Бажан Микола Платонович (9 жовтня 1904 — 23 листопада 1983)
Серед поетичних голосів України першої половини XX століття постать Миколи Бажана вирізняється не лише своєю потужною художньою енергією, а й драматизмом життєвого вибору. У другій половині двадцятих років, коли над українським мистецтвом вже згущувалися хмари тоталітаризму, він встиг — у неймовірно короткий проміжок між злетом і катастрофою — стати одним із титанів національної поезії. Його літературний дебют припав на той самий час, коли вже було засуджено «неблагонадійних» авторів, а культурна політика Кремля дедалі більше спрямовувалась на згортання українського ренесансу. І саме в цю добу Бажан не лише заявляє про себе книжкою «Нічний рейс» (1927), а й одразу вливається в ряди найсміливіших, закликаючи йти назустріч бурі, зухвало й пристрасно відгукується на виклики доби.
На межі 1920–30-х років його творчість — як і у Миколи Куліша в драмі — утверджує молоде покоління митців, готових будувати нову Україну. «Будівлі», «Гетто в Гумані», «Розмова сердець», «Сліпці» — ці твори засвідчують не просто стильове багатство чи естетичну наснагу, а й етичну вкоріненість, відповідальність перед нацією. Російська радянська поезія того часу, попри всю свою офіціозну підтримку, не мала чим відповісти на цю потугу.
У вирі репресій Бажанові вдається уникнути найгіршого — не лише фізичного знищення, а й творчої смерті. Навпаки, він зумів залишитися в полі зору радянської влади, постати у ролі речника ідеологічної лінії, хоча ціна такої «довіри» була надто високою. Погрозами й почестями його змушували до співпраці. Дві сталінські премії, ордени, членство в Академії наук, виступи на міжнародних трибунах — усе це супроводжувалось постійною моральною дилемою. Бажан, що мав непересічну політичну інтуїцію та глибоке розуміння історичних ритмів, змушений був платити ціну за своє збереження — оди, публічні компроміси, навіть участь у політичних переслідуваннях, як-от у виступі з вимогою репатріації українських емігрантів.
І все ж, хто знає, що означали для нації твори на кшталт «Соняшних кларнетів» чи «Розмови сердець», той не буде поспішати з осудом. Ці рядки писались на межі життя і смерті, серед трупів, у тіні катів, — саме тому вони мали особливу силу. Москва, яка погрожувала йому вже в 1934-му, чітко визначала умову «виживання»: «Зрозуміти катастрофу, яка чекає тих, хто відірвався від шляху пролетарської революції».
Дитинство і юність Бажана минули в Умані, хоча народився він у Кам’янці-Подільському — обидва міста мають глибокі історичні й культурні корені. У цих місцях, насичених духом легенд, козацької волі, іще були живі спогади про Залізняка, Гонту, Кармелюка. У добу визвольних змагань через Умань проходили всі політичні вітри — і військові частини Січових Стрільців, і махновці, і червоні, і білі. Тут також виступав театр Леся Курбаса, що мав великий вплив на молодого Бажана.
Після навчання в Уманському кооперативному технікумі, він вирушає до Києва, де здобуває освіту в кількох інститутах. Його перші поетичні публікації виходять у панфутуристичних збірниках, але важливішими за Семенка стають для нього Курбас і Довженко, з яким він працює у ВУФКУ. Саме Бажан першим оцінив масштаб таланту Довженка, присвятивши йому окрему книжку.
Листи Хвильового та дискусії навколо них остаточно віддаляють Бажана від футуризму — він входить до ВАПЛІТЕ, бере участь у романтичному русі «вітаїзму», що прагнув повернути українську літературу до європейських ідей. Його поетичні збірки 1926–1930 років — «17-й патруль», «Різьблена тінь», «Поезії», поеми «Гетто в Гумані», «Розмова сердець», «Сліпці» — це не просто ренесанс поетичної мови, а справжній злам літературної традиції. У цих творах Бажан створює бароково-експресивний, глибоко метафоричний стиль, у якому модерне поєднується з історичним і фольклорним пластами.
Поема «Сліпці» стала вершиною його поетичної зрілості — в цьому монументальному творі оживає минуле України, трагічне й багатоголосе. В образах лірників Бажан виводить поетів своєї доби, зокрема самого себе. Конфлікт між старим і молодим сліпцем — це конфлікт поколінь, епох, бачень шляху.
Останні поетичні твори — «Число», «Смерть Гамлета» — вже містили компроміси. А в 1930-х основною діяльністю Бажана стає перекладацтво, і тут його талант проявляється з новою силою. Його українська версія «Витязя у тигровій шкурі» Шота Руставелі (1937) стала неперевершеним зразком мистецтва перекладу.
Життя Бажана — це постійна напруга між вірністю собі й вимогами часу. У цьому трагічному розриві — суть долі багатьох українських митців, які змушені були жити і творити на межі вибору: свобода чи життя, правда чи визнання. І хоч би як історія судила Миколу Бажана, він залишився у пам’яті як поет, що навіть у темряві не зрадив внутрішнього світла.