10 сороміцьких запитань про емоції: відповідає психолог Марія Шестова

Про що люди давно хотіли запитати, але весь час відкладали

У цій серії матеріалів експерти розбирають запитання, які багатьом здаються незручними. Часто людина мовчить не тому, що тема їй нецікава, а тому, що боїться здатися необізнаною. Тому ми зібрали саме те, про що зазвичай хочеться дізнатися, але не завжди легко запитати вголос.

1. Що таке емоції з точки зору науки?

Якщо спиратися на діяльнісний підхід, емоція показує зв’язок між мотивом і метою. Вона не виникає сама по собі: у неї завжди є конкретний предмет, подія або ситуація, на які людина реагує.

Нерідко переживання пов’язане з тим, як ми оцінюємо результат власних зусиль, і напряму залежить від мотиву, який нас веде. Наприклад, школярі перед іспитами часто хочуть вступити до певного вишу — скажімо, медичного. Але причини в усіх можуть бути різними. Один робить це, щоб виправдати чиїсь очікування, інша йде туди разом із подругою, третя обирає цей шлях через стосунки, а четвертий справді свідомо хоче стати фахівцем у складній професії.

Коли мотив реалізується і мети досягнуто, людина частіше відчуває позитивні емоції. Якщо ж мотив не спрацьовує, виникає негативна реакція.

Наприклад, дівчина вступила до вишу, але хлопець, заради якого вона туди й подавала документи, не пройшов відбір. Формально мети досягнуто, але її внутрішній мотив не реалізувався. Тому радості в такій ситуації може й не бути.

2. Чи правда, що існує лише шість або сім базових емоцій?

Так, така точка зору справді існує. У психології є теорія дискретних емоцій. Їх називають так тому, що вони різняться за мімікою, тілесними реакціями та окремими фізіологічними проявами. Вважається, що такі емоції є вродженими.

Водночас у психології є й інші підходи, де список базових емоцій трохи відрізняється. Тому в різних теоріях можна зустріти різну кількість — зазвичай ідеться про шість або сім основних переживань.

Найчастіше згадують систему американського психолога Пола Екмана. Він виділяв радість, страх, здивування, смуток, гнів, відразу й презирство — приблизно той набір, який багатьом знайомий за мультфільмом «Думками навиворіт».

Це класичний список базових емоцій, але є й інший погляд.

Згідно з теорією Роберта Плутчика, на стику базових емоцій з’являються складніші переживання — спочатку другого, а потім і третього порядку. Наприклад, поєднання жаху й подиву дає трепет, а поєднання радості й довіри — любов. Таких комбінацій може бути багато, тому й виникає відчуття, що емоцій у людини значно більше, ніж кілька базових.

Плутчик також пропонував враховувати силу прояву емоції. Наприклад, на найвищій точці перебуває жах, нижче — страх, а ще м’якше — побоювання. Тобто це не три незалежні стани, а одне переживання різної інтенсивності. При цьому базовою емоцією вважається саме її крайня форма — у цьому випадку жах.

3. Чи правда, що емоції заважають думати?

Для початку важливо розуміти, що емоції бувають різними. Окрім базових, існують ще соціальні переживання — наприклад, сором і провина. Є й інтелектуальні емоції, які теж активно вивчаються.

Олег Тихомиров одним із перших докладно дослідив роль емоцій у мисленні. Головний висновок його школи полягає в тому, що емоції не заважають думати. Довгий час вважалося, що вони лише відволікають, але насправді все інакше: у них є важливі функції, які допомагають мисленнєвому процесу.

Емоції впливають на увагу, пам’ять і ухвалення рішень.

Існує поняття передбачувальних емоцій. Вони беруть участь у пошуку рішення й допомагають регулювати мислення. Наприклад, людина збирається у відпустку до моря і заздалегідь уявляє, як складатиме речі, їхатиме в аеропорт, а потім плаватиме. Таке емоційне передбачення допомагає їй краще вибудувати дії й точніше рухатися до мети.

Тихомиров показав, що навіть під час розв’язання головоломок емоції можуть працювати як підказки й спрямовувати до правильної відповіді.

Є й ще одна група — естетичні емоції. Саме ними я і займаюся. Вони виникають, коли перед нами з’являється об’єкт, який можна оцінити з точки зору краси, виразності або відчуття прекрасного. І це не обов’язково твір мистецтва. Гарне зручне крісло, добре продуманий робочий стіл, захід сонця, море, парк — усе це теж здатне викликати естетичне переживання. Звісно, сюди ж належать виставки, музеї, театр. Навіть при погляді на «Мону Лізу» людина може відчути трепет і благоговіння.

