спектакль Маруся Чурай Київ 2026-02-19 18:00 Київський театр оперети
- Режисер-постановник – Сергій Павлюк
- Диригент-постановник, хормейстер-постановник – Сергій Нестерук
- Балетмейстер-постановник – Юрій Бусс
- Художник-постановник – Сергій Ридванецький
- Художник з костюмів – Наталія Ридванецька
- Асистент балетмейстера – Наталія Скуба
- Хормейстер – Максим Ковальчук
- Диригент – з.д.м. України Ділявер Осман
- Світлове оформлення – Руслан Долинич, Андрій Севастьянов
- Звукорежисер – Надія Сідорова
- Концертмейстери – з.а. України Олена Опанасенко, Анна Поліщук, Любов Тітаренко, Єлизавета Хляпова, Зоя Володарська
- Помічники режисера – Олена Ісаєва, Ольга Жмура, Максим Добролюбов
«Маруся Чурай» — поетична драма про душу України
Вперше на сцені Національної оперети поставлено сценічну версію одного з найвизначніших творів сучасної української літератури — історичного роману у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай». Цей ліро-епічний текст уже давно став не просто художнім твором — а глибокою формулою української національної пам’яті, моральним орієнтиром і голосом епохи, що промовляє крізь століття до сучасної людини.
Інсценізація твору — це не лише втілення історії, а акт духовного спротиву, культурна спроба нагадати: саме через мистецтво народ повертає собі себе. Постановка режисера Сергія Павлюка — це глибоко емоційна й філософська розповідь про жіночу долю, честь, любов і біль у вирі воєнного XVII століття. А ще — про те, що жодна країна не має майбутнього без пам’яті про свою історію.
Головна героїня — Маруся, молода дівчина з Полтави, талановита поетеса й співачка, чиї пісні піднімали козацьке військо на подвиги. Її особиста трагедія — звинувачення у вбивстві коханого — вмонтована у біль і тривогу цілого народу. Історія Марусі — це історія жінки, яка не ламається, не зрікається себе і навіть перед лицем страти зберігає гідність. Суд не вірить їй, але її правду відчувають серцем — і саме завдяки цьому вона отримує порятунок. Її голос стає голосом нації.
«Ця дівчина — не просто Маруся. Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа…» — ці слова Івана Іскри, козака, який йде через битви й руїну до самого гетьмана, щоб врятувати кохану, стали квінтесенцією всієї вистави. Маруся постає не лише як історична постать, а як уособлення самої України — зрадженої, понівеченої, але незламної.
Після помилування гетьмана Хмельницького Маруся вирушає до Києва, на прощу. І тут розкривається інша, не менш важлива площина твору: роздуми про народ, про майбутнє, про вину можновладців і мовчазну участь простих людей у власній трагедії. Її внутрішній монолог — це сповідь, яка з однаковою силою звучить і в XVII, і в XXI столітті:
«Колись нащадки будуть одмивати оцю печаль од крові і глупот.
Бо можновладці — тяжко винуваті.
А що зробив народові народ?..»
Вистава занурює глядача у світ глибокої тиші та звучання. Тут усе працює на емоційний вплив: і автентичні українські пісні, що мало відомі широкому загалу, і точна, ніжна музика, що веде глядача крізь трагедію до очищення. Це театр, у якому слово — головний інструмент, а кожна інтонація несе у собі правду.
Постановка створена у стилі поетичного театру — жанру, що поєднує драму, лірику, спів і філософський підтекст. І в цьому — її сила: вона не просто розповідає історію, а дозволяє її прожити.
Для художнього керівника Національної оперети України, народного артиста Богдана Струтинського, ця робота має особливе значення. Саме з постановок творів Ліни Костенко починався його режисерський шлях, і знайомство з поетесою залишило глибокий слід у його творчості. Сьогодні «Маруся Чурай» стала частиною репертуару театру, прем’єра відбулася в лютому 2018 року, і з того часу вистава не втрачає своєї актуальності.
Це не просто вистава. Це молитва. Це розмова з душею. Це — пам’ять, яка звучить у кожному слові. Історія, яку ми зобов’язані знати, щоб залишитися собою.
