Роман Михайлович Завадович — український письменник, педагог, літературознавець і активний діяч діаспори, який залишив вагомий слід у культурному житті українців за межами Батьківщини. Народився 18 грудня 1903 року в селі Славна, що нині належить до Зборівського району Тернопільської області. Початкову освіту здобув у селі Присівці, згодом навчався у гімназіях Золочева та Тернополя. У 1920 році вступив до Українського таємного університету у Львові — на той час виняткової ініціативи української інтелігенції, спрямованої на збереження національної освіти в умовах польського тиску. Пізніше продовжив студії у Львівському державному університеті, де 1938 року отримав ступінь магістра філософії зі спеціальністю славістика.
Ще в студентські роки Роман Завадович активно долучився до громадського життя: був членом студентського гуртка українців, літературного об'єднання "Листопад", а також вів активну просвітницьку роботу в селах Золочівщини. Організовував читальні "Просвіти", гуртки "Рідної школи" та "Сільського господаря", сприяв розвитку кооперативного руху, самоосвіти, створенню аматорських театрів і хорів.
У період 1939–1941 років викладав українську мову й літературу у школі в Золочеві. Під час німецької окупації мешкав у Ремезівцях, співпрацюючи з дитячим журналом "Малі Друзі" (Краків—Львів). У 1944 році емігрував до Німеччини, де мешкав у переселенських таборах, зокрема тривалий час у Бад Верісгофені. Від серпня 1945 року до травня 1948 року викладав у гімназії для українських дітей у таборі Міндельгейм. Саме в той період став одним із засновників Об'єднання працівників дитячої літератури (1947).
У 1949 році переїхав до США, де продовжив літературну та педагогічну діяльність. Увійшов до редакційної колегії журналу "Веселка", активно публікувався під різними псевдонімами: Роман зі Славної, Фортіссімо, Роляник, Володимир Переяславець. Його перша поетична публікація — вірш "Святий Миколай" — побачила світ у 1920 році на сторінках двотижневика "Світ дитини".
Творчий доробок Завадовича надзвичайно багатогранний. Він створив низку дитячих п'єс, серед яких "Князь Марципан", "Серед Ангелів", "Через файку", "Покарані", "Страхопуд". Написав поему "Пісня про Княжу Україну", а також інсценізував у віршованій формі народні казки. У 1940–1943 роках видав твори "Пригоди Гномика", "Чародійні музики", прозову казку "Зимові царівни". У США з’явилися нові тексти: гумористичний цикл "Марушка Чепурушка і Лесь Побігдесь", вірші "З буднів у свято", казка "Про двох цапків".
Крім письменницької, Роман Завадович розгорнув і викладацьку діяльність. У США був професором української мови та літератури в Українському католицькому університеті в Римі та в його філії в Чикаго. Також викладав у Школі українознавства (1951–1956) та на Педагогічних курсах імені Петра Могили. Брав участь у створенні братства св. Андрея Первозваного в Чикаго.
Його багаторічна праця була неодноразово відзначена. 30 січня 1960 року Українсько-Американська Молодеча Рада в Чикаго вручила Завадовичу Почесну грамоту "за творчу працю для української молоді". У 1970 році, з нагоди 50-річчя літературної діяльності, пластуни вручили йому символічну "таблицю вдячності", а в 1978 році Український Конгресовий Комітет у Чикаго відзначив письменника грамотою "Українець року". Йому також було присуджено медаль-хрест від Українського Вільного Козацтва за вклад у розвиток літератури та популяризацію визвольної ідеї.
Роман Завадович відійшов у вічність 31 травня 1985 року в Чикаго, залишивши по собі глибокий слід у національній культурі, зокрема в галузі дитячої літератури, ідеологічного формування української діаспори та збереження національної ідентичності за кордоном.