Деякі естетичні емоції безпосередньо пов’язані з пізнанням. Наприклад, інтерес. Це одне з ключових переживань, без якого пізнавати нове було б набагато важче. Але естетичні емоції не завжди бувають лише приємними або пізнавальними — серед них трапляються й негативні.

4. Чи можуть люди відчувати кілька емоцій одночасно?

Так, і це цілком нормально. У чистому вигляді одна-єдина емоція виникає не так уже й часто. Значно частіше людина переживає змішані стани.

Американський психолог Джеймс Еверілл пов’язував це з емоційною креативністю. Йдеться про здатність створювати нові, справжні й ефективні емоційні реакції. Ефективні — тобто такі, що допомагають взаємодіяти з іншими. Автентичні — живі й справжні. У цьому сенсі емоція може бути результатом внутрішньої творчої роботи людини.

Схоже ми бачимо в акторів: вони не просто зображають стан, а справді його створюють і проживають заради ролі.

В одному з дослідницьких опитувальників навіть є запитання про те, як часто людина відчуває протилежні емоції в одній і тій самій ситуації. І це справді можливо.

Наприклад, якщо хтось довго доглядає за тяжко хворим родичем, він може одночасно переживати біль, втому й співчуття. А коли настає момент смерті, разом із горем іноді з’являється й полегшення. Людина сумує, відчуває втрату й печаль, але водночас усвідомлює, що важка ситуація нарешті завершилася.

5. Чому одна й та сама подія викликає в різних людей різні емоції?

Тому що особистість у кожного влаштована по-своєму. У людей різні риси характеру, різний досвід і різні способи сприймати те, що відбувається. Крім того, емоції напряму пов’язані з тим, як саме людина оцінює подію.

У багатьох психологічних теоріях є етап когнітивної оцінки. Наприклад, у моделі Джеймса Гросса це можна описати так: ситуація — оцінка — емоція. Спочатку людина визначає, що саме для неї означає те, що відбувається. І лише потім виникає емоційна реакція: небезпечно це чи ні, обіцяє щось приємне чи, навпаки, тривожне.

Дослідження нашої групи показали, що для появи позитивних емоцій велику роль відіграє особистісна риса, яку називають толерантністю до невизначеності. Саме вона допомагає народжуватися інтересу. А інтерес, своєю чергою, запускає естетичні емоції, пов’язані з пізнанням. Наприклад, людина не відкидає незвичну картину в дусі експресіонізму, а, навпаки, каже, що вона змусила її замислитися або викликала цікавість.

Далі ці емоції можуть підштовхнути її до глибшого вивчення теми, яка зачепила увагу.

Одного разу я була в музеї Великого Новгорода, де багато робіт Айвазовського. Більшість із них дуже реалістичні й одразу викликають приємні почуття. Але одна картина буквально вибила мене зі звичного сприйняття. Я побачила полотно того самого автора, але не могла зрозуміти, що саме на ньому зображено. І в цей момент мені якраз допомогла толерантність до невизначеності.

Здивування стало сигналом: я чогось не розумію. Отже, з’явилося пізнавальне завдання. Я відкрила інтернет і почала шукати інформацію про цю незвичну роботу. У підсумку з’ясувалося, що це був експеримент Айвазовського у стилі імпресіонізму. І замість розчарування я відчула радість від нового відкриття.

Але пізнавальна мета виникає не завжди. Інакше будь-яка суперечність автоматично змушувала б нас розбиратися глибше. Однак у житті це відбувається далеко не щоразу.

6. Наші емоції вроджені чи залежать від виховання? Чи впливає на них культура?

Базові емоції вважаються вродженими — це та основа, з якою людина з’являється на світ. Усе інше справді значною мірою пов’язане з культурним середовищем.

Набір базових емоцій є в усіх людей. Але кожна культура по-своєму задає правила того, як саме ці переживання виражати. Є колективістські культури, а є індивідуалістичні. У других прийнято проявляти емоції помітніше й вільніше. У перших, навпаки, частіше цінується стриманість.

До колективістських культур зазвичай відносять, наприклад, Південну Корею, Китай та Індонезію. До індивідуалістичних — США і країни Європи. Є й суспільства, у яких помітні риси одразу двох підходів.

Різниця між цими культурними моделями добре помітна в конкретних ситуаціях. Наприклад, людина виросла в Південній Кореї або Китаї, а потім переїхала до США, де поруч із нею живуть вихідці з Європи.

І раптом виникає ситуація, коли і тим, і іншим доводиться стримувати свої почуття.

Люди з Європи, яким доводиться пригнічувати емоції, зазвичай переживають це важче. У них знижується задоволеність життям і може посилюватися депресивний стан. А в корейців або китайців картина інша. Для них стримування емоцій не призводить до такого самого падіння настрою і не посилює депресію.

