спектакль Французьке побачення Київ Київський театр опери та балету
Французьке побачення
Монмартр — пагорб, де Париж говорить пошепки. Звідси видно дахи, що тремтять у вечірньому сяйві, чути, як у дворах дзвенять чашки, а з відкритих вікон тягне свіжомеленим кавовим ароматом. Саме сюди запрошує програма «Французьке побачення»: у мандрівку в часі — на межу ХІХ–ХХ століть, коли на екранах тільки-но з’являються рухомі кадри братів Люм’єр, перші автомобілі обережно випробовують бруківку, а вбрання перехожих перетворює вулиці на показ стилю belle époque.
Провідницями вечора стануть три парижанки-композиторки — Мел Боні, Лілі Буланже та Клеманс де Ґрандваль. Їхні голоси різні, як квартали Парижа: у Боні — розкішна мелодійність і камерна делікатність, у Буланже — промениста ясність поряд із вразливою силою, у Ґрандваль — елегантність, що поєднує салонний шарм і сценічний темперамент. Кожна з них творила в реальності, де жінці-композиторці доводилося щодня доводити очевидне — право бути почутою. Фраза «ніколи б не подумав, що це написала жінка» тоді звучала як «комплімент», за яким ховалася упередженість. Саме тому багато сторінок їхньої музики українська публіка відкриває лише тепер: значна частина творів цієї програми пролунає в нашій країні вперше.
«Французьке побачення» — це не лише концерт, а відтворена атмосфера епохи. Уявіть собі вузьку вуличку з ліхтарем, за рогом — маленька кав’ярня з мозаїчною підлогою, де вечорами грає квартет, а за вікном проходять силуети у капелюшках. Музика веде слухача тими маршрутами, які так любили парижани столітньої давнини: від світлої меланхолії до безтурботного танцю, від відвертої сповіді до ледь помітної усмішки. Тут важливі не гучні жести, а нюанси — дотик гармонії, подих дерев’яних, тиха розмова струн.
Цей вечір — ще й розмова про свободу і видимість. Про те, як жіночий композиторський почерк, десятиліттями притишений чужими оцінками, повертає собі право на сцену. Про Париж, що вміє бути і святковим, і зосередженим; про любов, яка не потребує декорацій; про пам’ять міста, де кожен камінь зберігає власну мелодію.
Чого чекати від «побачення»? Інтимної камерності, що робить зал майже домашнім; мелодій, у яких легко впізнати Париж без туристичних кліше; моментів, коли хочеться всміхнутися незнайомцю поруч. Приходьте трохи завчасно, дозвольте собі спокійний крок сходами — і ви відчуєте, як Київ на один вечір наближається до Монмартру. Стереотипи залишимо за дверима. У середині — музика, у якій три жіночі історії складаються в одне велике французьке «так».
