шедеврами світового образотворчого мистецтва та надихав до пошуків нових форм. Та не судилося самому Тугенхольду почути цей твір – він помер раптово, ще до прем’єри. Пам’ять про друга глибоко вразила композитора, і він замінив фінальну частину твору на траурний марш, перетворивши «Класичне тріо» на музичний реквієм.
Таким чином, кожен із цих творів Косенка – не просто музика, а щира сповідь, у якій поєдналися особисті переживання, філософські роздуми та глибока людяність. Їх виконання сьогодні звучить як міст між минулим і сучасністю, нагадуючи, що мистецтво здатне пережити час і промовляти до кожного серця.