Іншими словами, якщо культура з дитинства привчає людину не виражати емоції відкрито, її психологічний стан у такій ситуації зазвичай страждає менше. Але якщо в середовищі прийнято говорити про почуття вільно, а людині доводиться все тримати в собі, це, звісно, дається важче.

7. Що робити, якщо бурхливо виражати емоції в цей момент не можна?

Тут важливо зробити так, щоб ситуація не шкодила психічному стану. Наприклад, неможливо почати кричати матом в автобусі — це просто не вважається нормою. Отже, потрібні інші способи розрядки.

Найдоступніший варіант — фізичне навантаження. Практично будь-яке. До речі, у деяких азійських країнах існують спеціальні кімнати для емоційного розвантаження. Людина може навіть протягом робочого дня спуститися туди, щоб покричати або побити грушу. Це цілком здоровий спосіб зняти напруження: емоції не виливаються на оточення, а проживаються в соціально прийнятній формі.

Якщо такої можливості немає, можна побити подушку, зайнятися спортом, вийти на пробіжку, просто пройтися пішки. І, звісно, за потреби звернутися до психолога.

8. Чи можна керувати емоціями й перетворювати одне переживання на інше?

Тут велику роль відіграє рефлексія. Поки людина не розуміє, що саме вона відчуває і чому, допомогти собі їй дуже важко. Недарма психологи так часто запитують: «Що ви зараз відчуваєте?» або «Що ви відчували в тій ситуації, з якою прийшли?». Сенс у тому, щоб допомогти людині побачити саме переживання й зрозуміти його причини.

Дуже допомагає й розвинений емоційний інтелект. Якщо говорити простими словами, це здатність розпізнавати власні емоції, розуміти почуття інших і певною мірою керувати цими процесами.

Концепцій емоційного інтелекту існує багато. Але в головному вони сходяться: це навичка, яку можна розвивати.

Тепер про те, як одне переживання може перейти в інше. Зазвичай це пов’язано з переоцінкою ситуації. Як уже йшлося вище, когнітивна оцінка — важлива частина будь-якої емоції. Отже, якщо подивитися на ситуацію з іншого боку, можна відчути щось інше. По суті, саме так і працює психолог: допомагає людині побачити те, що сталося, під новим кутом.

9. Діти відчувають ті самі емоції, що й дорослі? Чи в них усе інакше?

Так, діти переживають ті самі емоції, що й дорослі. Ба більше, на думку низки дослідників, вони доволі добре розуміють, що саме відчувають. Дитина здатна говорити про свої емоції й називати їх.

Уже приблизно з двох років діти починають виражати свої почуття словами. І що особливо цікаво — навіть зовсім маленькі діти часто називають свої переживання досить точно. Наприклад, дворічна або трирічна дитина цілком може сказати: «Мамо, я тебе люблю».

І її слова по суті нічим не відрізняються від маминих слів у відповідь.

Є цікаве дослідження, у якому вивчали словниковий запас дітей віком 28 місяців. Учени виявили, що понад 60% малюків уже знають слова на кшталт «щасливий», «наляканий» і «злий». Інше дослідження показало, що близько 75% трирічних дітей використовували різні назви емоцій, щоб описувати свій стан: щасливий, сумний, сердитий і так далі.

Виходить, діти відчувають ті самі емоції, що й дорослі, розуміють їх і можуть про них говорити.

10. Чи однакова сила емоцій у всіх людей? І чи змінюється вона з віком?

Так, емоції справді можуть відрізнятися за інтенсивністю. Жах дитини і страх дорослого — не одне й те саме хоча б тому, що лякають їх різні речі. А от якщо говорити про граничну силу однієї й тієї самої емоції у двох дорослих людей, вона цілком може бути зіставною. Хоча це, звісно, суб’єктивний погляд.

Що стосується віку, з часом змінюється робота нейромедіаторних систем. І серотоніну, і дофаміну, й інших речовин справді може вироблятися менше. Тому деякі емоції, наприклад радість, з часом відчуваються не так яскраво.

Так, з віком почуття часто стають м’якшими й тихішими за силою. Вони вже не такі, як у дитинстві, коли дитина могла бігти полем за метеликами й переживати все особливо гостро. Найімовірніше, у дорослого такі сильні емоції вже не повторюються в колишньому вигляді.

Всім привіт! У цьому блозі ми викладаємо корисну інформацію на тему Як влаштовані емоції людини і чи можна ними керувати. Якщо у вас є питання чи ідеї, які ми не розкрили у нашій статті – пишіть про це у коментарях.

Оцініть автора

( 1 Оцінка, середнє 5 з 5 )