спектакль Дворжак, Лятошинський Київ Київський театр опери та балету
- Камерний ансамбль «Київ»
- Кирило Бондар /скрипка/
- Михайло Білич /скрипка/
- Андрій Чоп /альт/
- Дарина Фещак /віолончель/
- Андрій Васін /фортепіано/
Дворжак, Лятошинський
Кожен сезон має свою кульмінацію — момент, коли музика звучить особливо глибоко, і кожна нота резонує з пережитим, винесеним, прожитим разом. Фінальний концерт сезону Національного будинку музики — саме такий. Камерний ансамбль «Київ» підготував програму, яка об'єднує дві видатні постаті європейської музики — Бориса Лятошинського та Антоніна Дворжака. Це не просто двоє композиторів, це два світи, два коріння, два бачення того, як національне може органічно стати універсальним.
Антонін Дворжак — чеський класик, який зумів народне мелодійне багатство своєї країни вплести у витончену архітектуру класичної музики. Його творчість — це діалог між традицією і європейською формою, де кожна тема, кожен ритм дихає природністю, ніби народжений десь серед гірських лугів чи вузьких вуличок Праги.
Борис Лятошинський — один із титанів української музики XX століття, чия постать досі не вивчена до кінця. Його музика — не лише естетика, а й філософія, глибоко вкорінена в українську культурну самосвідомість. У його творах фольклор не просто звучить — він набуває нового сенсу, перетворюючись на метафору внутрішньої боротьби, пам’яті, гідності.
У програмі концерту прозвучать два твори: сюїта для струнного квартету та фортепіанний квінтет. Обидві композиції побудовані на класичних формах, які вкоренилися в європейській традиції кінця XVIII – початку XIX століть. Але всередині цих форм — пульсує жива національна емоція. Це не просто витончене поєднання, це — свідчення того, як композитор може залишатися вірним собі, не відмовляючись від великих форм і впливів свого часу.
Цей концерт — не лише про музику, а й про ідентичність. Про те, як можна бути глибоко українським, чи глибоко чеським — і водночас говорити мовою, зрозумілою всьому світу. Про те, як фольклор може бути не лише джерелом натхнення, а повноцінною основою великих творів, здатних розповідати історії, які залишаються актуальними в усі часи.
Концерт, що завершить сезон, — це не крапка, а скоріше дужка, що об'єднує минуле й майбутнє. Це нагадування про силу музики як універсальної мови, що говорить і про землю, і про серце.
